LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвокогнітивний і комунікативний аспекти авторського жіночого мовлення в романах Маргеріт Дюрас

необхідно віднайти справжнє місце тіла, щоб виправити порушений стан справ, отже в термінах онтологічної метафори цей емоційний стан являє собою безлад. Письменниця розуміє збентеження як порушення нормального стану, і для його опису авторка використовує поняття, що співвідносяться з розладом, який треба усунути для відновлення порядку. Отже, образне представлення негативних емоційних станів відбувається через залучення понять, які характеризуються внутрішньою дисгармонією.

До позитивних емоційних станів відносяться радість, спокій і любов. Остання в досліджених текстах зображена як сховище, що гарантує захист від проявів зовнішнього світу, місце, де людина почувається несамотньою: Puis un jour ce corps infirme remue dans le ventre de Dieu (Le ravissement de Lol V. Stein); любов описана як рух (remue) в череві Бога (dans le ventre de Dieu), тобто безмежність і вічність цього емоційного стану втілює концепт-корелят Бог (Dieu), а захищеність гарантує місце розташування (dans le ventre). Показово, що лише радість М.Дюрас описує в термінах рідкої субстанції. Наведемо приклад: Les signes de joie sortent par flots d'elle-mme tout entire (Le ravissement de Lol V. Stein). У цьому разі для опису почуття піднесеності письменниця використовує концепт-корелят потік (flots); отже, радість асоціюється з рідиною, що заповнює людину або плескається навколо. Найбільш нейтральний за інтенсивністю, серед позитивних емоційних станів, є спокій. Письменниця представляє його як рівномірність, організованість, чистоту, тобто порядок: Cet endroit du monde o on croit qu'elle a vcu sa douleur passe, cette prtendue douleur, s'efface peu peu de sa mmoire dans sa matrialit (Le ravissement de Lol V. Stein). Метафорично спокій описаний як такий, що відновлюється з плином часу (peu peu). Показовим є застосування дієслова s'effacer в розумінні "стиратися з пам'яті → очищувати пам'ять". Отже, онтологічною метафорою спокою для М.Дюрас є порядок, саме він організовує сприйняття цього емоційного стану та ставлення до нього.

Емоційна система людини характеризується стабільними відношеннями. Одним із показників системності емоцій є їхня поляризація (М.В.Гамзюк). Проте не існує чітко визначених критеріїв протиставлення емоційних станів. Проведений концептуальний аналіз метафоричних утворень, які описують емоційні стани, уможливлює дослідження взаємної протилежності деяких емоцій, виходячи з полярності понять, сформованих онтологічними метафорами. Так, протиставлені любов та горе, оскільки онтологічною метафорою для емоційного стану любові виступає поняття сховища, а горя – руйнація. Протиріччя існує у змістовому плані: горе – ruine n.f. – "dbris d'un difice dtruit" [Le Robert] призводить до руйнації любові: сховище можна представити як "difice" – будівля. Також взаємопротилежну пару емоційних станів формують спокій та збентеження, оскільки, в термінах онтологічної метафори, перше описано як порядок – "disposition qui satisfait l'esprit, semble la meilleure possible; aspect rgulier, organis" [Le Robert] протиставлено другому – безладу: "аbsence d'ordre" [Le Robert]; в лінгвокогнітивному аспекті емоційні стани осмислюються як категорії бінарної опозиції.

Розділ 3. "Організація оповідного простору в творах М.Дюрас". Когнітивні особливості мовної особистості М.Дюрас віддзеркалені в створених нею текстах, в яких авторка реалізує і свої наміри щодо їх структурного оформлення. Аналіз оповідної структури романів виявив, що М.Дюрас використовує "показовий" тип тексту, тобто зорієнтований на "бачення ззовні" (за Ж.Женеттом); цей вид точки зору характеризується тим, що автор описує дії, портрети персонажів і нічого не зауважує про психологію чи свідомість останніх. Бачення ззовні відбиває поведінку "об'єктивованого оповідача", він не нав'язує своїх суджень, не диктує правил. Така позиція відповідає властивостям жіночої вербальної поведінки, якій не притаманна авторитарність (Н.Д.Борисенко, О.Л.Козачишина, І.С.Кон, А.П.Мартинюк). Отже, для жіночої мовної особистості природньо включати в художній текст об'єктивованого оповідача. Саме цей тип бачення зустрічається в більшості романів М.Дюрас. Його особливістю є опис не рис характеру персонажа, а показана ззовні характеристика емоційних станів та процесів, які виражають переживання людиною свого ставлення до явищ об'єктивної дійсності (І.В.Смущинська). Залучення об'єктивованого оповідача відповідає загальному спрямуванню жіночої психології, якій не властива позиція відкритого диктату авторської думки (О.М.Бакушева, Г.А.Брандт, А.В.Кирилина), що відтворюється в мовленні вищеназваного типу оповідача.

Організація міжгендерного спілкування персонажів відображає уявлення М.Дюрас про особливості мовлення чоловіків і жінок. Діалогічне мовлення становить складну гештальтну структуру, яка включає канали комунікації, комунікативнумету, ініціативу, тактики та стратегії. У художньому тексті візуальний, тактильний і нюховий канали комунікації (Г.Г.Почепцов, Е.Хілл, З.З.Чанишева) супроводжують вербальні дії персонажів. Заслуговує на інтерес факт, що в аналізованих діалогах М.Дюрас описує запахи як такі, що належать жіночим персонажам і виступають як додатковий засіб їхньої характеристики. Наприклад: Il embrassa cette main, elle avait une odeur fade, de poussire. [...] — Vous tes M. Stein, n'est-ce pas? (Le ravissement de Lol V. Stein). Здогадавшись, ким була незнайома дівчина та пригадавши її історію, почуття чоловіка загострюються настільки, що він відчуває навіть запах руки, який видається йому безбарвним (une odeur fade: "qui manque de saveur, de got" [Le Robert]) і нагадує запах пороху (poussire).

Комунікативна ініціатива та мета визначають тактики й стратегії комунікативної поведінки. Досліджений матеріал показав, що в текстах М.Дюрас і чоловічі, і жіночі персонажі поводять себе однаковою мірою ініціативно. Проте, в міжгендерному спілкуванні чоловіки вдвічі частіше за жінок займають домінанту позицію. Існує різниця в мовленнєвій реалізації домінантної комунікативної позиції. Аналіз діалогів довів, що жінки охочіше вдаються до тактики запитань, на які змушений відповідати їх співбесідник, тоді як чоловіки вживають тактику наказів, використовуючи імперативні форми дієслова вдвічі частіше: в спілкуванні жіночі персонажі залучали імператив в 1,4 рази менше, ніж чоловічі. Мовленнєве оформлення запитань різниться в чоловічих і жіночих персонажів. Останнім властиве шанобливе ставлення до граматичної правильності висловлення, однак вони надмірно деталізують запитання, обтяжуючи його підрядними й