LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгводидактичні стратегії навчання української мови студентів неспеціальних факультетів вищих навчальних закладів

Дж. Брунером у 1977 р., який запропонував використовувати його для опису сприйняття інформації як процесу категоризації на основі виділених ознак та пояснення психологічних явищ, наприклад психічних процесів сприймання, формування понять у свідомості людини. З часом відбувся перехід від розуміння стратегій як психічних процесів сприймання до розширеного їх розуміння в контексті когнітивних явищ (Л. Ітельсон, Р. Олівер). Термін "стратегія" почав використовуватися для будь-якої організованої послідовності цілеспрямованих дій, виконаних задля досягнення результатів (Д. Міллер, Ю. Галантер).

Одним із перших, хто розглянув стратегії більш узагальнено – як властивість когнітивних планів, що є організацією деякої послідовності дій з метою взаємодії, – був Т. ван Дейк. Стратегія, за Т. ван Дейком, має відношення до вибору дії, яка відповідає меті. Вчений тлумачить стратегію як деякий суб'єктивний план діяльності, яка є досить складною і новою, щоб реалізовуватись автоматично. Зарубіжна психолінгвістика та педагогічна психологія пропонують досить широкий спектр підходів до розуміння і класифікації стратегій у різних аспектах користування мовою, набуття мовних та мовленнєвих знань, оволодіння прийомами діяльності, мовної компетенції. Однак труднощі з визначенням стратегії як поняття певної наукової сфери завжди зумовлюються різними критеріями їх диференціації та категоризації.

Логіка подальшого аналізу досліджень проблеми вимагала звернення уваги на значення поведінкового критерію у механізмі формування навичок мовлення, який є вирішальним у стратегіях систематизації мовних явищ, контролю за мовленнєвими помилками, користування мовними засобами. За поведінковим критерієм Дж. Нісбет розмежовує основні стратегії, які спрямовані на вивчення матеріалу (стратегії запам'ятовування, розуміння, продукування мовних одиниць та зв'язного тексту), і так звані стратегії підтримки, які впливають на мотивацію студента (дидактична гра, змагання). Конкретні дії в межах таких стратегій у науці названо тактиками: тактики віднесення дієслів до дієвідмін, тактики відмінювання кількісних числівників за типами, тактики побудови підрядних словосполучень зі зв'язком узгодження між головним та залежним словом. О. Залевська відносить усі стратегії користування мовою до двох груп: стратегії планування, до яких входять тактики семантичного спрощення та мовного спрощення, а також стратегії коригування, що включають передартикуляційний моніторинг та післяартикуляційний контроль. У дослідженнях Ю. Крижанської та В. Третьякова удосконалено систему стратегій американських психологів Р. Стенберга і Д. Міллера, що ґрунтується на особливостях взаємодії партнерів у спілкуванні, коли один із учасників прагне контролювати ситуацію та керувати нею задля реалізації мети, не пов'язаної зі спілкуванням безпосередньо. У цьому випадку стратегії навчання мови репрезентовано з урахуванням незалежності мовного контексту.

Комунікативний підхід до визначення стратегій дав підстави тлумачити стратегії як аналог понять „мета комунікації" або „засіб організації комунікації". У такому розумінні до стратегій відносять найближчі цілі (наприклад, отримувати інформацію, поділяти думку) та віддалені цілі (наприклад, спонукати до дії, коригувати комунікативний процес). Термін „стратегія", на нашу думку, здатний охопити той денотат, складовими якого виступають розвиток, підтримка, самореалізація, адаптація, регулювання, контроль у процесі та діяльності навчання.

Встановлено, що стратегії виступають орієнтувальною основою діяльності набуття знань і здібностей суб'єктів, як стратегії інтеріоризації (перенесення у внутрішній план) та екстеріоризації (перенесення психічного змісту назовні, у комунікацію). Такі класифікації мають підґрунтям на теорію інтеріоризації, найповніше розроблену П. Гальперіним.

Спробу розробити цілісну стратегічну концепцію, якою може послуговуватися лінгводидактика вищої школи, здійснили Дж.О'Маллі, Дж. Рубін, Р. Оксфорд. Класифікація стратегій Р. Оксфорд узгоджується з тим, що її автор трактує мету навчальних стратегій мови як розвиток комунікативної компетенції людини. Такі стратегії допомагають студентам брати участь у комунікації й будувати особистісну мовну систему. Р. Оксфорд, як і Дж. Рубін, розподіляє всі стратегії на безпосередні та опосередковані. До безпосередніх, що одразу впливають на навчальний процес, належать стратегії запам'ятовування, когнітивні та компенсаторні. До опосередкованих належать афективні, пов'язані зі створенням позитивних чи негативних емоцій від навчання, та соціальні, що стимулюють спілкування студентів між собою та з викладачем.

У розділі зазначено, що найближче до розуміння категорії стратегії як лінгводидактичного інструмента, який можна виробляти й використовувати у педагогічних умовах, підійшов Р. Елліс. Він визначає стратегії як процеси, завдяки яким учень чи студент акумулює нові правила користування мовою та автоматизує набуті знання шляхом осмислення й оброблення сприйнятої навчальної інформації: спрощення інформації за допомогою набутого досвіду; вбудовування нового знання в ієрархію знань, умінь та навичок мовленнєвої діяльності. Психологи Г. Єйгер та І. Рапопорт розглядали стратегії як окрему предметну галузь методики навчання іноземної мови. Поняття стратегії, хоча й уживається в українській лінгводидактиці, проте не одержало чіткого обґрунтування як лінгводидактична категорія.

Український вчений О. Біляєв стояв на тих позиціях, що лінгвометодика впливає на дидактику в процесі свого виокремлення як наукової дисципліни, але має власний науковий зміст. Вона конкретизує, обмежує й визначає: варіанти розвитку мовної особистості засобами конкретної мови; вибір цілей навчання окремої мови залежно від рівня мовної особистості; вибір методів і прийомів навчання; шляхи подолання суперечностей між керованим і природним набуттям мовних та мовленнєвих знань окремої мови.

Спроби побудови окремих стратегій навчання української мови в школі були здійснені О. Біляєвим, Т. Донченко, С. Караманом, В. Мельничайком, М. Пентилюк, К. Плиско, І. Хом'яком та ін. На їхню думку, стратегічно-діяльнісний підхід сприяє збагаченню учнів мовними засобами. Такий процес здійснюється поетапно й обіймає формування мовної компетенції учнів шляхом засвоєння слів, їх значень та форм, граматичних конструкцій, умінь користуватися мовними засобами в мовленнєвій практиці.

У розділі стверджується, що лінгводидактична стратегія спроможна визначити та організувати практичну спрямованість цілей навчання української мови як засобу спілкування, вибір видів мовленнєвої діяльності, які мають бути засвоєні, кількісні і якісні характеристики навчального матеріалу, рівень володіння мовою, якого має бути досягнуто на розвинутому етапі навчання. Запропонований нами підхід до з'ясування суті стратегії як лінгводидактичного поняття ґрунтується на його структурності, тобто стратегія – структурна одиниця дидактики.

Для створення проективної методики навчання мови нами визначено функції