LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгводидактичні стратегії навчання української мови студентів неспеціальних факультетів вищих навчальних закладів

46


НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА






ЛЮБАШЕНКО ОЛЕСЯ ВАДИМІВНА


УДК 37.02.046.16:811.161.2




ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ СТРАТЕГІЇ НАВЧАННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

СТУДЕНТІВ НЕСПЕЦІАЛЬНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ



13.00.02 – теорія та методика навчання (українська мова)





АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук






Київ - 2008



Дисертацією є рукопис.


Робота виконана в Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка, Кабінет міністрів України.


Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор

Караман Станіслав Олександрович,

Київський міський педагогічний університет ім. Б. Д. Грінченка,

завідувач кафедри

української мови і методики навчання.


Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Пентилюк Марія Іванівна,

Херсонський державний університет,

завідувач кафедри

українського мовознавства;


доктор філологічних наук, професор

Плющ Марія Яківна,

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова,

завідувач кафедри української мови;


доктор педагогічних наук, доцент

Симоненко Тетяна Володимирівна,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького,

завідувач кафедри методики викладання

та культури української мови.


Захист відбудеться 28 травня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.07 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).


Автореферат розісланий 25 квітня2008 р.


Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В.Кравець


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність та доцільність дослідження. Суспільно-економічні зміни, процеси глобалізації та розвиток інформаційного суспільства, мобільність ринку праці, зростання соціальної ролі особистості, швидка зміна техніки й інформаційних технологій в усьому світі вимагають удосконалення національної системи освіти, що передбачає її відповідність суспільним потребам, соціальним запитам та світовим стандартам.

Основні програмні документи: Закон України "Про освіту", Закон України "Про вищу освіту", Постанови Кабінету Міністрів України від 2.10.2003 "Про затвердження і функціонування української мови на 2004–2010 роки" та від 8.09.2004 "Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005–2007 роки", Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Болонська декларація "Про європейський простір вищої освіти", а також створення Зони європейської вищої освіти – відкривають нові напрями для реалізації творчих можливостей студентів, розвитку їхнього особистісного потенціалу.

Вільне володіння державною мовою у фаховій комунікації є важливою умовою втілення соціально-педагогічної парадигми неперервної освіти, бо забезпечує доступ фахівця до наукових і культурних цінностей народу, формує усвідомлену мовну поведінку, є основою самореалізації, духовного й інтелектуального зростання особистості.

Сучасні навчальні методики мають вагомий матеріал для побудови теорії навчання української мови, завдяки ґрунтовним дослідженням: системності в навчанні (П. Анохін, Б. Ломов, В. Якунін), процесу формування комунікативних умінь та навичок у теоріях психології діяльності (Л. Виготський, П. Гальперін, І. Зимня, О. Леонтьєв, Н. Тализіна, С. Рубінштейн, Г. Костюк), дидактичного процесу у вищих навчальних закладах (Б. Ананьєв, Г. Єйгер, Г. Колшанський, Н. Кузьміна), навчання мови на засадах системності мовних явищ (Ф. де Соссюр, Б. де Куртене, В. Виноградов, О. Потебня, С. Семчинський, І. Кучеренко, О. Шахматов), явищ української мови методом комплексного аналізу (І. Білодід, Л. Булаховський, І. Вихованець, К. Городенська, А. Грищенко, М. Жовтобрюх, А. Загнітко, Л. Мацько, І. Огієнко, В. Русанівський, М. Плющ, Л. Тоцька), закономірностей набування мовної компетенції (О. Біляєв, М. Вашуленко, В. Мельничайко, М. Пентилюк, В. Плахотник), процесу навчання рідної мови (О. Горошкіна, Є. Дмитровський, Т. Донченко, В. Дудников, С. Караман, К. Плиско, Г. Онкович, Т. Симоненко, М. Стельмахович, І. Хом'як), лінгвометодичних засад навчання студентів-нефілологів (О. Митрофанова, К. Мотіна, Л. Паламар, Н. Суворова).

Незважаючи на прискорення трансляції результатів наукових досліджень у практику навчання, яке спостерігається в останнє десятиліття, проблема навчання української мови студентів-нефілологів не розв'язана остаточно. Суттєві суперечності зберігаються між:

  • тенденцією до розширення завдань вищих навчальних закладів в умовах інтеграції до світового освітнього простору та відсутністю концептуальної платформи навчання української мови у дисциплінарному забезпеченні освіти студентів-нефілологів;

  • педагогічними умовами навчання мови у вищих навчальних закладах та потребами в удосконаленні мовнокомунікативного потенціалу студентів;

  • бурхливим розвитком лінгвістичних теорій (трансформаційної, функціональної, мовленнєвих актів) та відсутністю їх комплексного залучення до теоретико-методичного блоку навчання української мови студентів неспеціальних факультетів;

  • широко впровадженими методиками засвоєння лінгвістичних знань і відсутністю методик системного керування операційно-функціональною частиною процесу навчання мови.

Моделі навчання у ВНЗ ґрунтуються на співдіяльності суб'єктів педагогічного дискурсу, яка складається з проектування і регулювання процесів засвоєння, керування процесом досягнення мети, інтеріоризації керованої діяльності, перетворення суспільних процесів пізнання в індивідуальні когнітивні процеси, формування особистості на етапах її розвитку. Навчання української мови у вищій школі – керований процес, який проектується спільно викладачами, студентами, керівництвом вищого навчального закладу. А тому його можна розглядати залежно від навчальної мети в аспекті загальних стратегій та конкретних навчальних тактик.

Стратегічні методики нині вже не належать до таких, що дискутуються у світовій навчальній практиці. Поняття "learning strategies" є базовим для дидактики у Сполучених Штатах Америки та Великобританії, методик, які втілюються в Римському університеті Ла Сап'єнца,