LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгводидактичні ідеї Івана Огієнка

культури, традиції. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова - це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції"(Огієнко І. Українська культура). Тому необхідно дбати про розвиток рідної мови, повноцінність якої може бути забезпечена тільки тоді, коли вона обслуговуватиме всі сфери життя, задовольнятиме потреби висококультурної нації.

Розділ 3. "Питання лінгводидактики в педагогічній спадщині І.Огієнка" відтворює і систематизує лінгводидактичні погляди вченого. Розділ складається з шести підрозділів.

В підрозділі 3.1. "Педагогічний зміст "Науки про рідномовні обов'язки" вченого" аналізуються Огієнкові методологічні засади щодо визначення принципів, методів, прийомів, засобів і форм впливу на особистість при засвоєнні знань з рідної мови, про рідну мову та обов'язків щодо її збереження. У праці І.Огієнка "Наука про рідномовні обов`язки" значення мови в житті народу визначається такими основними положеннями: 1.Рідна мова – найважливіша основа, на якій духовно і культурно зростає кожний народ. 2.Соборна літературна мова – найміцніший цемент, що об`єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю. 3.Єдність народу забезпечує єдина літературна мова, єдина термінологія, єдина вимова, єдиний правопис. 4.Найбільшою потребою, обов`язком, честю і гідністю свідомого громадянина є досконале володіння літературною мовою. 5.Основний обов`язок держави – дбати про якнайкращий розвиток спільної для всього її народу літературної мови.

Основним виховним завданням при вивченні рідної мови, на думку вченого, є прищеплення любові до неї, розуміння її ролі та значення. Цій меті служить використання на уроках яскравих і влучних народних прислів`їв та приказок. Правильне, виразне читання художніх творів, цікава інсценізація, декламація – все це виховує естетичний смак, відчуття мови, повагу до народу – творця мови, до письменників – майстрів слова. На уроках рідної мови, як зазначає І.Огієнко, повинно звучати лише зразкове мовлення, адже прагнення до культури мовлення – важливий засіб виховання.

У підрозділі 3.2. "Народність – провідний принцип лінгводидактики Івана Огієнка" наголошено, що в основі методики вивчення мови І.Огієнка – принципи науковості, історизму, свідомого ставлення до мовних питань, оптимального ступеня складності, емоційності, розвитку мовлення й мислення учнів, родинно-громадської мовної гармонії, стимулювання словесного самовдосконалення дітей, народності. На думку вченого, народність у вихованні та навчанні дітей повинна стати основою розбудови національної системи освіти. Підручники І.Огієнка побудовані переважно на фольклорній основі. Добір фольклорного матеріалу зумовлений тим, що в ньому вчений бачив блискучі скарби народної педагогіки. В усній народній творчості ідеал людини позначений усіма найкращими моральними чеснотами: працьовитістю і чесністю, терпимістю до думки ближнього та співчуттям до страждань і болю, товариськістю, гостинністю, наполегливим прагненням до знань і краси, що позитивно впливає на розвиток мислення та мовлення учнів, сприяє органічному засвоєнню ними лінгвістичного матеріалу, вихованню дітей у дусі кращих традицій рідного народу.

Зважаючи на емоційність, як на одну з важливих ознак етнопсихіки українця, суттєву роль при формуванні лінгвістичних понять І.Огієнко відводить педагогічно-емоційним стимулам, що викликають позитивні мотиви діяльності. Важливість емоційного фактору знаходить розвиток у вченні Сухомлинського про емоційно-образну діяльність як про передумову повноціного розвитку абстрактного мислення. Для учнiв початкових класiв, на думку Iвана Огiєнка, особливого значення у цьому процесi набувають казки. В сучасній методиці ми знаходимо всебічні форми, методи, прийоми, засоби реалізації цих принципів: а) у змісті навчання (слова у прямому і переносному значенні; близькі та протилежні за згаченням слова; слова, різні за морфемною будовою); б) в сучасній практиці (інтегровані уроки мови і мовлення; інтегровані курси (Варзацька Л.О., Ільченко Л.Ф.)).

Безперечною цінністю методики викладання української мови І.Огієнка, складеної зі знанням та врахуванням особливостей української етнопсихології, є: простота і ясність викладу матеріалу; використання усної народної творчості та кращих літературних джерел для пояснення й обґрунтування концепції про ті чи інші ознаки української мови; історичний підхід до висвітлення всіх мовних явищ; орієнтація на свідоме володіння скарбами рідної мови; визнання вирішальної ролі вчителя в процесі добору методів, засобів і форм діяльності при вивченні лінгвістичного матеріалу; визначення пріоритетності виховуючого навчання і ролі в ньому морального змісту українського фольклору й літератури.

Всебічно і глибоко досліджуючи народну навчально-виховну мудрість, І.Огієнко дійшов висновку, що рідна мова, історія, народні ігри, народне мистецтво, інші національні традиції та обряди як основні засоби етнопедагогіки мають надзвичайно важливе значення в навчанні й вихованні дітей.

Підрозділ 3.3. дисертації містить лінгводидактичний аналіз підручників педагога з української мови. На думку І.Огієнка, зміст і структура підручника відображають функції предмета в навчанні, вихованні та розвитку учнів, а також програмні вимоги до їх знань, умінь і навичок. Загальний огляд підручників з української мови І.Огієнка дає підстави виділити в них наступні компоненти: 1.Систематизований навчальний матеріал, представлений у вигляді граматичних, фонетичних, словотворчих відомостей і понять, орфографічних і пунктуаційних правил; 2.Апарат організації засвоєння: а) питання і завдання, призначені для активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі розкриття змісту та структури правил чи понять, узагальнення і систематизації навчального матеріалу; б) вправи, різноманітні за своїми функціями; 3.Ілюстративний матеріал: а) малюнки предметів, сюжетні ілюстрації; б) мовний ілюстративний матеріал (прислів`я, приказки, влучні вислови, фрагменти українських народних пісень, різні регіональні варіанти); 4.Система забезпечення духовної рівноваги учнів (на думку вченого, душевний спокій досягається "молитвою перед навчанням" та "молитвою по навчанні"); 5.Апарат орієнтування в підручнику.

Особливо підкреслимо порівняльний характер мовного матеріалу в підручниках І.Огієнка. Адже запропонований Іваном Огієнком порівняльний підхід до вивчення мов знаходить розвиток у сучасному положенні про порівняльний метод вивчення близькоспорідненої мови (Бондаренко Н., Пашківська Н., Хорошковська О., Гудзик І., Біляєв О.) На думку педагога, навчання виключно за підручником без творчої праці вчителя бажаного результату не дасть: "... навчати рідної