LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвокультурологічний підхід до вивчення української лексики у 5 - 6 класах шкіл з російською мовою навчання

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ



ДОРОЗ Вікторія Федорівна


УДК 372.881.116 (477)




ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ У 5 - 6 КЛАСАХ ШКІЛ З РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ НАВЧАННЯ




13.00.02 – теорія і методика навчання

української мови



АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук












Київ – 2005


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Бердянському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.


Науковий керівник: кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Ґудзик Ірина Пилипівна,

завідувач лабораторії російської мови

та мов інших національних меншин

Інституту педагогіки АПН України.



Офіційні опоненти: дійсний член АПН України,

доктор філологічних наук, професор

Мацько Любов Іванівна,

завідувач кафедри стилістики української мови

Національного педагогічного університету

ім. М.П. Драгоманова;

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Скуратівський Леонід Віталійович,

завідувач лабораторії української мови

і літератури Інституту педагогіки АПН України.


Провідна установа: Херсонський державний університет, кафедра слов'янських мов та загального мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Херсон.

Захист відбудеться „26" січня 2005 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий „ 23 " грудня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т. Шелехова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розбудова незалежної держави, зміни в суспільному житті України, вихід її на міжнародну арену потребують збереження цілісності нації, об'єднання зусиль усіх громадян країни, їх консолідації на засадах громадянського патріотизму незалежно від національної приналежності. Демократичні перетворення, що відбуваються в суспільстві, вносять свої корективи і в реорганізацію шкільної освіти, а саме - потребують перегляду усталених підходів до навчання української мови у школах з багатонаціональним контингентом учнів.

Розв'язання цього завдання безпосередньо пов'язане з реалізацією змісту соціокультурної змістової лінії навчання, яка представлена у Державному стандарті базової і повної середньої освіти і є обов`язковою складовою програми „Українська мова" для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання. Соціокультурна компетенція передбачає сформованість в учнів культурознавчої компетентності, розуміння національно-культурної специфіки мовленнєвої поведінки, звичаїв, правил, норм, соціальних умов, ритуалів, соціальних стереотипів українського народу, зафіксованих у мові.

Формування в учнів культурознавчої компетенції – новий напрямок роботи у шкільній мовній освіті, тому теоретичні і прикладні аспекти зазначеної проблеми належним чином ще не з`ясовані. Неусталеними є терміни, не визначено зміст, методи, прийоми, які мають лінгвокультурологічне спрямування. Проте є багато робіт, присвячених аналізу національно-культурного компонента мовного матеріалу та впровадженню роботи над таким матеріалом у навчанні різних мов.

Так, думку про те, що мова етносу формує національно-мовну картину світу, обстоювали В. фон Гумбольдт, Е.Сепір, Бодуен де Куртене, О. Потебня, Л. Щерба, М. Комлєв, Ж. Соколовська, Г. Колшанський, Р. Кісь, І. Голубовська, В. Кононенко та інші. Дослідники звертають увагу на очевидність двостороннього зв`язку між мовою і світобаченням культурно-етнічного колективу. Явище називання як акт людського пізнання з різних позицій аналізується у психології К. Юнгом, А. Лосєвим, А. Залевською та іншими. Психологічні особливості навчання мови, закономірності формування, розвитку, діагностування комунікативної компетенції відображено в працях українських і російських психологів (Г. Костюк, І. Синиця, Д. Богоявленський, І. Зимня, О. Лурія, С. Рубінштейн, О. О. Леонтьєв).

Є чимало як вітчизняних, так і зарубіжних публікацій, що розкривають ті чи інші риси соціокультурної компетенції (Н. Бориско, Л. Голованчук, Є. Пассов, В. Сафонова, О. Селіванова, Г. Томахін, В. Топалова, L. Damen, D. Killick, C. Kramsch). Запровадженню у шкільне навчання національно-культурологічного матеріалу присвячено праці російських учених Є. Верещагіна, В. Костомарова, М. Кулібіна, І. Вуйович та ін.

Проблемам нового підходу до вивчення української мови, що ґрунтується на визначенні взаємодії мови і культури, мови і світобачення та традицій українців, присвячено роботи таких учених, як О. Неживий, В. Ужченко, В. Кононенко, Л. Мацько та ін. Особливий інтерес становлять методичні дослідження українських науковців Н. Голуб, Т. Грубої, Т. Коршун, Т. Левченко, що стосуються збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою українською лексикою. Однак майже не дослідженою є проблема мовної освіти у багатомовному середовищі. Особливо важливим це є для тих регіонів, де живуть представники різних етносів. Зокрема, це стосується Запорізької і Донецької областей, де представлені не лише українці та росіяни, а й болгари, німці, греки, поляки та інші. Вони живуть на одній території, мають розмаїту етнокультуру і значною мірою зберегли свою національну ідентичність та рідну мову. Кожен з цих етносів у своїй суспільномовній практиці виявляє властиві йому специфічні риси.

Безумовно, оптимальним і найбільш природним для дитини є навчання рідною мовою в атмосфері культури рідного етносу. Водночас рідна мова і культура – лише частина духовного світу людини, яка живе поза межами своєї етнічної батьківщини, серед носіїв різних мов, культур і повязана з ними виробничими, соціокультурними та іншими відносинами. Така багатомірна взаємодія передбачає глибоке знання і розуміння культури українців та інших народностей і національних груп, що становлять єдиний народ України. Дослідники (А. Богуш, І. Ґудзик, П. Макарієв, І. Пасинкова, Г. Філіпчук) відзначають необхідність формування в учнів розуміння багатоманітності світу, зацікавленого ставлення не лише до мови і культури свого етносу, а й до інших мов, культур. Однак лінгводидактичну розробку цієї проблеми тільки започатковано.

Наслідки нерозробленості зазначеної проблеми виявляються в шкільній практиці. Констатувальними зрізами, що проведені нами в 2002 - 2003 навчальному році, виявлено таке: механічний перенос лексичних