LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгво-методичні засади навчання орфографії української мови в основній школі

відведених програмою на засвоєння мови.

Під час вивчення у школах української і російської мов актуальності набув порівняльний прийом, мета якого – встановлення в певній послідовності від-ношень тотожності, подібності (зіставлення) і відмінності (протиставлення) об'-єктів, характерних виучуваним мовам. Прийом порівняння, покладений в основу зіставних таблиць, зіставних вправ і вправ-перекладів, водночас є складовим еле-ментом тих методів навчання орфографії, які застосовуються в діалектних умо-вах.

Головний зміст навчальної діяльності школярів становлять вправи, вони до-помагають сповна реалізувати методичні принципи свідомості й автоматизму в засвоєнні орфографії. Більшість методистів (Л.П.Федоренко, М.М.Разумовська, М.Т.Баранов, Г.М.Іваницька та ін.) виділяють дві основні групи орфографічних вправ: списування і диктанти. Є.М.Дмитровський, Г.Р.Передрій, І.С.Олійник, О.С.Скорик доповнюють їх такими видами, як: орфографічний розбір, вправи з орфографічним словником, довільне письмо (добирання слів з орфограмами), вправи з розвитку мовлення (переклади, перекази, твори), які включають і орфо-графічні завдання.

У сучасній методиці залежно від послідовності виконання наявні розробки орфографічних вправ, що з практичних міркувань трансформовані нами в єдину поетапну структуру: І етап – вправи для розпізнавання орфограм з метою вироб-лення вмінь: 1) помічати орфограми при зоровому сприйманні тексту; 2) поміча-ти орфограми при сприйманні тексту на слух; 3) записувати текст, пропускаючи орфограми. П етап – вправи із завданням – обґрунтувати написане. Ш етап – дописування слів, вставлення пропущених літер і т. ін. ІУ етап – добір власних прикладів. У етап – синтетичні (творчі) вправи.

У другому розділі - "Теорія і практика навчання орфографії української мови в 5-7 класах шкіл різних регіонів" – проаналізовано здобутки і проблеми ди-

16


сертаційних досліджень з методики орфографії, методичну літературу з дослі-джуваної проблеми, питання методики правопису у програмах і підручниках з рідної мови, узагальнено практику навчання орфографії в різних регіонах країни.

У дисертаційних дослідженнях розв'язано чимало актуальних орфографіч-них проблем: досліджено й описано правописні труднощі під час вивчення час-тин мови; висвітлено технологію роботи над орфографічними помилками, засоби попередження їх у письмових висловлюваннях школярів; досліджено роль фоне-тики й орфоепії у процесі вироблення в учнів навичок з орфографії; розроблено методику формування у школярів орфографічних навичок на словотвірній основі; експериментально вивірено методику паралельного оволодіння орфографією української і російської мов шляхом зіставлення мовних явищ і вивчення їх в умовах, що не передбачають міжмовних порівнянь; досліджено технологію удосконалення орфографічних навичок з української мови учнів 10-11 класів; встановлено, що диференційований підхід до навчання орфографії на основі пси-ходіагностичної типологізації забезпечує позитивні результати за умови застосу-вання різноманітної методики для кожної групи учнів залежно від рівня їхньої лінгвістичної підготовки.

У дисертаційних роботах, однак, ще не набуло достатнього висвітлення питання зв'язку у вивченні орфографії з граматикою, особливо синтаксисом. З огляду на комунікативно-діяльнісний підхід до оволодіння українською мовою виникла потреба дослідити можливості зв'язку у навчанні орфографії і лексики, орфографії і розвитку зв'язного мовлення. Потребує глибокого методичного осмислення роль впливу навколишнього мовленнєвого середовища на формуван-ня в учнів навичок писемного мовлення.

Аналіз методичної літератури з досліджуваного питання свідчить про те, що головну тенденцію в навчанні орфографії виражає теоретичний напрям, по-в'язаний із свідомим виробленням у школярів орфографічних навичок, тобто на основі сфокусованих правилами знань. Ефективність методики залежить від того, наскільки принципи і засоби оволодіння орфографією відповідають особливостям правописного кодексу.

Актуальною проблемою методики мови є дослідження впливу навколиш-нього мовленнєвого середовища на грамотність учнів. У російській методичній літературі інтерферуючу роль діалектів у процесі формування в учнів орфогра-фічних навичок аналізували К.Житомирський, Г.Дьяченко, М.В.Чехов. На різни-цю між правописом і місцевою вимовою вказували І.Лисков, Х.Волський, В.Д.Кудрявцев, А.В.Малаховський, О.П.Шейніна, діалектні орфографічні помил-ки як недоліки особливої категорії виділяли С.А.Копорський, Є.П.Луппова, пере-лік їх дав М.В.Ушаков, прийоми виправлення таких помилок охарактеризували О.В.Миртов, О.В.Текучов, інші дослідники правопису.


17


Проблема впливу діалектів на писемне мовлення учнів порушується і в на-уковій літературі з методики викладання української мови. Починаючи з 50-их років ХХ ст., з'являється низка журнальних статей про потребу виправлення діа-лектних фонетичних відхилень (Л.І.Прокопова, Н.І.Тоцька), особливості вивчен-ня займенників, прислівників, прийменників в умовах північних говорів (Ф.Й.Ба-бій, Г.О.Козачук), подолання діалектного впливу в мовленні учнів Рівненщини (В.В.Грещук, М.І.Дорошенко), Черкащини (О.А.Дорошенко), Одещини (Г.М.Му-кан), Херсонщини (Я.Д.Нагін), Донбасу (З.Л.Омельченко), Хмельниччини (П.Є.Ткачук), Полтавщини (Н.Нагребельна) та ін., де певною мірою автори торка-ються й питань орфографічної грамотності школярів.

Вагомим у цьому плані є посібник "Вивчення фонетики і морфології в умо-вах місцевих говорів" Л.М.Симоненкової, присвячений проблемам культури мов-лення школярів. Його мета – визначити особливості викладання фонетики і мор-фології української мови в говіркових умовах, розробити спеціальні прийоми опрацювання деформованих явищ.

Слід зазначити, що навчання української орфографії у школах з державною мовою навчання в умовах функціонування контактуючих мов не менше, а поде-куди й більше пов'язане з явищами інтерферованого характеру. Та про це або йдеться в окремих коментарях, або побіжно говориться під час аналізу інших мовленнєвих явищ.

Аналіз програм з української мови свідчить про те, що перші з них зазнали впливу формально-граматичних і антиграматичних тенденцій, які домінували тоді в радянському мовознавстві і методиці. Залишило свій слід комплексно-про-ектне навчання, що не передбачало системного вивчення матеріалу, а отже, й не-обхідності у стабільних підручниках. З поверненням до школи уроку як основної форми навчання поступово змінювався зміст програм і, відповідно, наповнюва-ність підручників.

Нині чинні програми з української мови спрямовують словесників на інтен-сивне вивчення орфографії, зокрема у взаємозв'язку з різними розділами. Одним із шляхів інтенсифікації навчального процесу подається структурування матеріа-лу з використанням узагальнюючих таблиць і схем. Серед інших способів інтен-сифікації пропонується застосування пізнавальних завдань і проблемно-пошуко-вого навчання з метою формування всебічно розвинутих мовних особистостей, компетентних у будь-якому виді мовленнєвої діяльності, зокрема і письмі.

На нашу думку, у програми слід закласти більш зримі основи для реалізації зв'язку орфографії з різними