LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвокультурна комунікація як випробовування для перекладача

А.П. Якимчук. Лінгвокультурна комунікація як випробовування для перекладача

УДК 811.316.728'25

А.П. Якимчук,

аспірант

(Харківський гуманітарний університет "Українська народна академія")

Лінгвокультурна комунікація як випробовування для перекладача

Стаття присвячена ролі перекладача в процесі подвійної лінгвокультурної комунікації, проблемі чужості в перекладі та працям В. Гьюдикунста, Е.Т. Холла, М. Клайна, Г. Гьорінга, Д. Левіна, М.Б. Адельмана, що досліджують взаємозв'язок між культурою та мовою.

У наш час, що змінюється дуже швидко, коли набирає обертів глобалізація в економіці, відбуваються також і радикальні соціальні зміни. З'являються нові засоби комунікації; експерти ведуть переговори, міжнародні фірми співпрацюють у великих проектах, науковці зустрічаються конференціях, щоб обмінятися результатами нових досліджень, і, відповідно, публікують отримані результати. Повсюди в найрізноманітніших ситуаціях зустрічаються носії різних мов, щоб обмінятись думками та поспілкуватися. Тому дослідження, предметом якого є проблеми, пов'язані з міжкультурною комунікацією, є актуальним.

Коли норми та правила, які регулюють розуміння між людьми різних груп, є невідомими і, відповідно, недостатньо виконуються, може з'явитися непорозуміння. Мова й культура є не єдиними факторами, що призводять до непорозуміння у спілкування. Наші установки, відношення та стереотипи породжують очікування, які нас часто схиляють до того, щоб помилково інтерпретувати повідомлення.

У дослідженнях перекладу завдяки посиленому науковому інтересу до культури увага спрямована на дві важливі проблеми: на чужість, як проблему міжкультурного обміну, і на переклад, як на лінгвістичну діяльність, що зумовлюється багатогранними зв'язками між окремими культурами [1: 194].

Взагалі літературні переклади є засобом передачі чужого досвіду. Існують особливі випадки трактування чужості перекладачем, тому що є переклади, для яких чужість першотвору або культури чи літератури країни першотвору виступає перш за все як проблема, яку необхідно вирішити для адекватного перекладу. Тексти такого типу спрямовані на відповідність категорії адекватності. Але існує ще один тип текстів, для яких чужість першотвору або культури чи літератури країни першотвору піднесена до рівня програми. Такі переклади можна зрозуміти тільки на тлі особливого культурно-філософського сприйняття, і вони є засобом передачі цього сприйняття. Хоча і для таких перекладів поняття еквівалентності є обов'язковим, вони намагаються стати чимось більшим, ніж точне відтворення першотвору в цільовій мові. Відповідно, для таких перекладів більш важливим питанням є не еквівалентність, а засоби передачі культурно-філософського світу першотвору. У таких текстах чужість існує для знаходження різниці між різними класами та елементами цих класів, а різні культури, країни і под., можна сприймати як класи предметів та/чи ознак, які можуть бути чужими відносно інших культур чи країн, і тому чужість є значущою для перекладознавства, бо тексти інших культур мають, зазвичай, ознаки, що посилаються на характерні та, в певному розумінні, чужі особливості культури першотвору. Це стосується також стародавніх текстів та текстів субкультур. Часто перед перекладачем постає питання, що робити з такими характеристиками. У нагоді йому можуть стати засоби лексичних трансформацій, такі як додавання, виключення, заміна. Наскільки особливості культури першотвору є близькими для культури другого твору залежить від того, наскільки і в якому відношенні ці культури відкриті одна одній.

На практиці перед перекладачем постає проблема, що робити з чужістю тексту. Чи повинен перекладач зберігати для читачів культурну чужість, чи зменшувати, чи навіть повністю її усувати? Повинен він залишати середньовічний текст важким для розуміння, чи за допомогою відповідних перекладацьких засобів повинен зробити його більш зрозумілим? На це питання не існує загальноприйнятої відповіді, тому що в більшості випадків перекладач має йти назустріч вимогам цільової аудиторії та ринку [2: 1-25].

