LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгводидактичні основи національно-мовного виховання особистості засобами українського фольклору

Драгоманова. М. Драгоманов оцінював мову як один з найбільших здобутків нації, як необхідну умову повноцінної освіти. Народна педагогіка, вважає М.П. Драгоманов, повинна скористатися живою народною словесністю для роз'яснення моральних ідей. Народна поезія необхідна для релігійної та історичної освіти народу, елементарні наукові дані також доцільно викладати якомога ближче до понять і мови учнів. Як педагог, М. Драгоманов дійшов до висновку про обов'язковість хоча б початкової освіти для широкого загалу, працював над розробкою читанки. Універсалізм вченого дозволив йому підійти до лінгводидактичних проблем з позицій історизму, літературознавства та державництва. М.П. Драгоманов працював над прийнятною для того часу концепцією загальної рідномовної освіти, цінність якої є незаперечною і в сучасних умовах. Учений опирався в практичній, теоретичній, публіцистичній педагогічній діяльності на науку (Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії, Педагогічне значення малоруської мови). Цінність лінгводидактичного аналізу праць М. Драгоманова у його різносторонньості, комплексності. Це дозволить встановити міжпредметні зв'язки у навчанні основ лінгводидактики.

2.6. Лінгводидактичне значення педагогічної діяльності Б.Д. Грінченка. Письменник-педагог був переконаний у тому, що рідна мова разом з народною мораллю, етнопедагогікою сприяють формуванню таких рис майбутнього громадянина, як патріотизм, гуманність, добропорядність у взаєминах. Ці ідеї Б. Грінченка знайшли своє відображення у його художніх творах, публіцистиці, практичній роботі. Він створив ряд посібників: читанку "Од снігу до снігу"; "Українську граматику" (1907р.); читанку "Рідне слово", "Настину читанку". Базуючись на знанні природи та механізмів процесу навчання, Б. Грінченко ставив категоричну вимогу, яка полягала в тому, щоб кожен підручник писався рідною мовою дитини. Особливістю лінгводидактичних поглядів Б.Д. Грінченка є те, що вони формувалися на основі безпосередньої педагогічної діяльності, є результатом, підсумком роботи в школі. Лінгводидактичні ідеї Б. Грінченка, інтеріоризовані студентами, суттєво вплинуть на якість знань і на охорону здоров'я дітей.

У третьому розділі досліджується "Фольклор як етнолінгводидактична основа національно-мовного виховання особистості".

3.1. Рідна мова – засіб формування національної самосвідомості. Вивчення української мови має бути підпорядковане комплексним (соціо-, психокультурологічним) потребам виховання мовної особистості. Українська мова сьогодні – не лише засіб спілкування одного з численних слов'янських народів. Її засобами відбувається важливий процес самоідентифікації українців. Мету національно-мовного виховання реалізує складна система, яка охоплює ряд наук, серед яких лінгвістика, психологія, етика, естетика та ентологія. Така різноманітність елементів цього комплексу наук зумовлена складністю та різноплановістю завдань мовного виховання, яке розглядається у двох аспектах: психолінгвістичному та педагогічному.

Ці аспекти складають єдиний комплекс, рівень сформованості якого в кожного індивіда визначає рівень мовної культури особистості, яка є невід'ємною ознакою загальної культури людини і відображає не тільки вихованість, інтелігентність, а й внутрішній світ людини. Педагогічний аспект національно-мовного виховання охоплює дидактичну та виховну його сторони.

3.2. Дослідження фольклору як всеохоплюючого безперервного комплексу виховання мовної особистості. Людина в онтогенезі освоює різні види діяльності засобом спілкування. Дитина "присвоює" (інтеріоризує) соціальні знаково-символічні структури і засоби цієї діяльності та спілкування, на основі інтеріоризації і формується її свідомість. Цей складний процес на різних етапах супроводжується словесною за формою та виховною за змістом системою, що знайшла своє відображення у фольклорі.

Виховання людини, як свідчать фольклорні джерела, починається ще під час внутріутробного розвитку. Саме тоді за допомогою слів встановлюється духовний контакт між матір'ю і дитиною. Особливе місце в цьому комплексі народно-педагогічних традицій належить колисковим пісням. У змісті курсу студенти ознайомлюються з психологічними, фольклористичними дослідженнями цих жанрів фольклору та їх лінгводидактичними функціями, як навчальними, так і виховними.

Колискові пісні в минулому були тісно пов'язані з найстарішим фольклорним жанром – замовлянням. Однією з найхарактерніших особливостей замовлянь, на які звертається увага студентів, є збереження у них першооснови, подвійності значення слова – зумовленої утриманням у слові його сакрального значення.

Пестушки, потішки, забавлянки, як і колискові, підпорядковані одній меті – навчити дитину говорити, дати їй перші відомості про навколишній світ, про людські стосунки, засобами мови формувати кращі риси характеру. Вивчаючи скоромовки, акцентуємо увагу на те, що вони, будучи для дітей своєрідною грою, творами гумористичного спрямування, у системі є логопедичними вправами, спрямованими на формування правильного, чіткого та виразного мовлення. Національно-культурна інформація, що передається вербальними засобами спілкування, закріплюється у мові і передається наступним поколінням завдяки мовленнєвій та музичній інтонаціям. ЇЇ засвоєння є закономірним процесом та необхідною умовою ранньої соціалізації дитини.

Описана частина фольклорної творчості практично випадає з поля зору програмних положень курсу методики викладання української мови для педагогічних факультетів. Частково колискові пісні, скоромовки, пестушки, утішки розглядаються як жанри літератури для дітей та їх дидактичні функції у етнопедагогіці. Замовляння ж віднесено до народної медицини і зовсім не вивчаються як лінгводидактичний засіб. Таким чином, губляться психолінгвістичні та лінгводидактичні аспекти впливу цих жанрів фольклору на формування мовної особистості учня, студента. Ефективність фольклорних засобів полягає в тому, що вони базуються на принципах природо- та культуровідповідності, розглядають національно-мовне виховання як невід'ємну складову природи самого народу. Вони дають можливість формувати у дітей ті якості, які властиві даному народу, і використовувати при цьому ту скарбницю, яку він створив.

3.3. Українська народна пісня як засіб художнього освоєння навколишньої дійсності. Формування духовно багатої, соціально активної особистості підносить значення пісенності у національно-мовному вихованні молоді. Пісня справляє сильний вплив на емоційну сферу дітей, тому є одним з найефективніших засобів формування у дітей здатності переживати художні образи як психологічної основи музично-естетичної культури. Пісенний фольклор впливає завдяки інтонаційно-інформаційній насиченості на формування дитячої особистості, її національної самосвідомості як розуміння власної національної