LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгводидактичні стратегії навчання української мови студентів неспеціальних факультетів вищих навчальних закладів

парадигми у її становленні і розвитку.

Питання навчання рідної мови в Україні тісно пов'язане з історією української культури, збереженням етнотрадицій, з урахуванням поглядів між різними мовами в українському соціокультурному просторі. У визначенні місця української мови в системі освіти різних періодів вітчизняної історії зосереджено увагу на питаннях витоків писемності, історії наукової думки, самовизначення слов'ян, поступу від старослов'янської церковної книги до сучасного українського підручника. Історико-генетичний аналіз проблеми української мови як предмета засвоєння у вищій школі спрямовано на виявлення: соціально-культурних умов формування мовного середовища навчання; ключових моментів історії становлення вищої освіти в Україні; мовної політики держав, що захоплювали українські землі; особливостей функціонування української мови як мови навчання, як навчальної дисципліни, як мови підручників, як мови педагогічної науки впродовж історичного розвитку.

Аналіз досягнень і недоліків у навчанні української мови нефілологів у ВНЗ дав змогу дійти висновку про те, що нині передумовою реалізації навчальних завдань в університеті є обєктивна необхідність високого рівня організації різнофахової освіти. Однак професійне спрямування освіти аж ніяк не заперечує потреби загальнокультурного розвитку, формування гуманної, гармонійної, цілісної особистості. Дисципліни мовного циклу посідають особливе місце в навчальному процесі. Українська мова є інструментом долучення до духовних скарбів рідного народу і стає в Україні основною мовою комунікації в науці та діловодстві. Вивчення сучасної української мови, ділового українського мовлення, фахового мовлення створює для студентів унікальні можливості: здобути вправний засіб орієнтування у сферах офіційно-ділового писемного та усного спілкування, збагнути особливості мовної стилістики, специфіку використання різних мовних одиниць залежно від сфери та мети вживання, прилучитися до вироблення загальних мовних норм і стандартів, які перебувають на етапі становлення.

Розуміння сутності мови як діяльності й основної її функції як комунікації природно визначає аспектність цілей і завдань навчання. Українська мова як нефахова (загальноосвітня) дисципліна, що вивчається на різних природничих та гуманітарних факультетах інститутів, академій та університетів, є для студентів предметом і водночас інструментом наукового та практичного пізнання майбутнього фаху. Сьогодні зміна концептуальної основи і розширення цільових функцій дидактики української мови вимагає суттєвої корекції деяких поширених методичних сценаріїв, підвалинами яких є стереотипні уявлення про лінгводидактичний процес у вищій школі: спрямування на заучування правописних правил, набуття декларативних знань, обмеження мовлення науковим та офіційно-діловим стилями тощо. Відповідно до цього проектування дидактичного процесу передбачає розроблення моделі формування змісту діяльності викладача та студентів згідно з педагогічними принципами вибору методів, засобів, форм засвоєння змісту навчального предмета без обмеження сфер спілкування.

У дослідженні уточнено елементи суб'єктно-діяльнісної парадигми, зіставлено їх із вихідними принципами побудови лінгводидактичної стратегії. На основі категорій, які були визначені в процесі представлення суб'єктно-діяльнісних засад навчання, проаналізовано навчальну діяльність та навчальний процес як фундаментальні елементи лінгводидактики. Прийнято тричленну формулу, що описує діяльність як співдіяльність: S(суб'єкт) → O (об'єкт) ← S (суб'єкт), та трьохелементну структуру співдіяльності на основі теорії поетапного формування розумових дій П. Гальперіна, теорії референтності А. Петровського, бінарних систем дидактичних методів П. Лернера та М. Махмутова. Доведено, що парадигма співдіяльності є замкненою: взаємодія суб'єктів опосередковується об'єктом, а суб'єкт-об'єктні відношення – другим суб'єктом. Уведені в таку парадигму суб'єкт-суб'єктні відношення стали формою координації її учасників і забезпечили інтеграцію діяльностей викладання та учіння у співдіяльність навчання, спроектовану у лінгводидактичній стратегії.

Побудова стратегії вивчення мови ґрунтується на особливостях сприйняття та оброблення інформації, на використанні сформованих когнітивних субстратегій. У роботі описано конкретні цілі діяльності викладача, що забезпечуються розвиненими проективними та конструктивними вміннями, та найбільш раціональні види діяльності студентів, які сприяють успішному оволодінню мовою й методами її дослідження в межах короткотермінових навчальних курсів. З огляду на прийнятий у дослідженні суб'єктно-діяльнісний підхід визначено основні риси студентського контингенту як сукупного суб'єкта навчання, який характеризується професійною спрямованістю, сформованістю ставлення до майбутнього фаху. Вікові особливості студентів дають змогу інтенсивно регулювати, накопичувати, зберігати, структурувати знання й проектувати діяльності.

На основі визначення навчання української мови у вищому навчальному закладі як керованого оволодіння зроблено висновок, що лінгводидактичну стратегію необхідно розробляти саме як інструмент керованої діяльності, яка розвиває здатність студентів до самоуправління в усіх конкретних формах навчально-пізнавальної діяльності: самостійного визначення дидактичної мети, розроблення алгоритмів, методів пошуку інформації для її досягнення, прийняття рішень та поведінкової самоорганізації, самоконтролю, комунікативної активності, що є надійним показником ефективності навчання.

У роботі запропоновано етапи навчання на основі стратегічного проектування: обстеження мотиваційного ресурсу студентів, встановлення рейтингу мотивів залежно від ступеня досягнення особистісної зрілості; визначення можливостей використання в навчальному процесі життєвого досвіду студента, рівня набутих навичок та вмінь; стимулювання відповідальності, інтернального контролю особистості за своїми вчинками, підтримка креативності як ознаки зрілої особистості студента.

Доведено, що теорія рідної мови, яка є частиною змісту керованого навчання, не змінює фундаментального принципу оволодіння мовою як діяльністю. Без вивчення теорії мови неможливо оволодіти писемним та усним мовленням у різних стилях та жанрах, як того вимагає програма вивчення української мови на різних факультетах вищих навчальних закладів.

У другому розділі "Стратегія як структурна одиниця дидактики" визначено категоріальні характеристики лінгводидактичної стратегії, подано оцінку типологій та класифікацій стратегій, пропонованих представниками різних наукових напрямків антропологічних знань, здійснено аналіз наявних сьогодні вітчизняних та зарубіжних досліджень з проблеми стратегій у психології, психолінгвістиці та дидактиці, який засвідчує неоднозначність тлумачення феномена стратегії та визначення тих чи тих типів стратегій з урахуванням усіх важливих зв'язків та параметрів.

У роботі зазначається, що поняття "стратегії" вперше було вжито щодо психологічних процесів