Розглянемо переклад із точки зору культурних контактів. Кожен текст існує в певному комунікативному контексті, й він закріплений за якоюсь культурою. Умови створення та отримання тексту в різних комунікативних спільнотах різняться; вони відрізняються та змінюються також і всередині однієї комунікативної спільноти. Чим сильніше відрізняються комунікативні контексти, тим важчим є завдання перекладача, який має подолати цю комунікативну різницю. У зв'язку з цим існують два методи перекладу:

  • Переклад-одомашнення – заміщає елементи похідного тексту, які є специфічними культурними елементами культури оригінала, елементами культури адресата; переклад асимілює текст оригінала до контексту культури адресата.

  • Переклад-очуження – намагається передати специфічні культурні елементи тексту оригіналу як такі. Найбільш важкими є випадки, коли культурна різниця є настільки великою, що для читача перекладу необхідно спочатку створити передумови для розуміння, щоб зробити можливим адекватне сприйняття тексту. При такому способі перекладу комунікативний контекст культури адресата розширюється, і це може (але необов'язково) означати, що елементи чужої культури завдяки перенесенню знаходять нові мовностилістичні форми вираження в мові адресата: таким чином, переклад змінює чи оновлює граматичні та стилістичні норми мови адресата.

    Першим це зробив Й.Я. Брайтінгер. Головним принципом його перекладацької теорії є те, що перекладач має дотримуватися "суворого закону, згідно з яким він ніколи не дозволить собі відступити від оригіналу ні у відношенні думок, ні у відношенні форми чи манери ". Він рішуче виступає проти того, щоб оригінал було змінено в перекладі через пропуски; оригінал не містить "зайвих", тобто нефункціональних слів. Так звані іншомовні "ідіоматизми" – діалектні вирази – мають, на думку Брайтінгера, бути змодельовані й у німецькому перекладі. На думку іншого теоретика перекладу Ф. Шляєрмахера, переклад має, наскільки це можливо, рівнятися на мову оригіналу, цей перекладацький метод є методом очуження, і тільки за допомогою цього методу можна зробити правильний переклад. При цьому потрібно змиритися з деякою незручністю, що виникає в мові адресата, тому що інакше неможливо врятувати "дух мови" в перекладі [3: 36-69].

    Переклад текстів пов'язаний із широкими межами, які визначаються перекладом з і між культурами. Проблема перекладу виявляється, і це не може бути інакше, як проблема зв'язків між культурам та колами культур. Якщо використати метафору "культура як текст", саме елементи цього тексту (ознаки певної культури) були б тим, що роблять його прозорим.

    Таким чином, у ситуаціях міжкультурного контакту виникає велика кількість комунікативних проблем. Одних лінгвістичних знань не вистачить для того, щоб забезпечити безперешкодне та ефективне розуміння людей, що належать до іншої культури. Конфуцій сказав, що "люди зближуються завдяки їх спільній природі, а розділяють їх звички та звичаї", і мови, додамо ми.

    Дослідження про тісний взаємозв'язок між культурою та мовою у свій час проводили В. Гьюдикунст, Е. Холл, М. Клайн, Г. Гёрінг, Д. Левін, М. Абельман. Едвард Т. Холл (1959 р.) стверджував, що культура є комунікацією, а комунікація є культурою. В.Гьюдикунст проводив дослідження впливу культури на використання мови, і, між іншим, функцій мовлення та тиші в деяких культурах і стверджував, що тиша в азіатських культурах може бути важливою складовою спілкування. Замислюючись над культурною цінністю точності, він дійшов висновку, що американська тенденція використовувати однозначні точні слова є найтиповішою ознакою їх комунікативного стилю [4: 3].

    Р. Хірокава та А. Міяхара проілюстрували різні стратегії розмови в порівняльній студії, проведеній в


  •