LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвокультурологічний підхід до вивчення української лексики у 5 - 6 класах шкіл з російською мовою навчання

тематикою, передбаченою програмою;

  • зв'язок між роботою над збагаченням мовлення учнів словами з національно-культурною специфікою і вивченням програмного розділу „Лексикологія";

  • можливість здійснення доступних міжмовних зіставлень з метою запобігання явищам інтерференції та зацікавлення учнів у спостереженнях над тим, що є спільного й відмінного у духовній і матеріальній культурі свого та інших етносів, які проживають на одній території;

  • урахування потреб і особливостей викладання інших предметів (літератури, історії, суспільствознавства, українознавства та ін.).

    З огляду на те, що слів, які відповідають цим критеріям, надзвичайно багато і їх кількість перевищує можливий обсяг словника-мінімуму, то, крім основних критеріїв, застосовувались ще й деякі додаткові: лексична сполучуваність слів; можливість висловити за допомогою дібраних лексичних одиниць важливі поняття з різних сфер людської діяльності, у тому числі ті, що подані в підручнику; частотність, уживаність у текстах різних стилів; потреба у дібраних лексичних одиницях для спілкування учнів в умовах багатонаціонального середовища; системність, що передбачає добір окремих нечастотних слів (для загального ознайомлення), якщо вони є домінантами синонімічного, дериваційного рядів, а також ряду антонімів. Чим вищі показники слів за цими критеріями, тим цінніші вони для процесу навчання української мови як другої і тим більше підстав уводити їх до словника учнів.

    Для формувального експерименту з проаналізованого кола лексики із національно-культурною специфікою було дібрано українські слова, словосполучення таких тематичних груп у зіставленні з російською і болгарською мовами:

    • матеріальна культура (національні символи, традиційне житло, господарське начиння, знаряддя праці, їжа та напої, національне вбрання, осередки громадського спілкування);

    • суспільні ритуали та звичаї (сімейні звичаї та обряди, календарні свята й обряди, трудові обряди й свята);

    • організація суспільства (сім'я, рід, господарська діяльність, ремесла й промисли);

    • знання про світ і природу (астрономія, метеорологія, демонологія, флора, фауна);

    • кількість і рахунок (математика, метрологія);

    • здоров'я людини та тварини (народні цілителі, хвороби);

    • етикет ( вітання, побажання (віншування), стосунки у сім'ї тощо);

    • абстрактні поняття (доля, недоля, горе, щастя, правда, брехня, добробут, бідність тощо).

    Дібраний лексичний матеріал розподілявся на всю кількість уроків, відведених чинною програмою у 5-6 класах на опрацювання розділу „Лексикологія" та подальших тем програми, на яких зазначена лексична робота може здійснюватися лише фрагментарно.

    У процесі формувального експерименту зміст лексеми аналізувався за двома рівнями (без заучування визначень і відповідних правил). Перший рівень (понятійний) охоплював аналіз найважливіших, істотних відомостей про предмет, які визначають його номінацію (основне лексичне значення слова). Другий рівень передбачав розгляд додаткових, супровідних відомостей про предмет та інформацію, що відображає позамовні відомості (лексичний фон слова). При цьому регулярно застосовувалися міжмовні зіставлення: у класах, в яких переважали учні – болгари за національністю, це були українсько-болгарські зіставлення; а у класах, де переважали росіяни та українці, – українсько-російські зіставлення. В окремих випадках учнів залучали до спостережень над тримовним українсько-російсько-болгарським лексичним матеріалом. Лінгвокультурологічна робота здійснювалась на матеріалі окремих етнолексем, словосполучень, речень, текстів із помітним національно-культурним забарвленням.

    В основу організації мовленнєвого матеріалу до кожного уроку було покладено вузьку тему з розвитку зв'язного мовлення. Перед школярами, які вивчають українську мову як другу, створювалася передумова для активізації етнокультурознавчої лексики, тобто вибиралася така тематика зв'язних висловлювань, яка була б актуальною як у теоретичному (лінгвістичному, культурологічному), так і практичному (мовленнєвому) плані.

    Для розвитку мовленнєвих умінь і навичок використовувалися тексти як зразки чужого монологічного або діалогічного мовлення за темою зв'язних висловлювань, які семіотично достатні, тобто насичені мовленнєвими кліше, формулами мовленнєвого етикету і т. ін., що забезпечувало розв'язання комунікативного завдання в конкретній ситуації спілкування. Такі тексти сприяють мотиваційній готовності учнів висловлюватися з приводу прочитаного, оскільки вони зорієнтовані на особистість школяра, тобто враховують вікові інтереси, рівень розвитку учнів, контекст діяльності; модальні, оскільки містять погляди мовця; емоційно оформлені, інтонаційно виразні, спрямовані на вирішення певного комунікативного завдання (посперечатися, дати пораду, висловити незгоду, уточнити, пояснити тощо).

    Важливим завданням формувального експерименту було забезпечення реального спілкування, у процесі якого учні використовували лексичні одиниці, необхідні для побудови власного мовлення. Ситуації, що створювалися на уроках, враховували мовленнєві потреби учнів, які мали не тільки розпізнавати нові етнолексеми, розуміти їх лексичне значення, а й використовувати у власному мовленні. У процесі роботи над етнокультурознавчою лексикою обговорювалися українські звичаї та обряди, порівнювалися з іншою культурою, представленою у регіоні. Наприклад, обговорюючи традиції святкування Нового року в українській, російській і болгарській культурах, обговорювали спільне та відмінне у звичаях наших народів, .звертали увагу на відповідні етнолексеми. Учні з великою зацікавленістю сприймали такий матеріал, були активними в його обговоренні. При цьому широко використовувалися парні та групові види роботи.

    У процесі формувального експерименту методична доцільність, а відповідно й ефективність дібраних лексичних одиниць і текстів культурологічної тематики забезпечувалися не тільки характером і властивостями самих етнолексем і текстів, а й позамовним і позатекстовим компонентом, який охоплював апарат тренування, наочно-ілюстративний матеріал, апарат презентації і засвоєння навчального матеріалу.

    Для перевірки ефективності пропонованої системи роботи застосовувалися такі методи контролю й обробки його результатів, як тести, діагностувальні контрольні роботи, математична статистика. Оцінювання результатів експериментального навчання здійснювалося за чинними критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів з української мови. Після опрацювання кожної лексичної теми учням пропонувалися завдання тестового характеру, метою яких було перевірити розуміння лексичного, фонового, символічного значення слів, уміння будувати словосполучення, речення, використовувати опрацьований лексичний матеріал у власному мовленні.

    Завдання тестового характеру передбачали такі види роботи: розпізнавання серед кількох слів того, яке відповідає описаному лексичному фону; розпізнавання серед тлумачень того, яке пояснює мотивоване лексичне


  •