LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвокультурна комунікація як випробовування для перекладача

інформація;

  • узагальнення; власна назва відкидається, замість неї з'являється більш загальне поняття, відповідно, вона замінюється загальним описом чи поясненням;

  • через пристосування до цільової культури; поняття, висловлене мовою оригіналу, замінюється поняттям у контексті цільової мови з схожою функцією;

  • звернення до культури оригіналу; використовують назву з культури оригіналу, виходячи з припущення, що читачу перекладу вона може бути краще відомою, чим використана в оригіналі.

    Як тільки перекладачі зіткнулися з вищеописаними труднощами, почала обговорюватись та ставитись під сумнів перекладність тексту [1: 206-207].

    В. Кєтфорд розрізняє 2 види неперекладності, які він позначає як лінгвістичну неперекладність та культурну неперекладність. На його думку, на лінгвістичному рівні має місце неперекладність, коли немає лексичної чи синтаксичної заміни в мові перекладу для представлення змісту та поняття тексту оригіналу.

    Наприклад, перекладемо англійською мовою речення: Um wie viel Uhr darf man Sie morgen wecken? На лінгвістичному рівні це є неперекладним. Оскільки в англійській мові відповідної структури не існує. Але все ж переклад є можливим, хоча і зі зміненим порядком слів What time would you like to be woken tomorrow?

    На думку С. Басснет і К. Поповіч, більше проблем викликає культурна неперекладність, яка з'являється через відсутність у мові перекладу відповідної ситуативної риси для мови оригіналу.

    Для мовних посередників досить важким завданням, і навіть постійним випробуванням, є переклад понятійних концептів для того, щоб створити приблизно однаковий комунікативний ефект.

    Обов'язковою передумовою компетентності перекладача є його введення в обидві культури; він має прагнути до подвійної культурної приналежності. Спочатку перекладач наближується до тексту оригіналу, розуміє та обробляє його, щоб потім його наблизити до групи реципієнтів мовою перекладу. Тому до мовної компетенції перекладача належать не тільки знання мов, а і знання культури відповідних мовних просторів [4: 209-212].

    Особливо культурно специфічними є ідіоми та метафори, які не можуть бути перекладені чи замінені на основі лінгвістичних елементів чи схожого образу, які містяться у вислові, а мають розумітися відповідно до функції певної ідіоми. Вислів оригіналу замінюється перекладачем фразою на мові перекладу, яка в цільовій культурі виконує таку ж функцію.

    Культурні відмінності та спільні риси не мають бути ні переоцінені ні недооцінені, пізнати їх, правильно з ними повестись і, нарешті, опанувати відмінність – це випробування, яке знову і знову проходить перекладач у процесі своєї діяльності. При цьому занурення в нову мову та культуру є довічним процесом збагачення знань: для опанування глибокими знаннями власної та чужої культури необхідним є, на нашу думку, довге перебування в країні цільової культури. Ми знайомі з нашою власною культурою, ми в ній зросли, ми нею створені і свідомо сприймаємо зміни, що в ній відбуваються. Відкриття нової культури є необхідною умовою діяльності кожного перекладача.

    Коли люди спілкуються, вони роблять прогнози щодо дії та результатів їх комунікативних відносин; тобто вони обирають одну з чисельних комунікативних стратегій на основі міркувань про те, як зреагує адресат на їх повідомлення. Коли ми подорожуємо в інше культурне середовище чи під час взаємодії в людьми з інших культур у "нашому світі", ми маємо будувати наші припущення про їх відносини не на наших культурних правилах і нормах, бо це обов'язково призвело б до непорозуміння. Комунікація буде тим успішнішою, чим краще вдається учасникам комунікації уникнути непорозуміння. В. Гьюдікунст дослідив наступні причини виникнення непорозуміння в процесі комунікації з представниками чужої культури:

  • повідомлення може бути передано таким чином, що ніхто інший зрозуміти його не може;

  • правила комунікації культур, які представляють співбесідники можуть відрізнятись і впливати на те, як інтерпретуються повідомлення;

  • один із комунікантів не володіє мовою іншого;

  • один із комунікантів може не розуміти, як виконати певне завдання чи інтерпретувати специфічне висловлення в рамках соціального контексту;

  • один з учасників комунікації робить помилки в означеннях, причиною чого є ідентичність його групи чи внутрішньогрупові очікування;

  • комуніканти не дуже знаються на темі дискусії.

