LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгводидактичні ідеї Івана Огієнка

мови по одній тілько граматиці - річ мало корисна: тут більш за все потрібно живої учителевої праці, живого учителевого слова" (Огієнко І. Українська граматична література).

У підрозділі 3.4. характеризується Огієнкова система засвоєння учнями початкових класів основ фонетики. І.Огієнком зроблено спробу визначити зміст і обсяг фонетичного матеріалу, порядок ознайомлення учнів із звуками та буквами, класифікацією голосних та приголосних, роботою мовного апарату при творенні звуків. Педагог рекомендує не просто висвітлювати життя звуків, базуючись на тому досвіді, який має кожна дитина, а розвивати в учнів природне чуття звукової краси української мови, адже через сприйнятливість дитиною звукових відмінностей та інтонаційно-емоційної сторони рідної мови проходить активне засвоєння світогляду й ментальності рідного народу. Провідним прийомом при цьому вчений вважає спостереження за правильною вимовою звуків та аналіз фонетичних явищ. Значний внесок у дослідження методу спостереження учнів над явищами і фактами мови зробив Сухомлинський В. Сучасні лінгводидакти Рожило Л., Шпортенко О., Теклюк В. розвинули й удосконалили метод спостереження над мовою. В результаті спостереження широко використовується в шкільній практиці. І.Огієнко переконує, що свідомому засвоєнню учнями початкових класів фонетичних понять сприяють вправи на спостереження за положенням мовотворчих органів, визначення місця і способу творення кожного звука, зображувальна діяльність, розрізнення звуків за допомогою зорового символа (риски і крапки), кожноденна логопедична робота.

У підрозділі 3.5. "Формування в молодших школярів поняття про частини мови" аналізується Огієнкова позиція щодо свідомого володіння скарбами рідної мови та його вплив на розвиток мислення і мовлення учнів, уміння стежити за мовним процесом і керувати ним. Оскільки через слово дитина входить у сферу духовного життя народу, то надзвичайно важливе значення має формування в молодших школярів уявлення про слово та розряди слів, об'єднані спільними граматичними ознаками, які відображають спільність їх семантики. Провідним лінгвометодичним положенням Огієнкової методики вивчення частин мови є положення про доцільність взаємопов`язаного вивчення подібних мовних явищ. У початкових класах, вважає вчений, повинен бути такий порядок вивчення частин мови, при якому учні переходять від загального ознайомлення зі всіма частинами мови до окремого вивчення кожної лексико-граматичної групи. Теоретичні узагальнення І.Огієнка про вивчення зовні схожих мовних явищ оночасно і у взаємозв`язку живить метод укрупнення дидактичних одиниць, який дає можливість дитині, оволодіваючи образом-змістом, поступово збагачуватися складовими цих знань.

Одним із провідних завдань вивчення частин мови є розвиток усного і писемного мовлення учнів, збагачення словникового запасу дітей новими іменниками, прикметниками, дієсловами, уточнення значення слів, якими діти користувалися раніше, розвиток уміння точно вживати слова у зв`язному мовленні. Для успішного розв`язання цих завдань І.Огієнко рекомендує в процесі вивчення частин мови проводити роботу над синонімами, антонімами, епітетами, ознайомити учнів із багатозначністю слів, вживанням слова у прямому та переносному значенні. Теоретичні положення І.Огієнка про вивчення мови в нерозривному зв`язку з умінням висловлювати думку знаходять висвітлення у твердженнях функціонально-комунікативного підходу до вивчення мовних явищ (школа акад. Вашуленко М., Паламар Л., підручники за ред. Кононенка П., методика зв`язного мовлення Варзацької Л.)

У підрозділі 3.6. аналізується Огієнкова система виховання почуття краси слова на матеріалі художнього мовлення. "Поетичні прикладки", вважає І.Огієнко, виникли разом із виникненням людської думки: "Людина почавши думати, ще з первовіку почала вона творити й епітети, цебто давати відповіді на питання який? про ті предмети, що її оточували. Народна думка невпинно творила епітети, їх передавали з покоління в покоління, і багато з них дійшли аж до нас в народних піснях, казках, поговірках і т.ін. Ці епітети з бігом часу закам`яніли і ми звемо їх сталими". І.Огієнко переконує, що сталі епітети глибоко виявляють світогляд народу, вказують на ступінь розвитку його думки, на глибину його культури, змальовують історію народного думання. Наприклад, в епітетах із козацьких дум відобразилося світовідчуття та світобачення запорізьких козаків.

У розумінні педагога, розвиток дару слова відбувається не інакше, як завдяки вправлянню. Він визначає вимоги до вправлянь, спрямованих на вміння використовувати в мовленні епітети: вправляння повинні бути усвідомленими, систематичними, системними, логічними, як усними, так і письмовими, однак усні повинні передувати письмовим. Для пояснення й обґрунтування авторської концепції ознайомлення школярів з епітетами вчений використовує український фольклор та кращі літературні джерела.

Методикою І.Огієнка передбачається вивчення епітетів у три етапи. На першому етапі вчений радить провести вступну бесіду до теми, актуалізувати опорні знання учнів, дати поняття епітета; висвітлити коротку історію його виникнення; охарактеризувати сталі та "оздобні" епітети; проаналізувати ці епітети у народних творах і творах українських поетів. Другий етап, на думку Огієнка, повинен мати такі компоненти: повторення вивченого; усвідомлення ознак складених епітетів у творах українських та давньогрецьких поетів. На третьому, підсумковому, етапі учні вправляються у визначенні епітетів та їх приналежності до певної системної групи; відповідають на запитання, що допомагають учителеві перевірити рівень засвоєння школярами навчального матеріалу.

У розділі обґрунтовується значимість запропонованого І.Огієнком взаємопов'язаного вивчення в школі всіх сторін мови /фонетичної, лексичної, граматичної, словотворчої/, реалізація якого створює наукову основу для усвідомлення школярами мови як складного явища, що розвивається і має вагомі сторони, які взаємодіють між собою. Це положення проектує прийоми і методи розвивального навчання.

ВИСНОВКИ

  • Усвідомлення особливостей свого народу, характерних властивостей його вдачі та мислення має першорядне значення для кожного, хто ідентифікує себе з цим народом. В основі мовознавчих досліджень Івана Огієнка принцип єдності мови і психіки народу, їх взаємовплив і взаємозалежність. Системний аналіз ученим фольклорних і літературних джерел блискуче підтверджує науковість цього принципу і є істотним внеском автора в розвиток психолінгвістики.

  • В ієрархії лінгводидактичних ідей Івана Огієнка чільне місце посідає ідея про те, що порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, кoгнітивних процесів, пам'яті, емоцій,


  •