LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації в художньому тексті (на матеріалі української та російської прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть)

погляди письменника.

Функціональна позиція героя в авторській наративній структурі достатньо точно характеризує стан як української, так і російської імпресіоністичної художньої прози другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть.

Використання інтимізації як засобу співчуття герою спостерігається в авторській наративній структурі зрідка і передається через характеристику героя: "Раїса сиділа мовчки, а рясні сльози тихо котилися по її виду, такому жалібному, нещасному, з виразом питання й муки. Пальці хруснули од внутрішнього болю, а затуманені сльозами очі дивилися кудись у простір..." (М.Коцюбинський); "Возле Оперы я вышел на свет божий. Добродетельные греки были правы: небо, солнце, воздух – высшая радость смертных, трижды несчастны тени, населяющие широковратное царство Гадеса. Бедная Тереза Анжелика Обри, бедная Богиня Разума! Как бы это получше уяснить себе разумом, почему и за что уже сто лет гниёт в земле "сe chefd'oeuvre de la Nature?" (И.Бунин).

В українській художній прозі характеристика героя може бути позитивною і негативною: "Антип, що й казати, хороший хлопець, кучерявий, мрійний..." (В.Винниченко); "Горбата Анфіса сидить уже в крамниці поміж образами, лиха, надута, чимсь невдоволена, немов павук той, заснована вся павутинням злості, і стежить недобрим оком за ворогами" (М.Коцюбинський) і найчастіше супроводжується емоційно-оцінним епітетом, виражаючи авторську оцінку. В російській літературі переважає непряме звертання до героїв, подане як згадка про них у формі особових та присвійних займенників: "Мой друг, граф Корнеев, сидел за столом на складном решётчатом стуле и пил чай" (А.Чехов); "Кстати, о романе. Глянем правде в глаза. Его никто не читал. Не мог читать, ибо исчез Рудольфи, явно не успев распространить книжку. А мой друг, которому я презентовал экземпляр, и он не читал. Уверяю вас" (М.Булгаков).

Основне призначення позиції героя в авторському художньому мовленні – пожвавити розповідь і надати авторську оцінку герою. На мовному рівні – це лексема герой/героиня з присвійним займенником: "Вулицю, що на ній живе мій симпатичний герой, названо ім'ям Томаса Мора..." (М.Хвильовий); "Время было уже близко к жаркому и душному полудню, однако это не помешало моей героине нарядиться в чёрное шёлковое платье..." (А.Чехов).

Функціональна позиція читача простежується й виявляється в усіх типах ІТ і виконує складне прагмастилістичне завдання: від безпосереднього звертання до читача (за допомогою нейтральної лексеми читач) до таких опосередкованих прийомів, як запрошення читача активно залучитися до дії, оцінити поведінку героїв або позицію наратора, пояснення читачеві дій, подій та вчинків героїв. З цією метою активно вживаються інтимізуючі присвійні займенники, дієслова наказового способу, вставні слова і парантези.

Запрошення читача залучитися до дії – найпоширеніший прийом інтимізації, проте включення читача в авторську розповідь пов'язане з розвитком сюжету: така позиція читача зумовлюється наративною програмою автора. Залучення до дії реалізується у формі порад, рекомендацій, побажань, застережень, повідомлень: "Щоб їй не трапилось, вона перш усього сміялась, ніби була утворена зовсім по другому методу, ніж усі люди. Немов Бог пробував на ній, чи не краще було б, якби люди так реагували на все. І хай проститься мені дерзновенність моя, я радив би, кому слід, взяти під серйозну розвагу цей новий метод" (В.Винниченко); "Предупреждаю читателя, что к сочинению этих записок не имею никакого отношения и достались они мне при весьма странных и печальных обстоятельствах. Как раз в день самоубийства Сергея Леонтьевича Максудова, которое произошло в Киеве весною прошлого года, я получил посланную самоубийцей заблаговременную толстейшую бандероль и письмо" (М.Булгаков); "Теперь второе: сообщаю читателю, что самоубийца никакого отношения ни к драматургии, ни к театрам никогда в жизни не имел... " (М.Булгаков).

Інтимізація може використовуватися з іншою метою – додумати читачеві кінець твору самостійно, зробити висновок, підготовлений усією розповіддю (короткі оповідання М.Коцюбинського, М.Хвильового, А.Чехова, І.Буніна, О.І.Купріна): "Я кончил. Быть может, читатель ещё спросит:

И она ушла от мужа?

Да, ушла... в другую комнату" (А.Чехов).

Прийоми інтимізації естетично дуже вагомі тоді, коли вони виражають інтимні думки автора, які він хоче розділити з читачем, звертаючись не просто до життєвого досвіду читача, а й до певних моральних норм, на яких ґрунтується милосердя, щирість, доброта: "И, наконец, почему мы знаем? – может быть, безумцы иногда счастливее нас, здоровых людей?" (А.Куприн).

Функціональна позиція автора залежить від наративної перспективи твору: ННП, КНП, КомНП. Суб'єктивізація авторських наративних структур здійснюється через введення авторського я в нейтральну розповідь, яка внаслідок цього стає КНП і КомНП. Основними маркерами суб'єктивізації є 1) модифікація наративних форм 1-ї особи, 2) трансформація наративних форм у 2-у особу, 3) ускладнення наратива за допомогою вставних слів і парантез. Найбільш специфікованим прийомом виявлення функціональної позиції наратора є широке вживання узагальнено-особових речень. Для українського інтимізованого наратива характерною є граматична структура цих речень з дієсловом у формі 3-ї особи множини, а для російського – у формі 2-ї особи множини. Широке використання способів суб'єктивізації дозволяє стверджувати, що в імпресіоністичній прозі утвердився новий тип наратора. З одного боку, наратив стає більш об'єктивним, а з іншого, – більш психологізованим, гуманізованим й індивідуалізованим. Художні тексти досліджуваного періоду при всій об'єктивності стають більш суб'єктивізованими.

Імпресивна інформація культурного субкоду створюється за допомогою виражальних засобів залежно від оцінки автором усіх складників конкретної ситуації. В основу виділення різновидів авторської оцінки покладено здатність автора й читача розрізнювати позитивне / негативне, етичне / неетичне, корисне / шкідливе. В ІТ у межах денотативного й конотативного значень слів авторські оцінки розподіляються за двома типами: раціональні й емоційні. Раціональні оцінки є проміжною формою між об'єктивною й суб'єктивною модальністю, оскільки маркують категорію істинності. В авторській наративній структурі вони виражаються такими засобами авторської модальності, як слова-речення укр. Так / Ні, рос. Да / Нет, різноманітними формами заперечення, модальними й вставними словами впевненого/невпевненого знання (епістемічна модальність), а також якісними характерологічними прикметниками та словами категорії стану. Авторські емоційні оцінки за своїм характером є абсолютними й поділяються на: 1) порівняльні, що виражаються через опозиції краще / гірше, добре / погано та 2) індиферентні типу байдуже. Ці авторські