    У висновку можна стверджувати, що чим більші культурні та мовні знання та можливості комунікантів, чим більше їх уявлення співпадають з уявленнями представників інших культур, тим меншою буде можливість непорозуміння. Для ефективної комунікації ми маємо усвідомлювати фактичні відмінності, що існують між нашими групами та іншими, між нами та іншими людьми. Перекладач може успішно виконати свою роль у вищеописаній моделі подвійної комунікації тільки за умови, що він володіє обома мовами до найменших деталей так, що він визначає в тексті культурно значуще і знає, як він має висловити це в перекладі. На думку А. Фляйшманна, перекладач володіє культурною компетенцією, якщо він усвідомлює культурно специфічні елементи значення лексичних одиниць, особливість форми тексту, має відповідні знання стосовно традицій мовної взаємодії та володіє соціокультурними знаннями. Тобто, культурна компетенція в основному відображується у сприйманні тексту оригіналу та створенні тексту перекладу [5: 60].

    Для успішної роботи перекладача необхідною передумовою є чутливість до інтересів власної та до суті та змісту цільової культури. Перекладач має володіти поряд зі своєю головною спеціальністю підготовчими знаннями та навичками. Його загальна мовна компетенція включає мовнопрактичні здібності в лексиці, синтаксисі та прагматиці в рідній і в іноземній мові (мовах). Крім того, перекладач має враховувати комунікативний стиль представників різних культур.


    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  • Wendt G. Bridging differences – Interkulturalitt als eine Herausfrderung fr die bersetzer/innen // Aktuelle Probleme der angewandten bersetzungswissenschaft / B. Kovtyk, G. Wendt, (Hrsg.). – Frankfurt am Main, Berlin, Bern, Bruxelles: Peter Lang, 2002. – S. 194-213.

  • Fremdheit als Problem und Programm /hrsg. von Willi Huntemann und Lutz Ruhling. – Berlin: Erich Schmidt, 1997. – 296 s.

  • Koller W. Einfhrung in die bersetzungswissenschaft / W. Koller. – Heidelberg; Wiesbaden: Quelle und Meyer, 1992. – S. 36-69.

  • Gudykunst,W.B.: Bridging differences. Effective Intergroup Communication. – Sage publications, 1994. – P.3.

  • Zubatow L. Sprache-Kultur-Translation oder Wieso hat Translation etwas mit Sprache zu tun // Translation in der globalen Welt und neue Wege in der Sprach- und bersetzerausbildung / L.N. Zubatow (Hrsg.), – Frankfurt am Main, Berlin, Bern, Bruxelles: Peter Lang, 2002. – S. 57-86.


    Матеріал надійшов до редакції 17.05.2007 р.

    Якимчук А.П. Лингвокультурная коммуникация как испытание для переводчика.

    Статья посвящена роли переводчика в процессе двойной лингвокультурной коммуникации, проблеме чуждости в переводе и работам В. Гьюдикунста, Е. Т. Холла, М. Клайна,

    Г. Гёрінга, Д. Левіна, М.Б. Абельмана, которые исследуют взаимосвязь между культурой и языком.

    Yakymchuk A.P. Linguocultural Communication as a Challenge for the Translator.

    The article deals with the role of the translator in the process of double linguocultural communication, with the problem of alienation and with works of W. Gudykunst, E. Hall, M. Clyne, H.Gring, D. Levine and M.B. Adelman, devoted to the research of interaction between culture and language.


  •