LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації в художньому тексті (на матеріалі української та російської прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть)

Відсутність системного аналізу інтимізації потребує вироблення новітніх технологій її дослідження для виявлення закономірностей функціонування в площині українських та російських художніх творів другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть.

Такий хронологічний зріз в історії розвитку обох літератур мотивується прагненням простежити еволюцію образу автора та образу читача в напрямі їх індивідуалізації (руйнацію будь-яких кліше, жанрових амплуа). Друга половина ХІХ століття – період становлення нової художньої прози, коли істотно змінюється створювана письменниками художня картина світу, формуються нові способи наративу, набувають нового мовного вираження інстанції автора і читача. Інтимізація спрямовується на вираження внутрішнього я автора, тому для аналізу взято твори письменників-імпресіоністів та почасти експресіоністів, в яких способи суб'єктивізації розповіді є досить різноманітними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертацію виконано в рамках комплексних колективних тем "Проблеми зіставної семантики" й "Типологічні дослідження слов'янських мов і формування комунікативної компетенції", що розробляються на кафедрах Київського національного лінгвістичного університету. Теми затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету (протокол № 8 від 26 березня 2001р).

Метою реферованої дисертаційної роботи є розкриття лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації художньої розповіді у творах українських та російських письменників другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть, що сприятиме уточненню термінологічного поля інтимізації, виявленню характеру її дії в художньому мовленні автора, а також дозволить установити зв'язок з опозиційними дієгетичними/ екзегетичними наративними формами.

Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких завдань:

- простежити традицію вивчення інтимізації, з'ясувати її генезу та термінологічне поле;

- визначити системний характер лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації;

- розкрити онтологічні й гносеологічні властивості гомодієгетичної й гетеродієгетичної наративних форм авторського художнього мовлення;

- типологізувати нараторів як репрезентантів автора в ситуаціях інтимізації і читачів як адресатів естетичного наміру автора;

- на основі логіко-семантичного, структурно-семіотичного, комунікативно-синтаксичного, квантитативно-прагматичного принципів сегментації хронотопного континууму розробити методику лінгвопоетичного аналізу-інтерпретації інтимізованих текстів;

- виявити типи художньої інформації у складі наративних кодів інтимізації;

- дати типологічну характеристику лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації в українській та російській художній прозі другої половини хіх – першої половини хх ст.

Об'єктом дослідження є наративні форми художнього мовлення автора та їх трансформації в ситуаціях інтимізації оповіді/розповіді. У дисертації поняття наративна форма трактується як оригінальне, творче виявлення текстової діяльності автора, відтвореної через відповідні мовні засоби вираження наратора в інтимізованому художньому мовленні автора.

Предмет дослідження становлять типи лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації в українських та російських художніх творах другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть.

Матеріал для дослідження дібрано з прозових різножанрових ураїнських (Панаса Мирного, М.Коцюбинського, В.Винниченка, Ю.Яновського, М.Хвильового, О.Лятуринської, У.Самчука, В.Підмогильного) та російських (Л.Толстого, М.Лєскова, А.Чехова, І.Буніна, А.Бєлого, Л.Андрєєва, О.Купріна, М.Булгакова, Ф.Достоєвського, І.Тургенєва) художніх творів другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть.

Фактичний матеріал дисертації становлять інтимізовані тексти – сегментовані фрагменти інтимізованого художнього мовлення автора в аспекті текстової інтерференції (В.Шмід). Текстова інтерференція, або гібридна конструкція, за М.М.Бахтіним, – це таке висловлення, яке за своїми граматичними (синтаксичними) і структурними ознаками належить одному автору, проте насправді в ньому інтерферуються мімезис і дієгезис як два висловлення, дві мовленнєві манери, дві "мови", дві смислові й ціннісні інстанції.

Корпус проаналізованих інтимізованих текстів становить 10 тис. одиниць.

Методи дослідження. Мета й завдання роботи, специфіка об'єкта й фактичного матеріалу, різноплановий характер проблеми зумовили необхідність застосування комплексної методики й часткових дослідницьких прийомів: структурно-семіотичного, зіставно-типологічного, контекстуально-інтерпретаційного (реконструкція авторського задуму) методів; прийомів функціонально-семантичного поля й когнітивного картування (послідовна перевірка гіпотези концептуальної інформації тексту); лінгвопоетичного аналізу-інтерпретації і частково трансформаційного аналізу. Контекстуально-інтерпретаційний метод та прийом когнітивного картування дали змогу встановити типологію наративних кодів інтимізації в художніх текстах досліджуваного періоду, а також типологізувати художню інформацію за двома параметрами – в плані змісту (характер відображуваного) і в плані вираження (способи відображення). Застосувуючи структурно-семіотичний метод (за допомогою бінарних опозицій), змодельовано типи художніх інтерактів у ситуаціях інтимізації залежно від ролей його учасників. За допомогою зіставно-типологічного методу стратифіковано гомодієгетичну й гетеродієгетичну наративні форми і встановлено типи інтра-, екстра та метанаративних структур. Трансформаційний аналіз сприяв виявленню ієрархічної гіперсинтаксичної організації інтимізованих текстів.

Наукова новизна роботи полягає у розбудові теорії інтимізації художнього мовлення через критичний аналіз і синтез вітчизняних та зарубіжних здобутків з проблематики художнього мовлення протягом тривалого періоду його розвитку від античності до сьогодення. У дисертації представлено цілісну картину конструювання й функціонування інтимізації української та російської художньої розповіді другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть і здійснено аналітичний зріз цього періоду в розвитку наративних форм художнього мовлення. Запропоновано комплексну методику лінгвопоетичного аналізу-інтерпретації інтимізованих текстів, яка дозволила простежити механізм створення індивідуально-авторської моделі світу як сукупності лінгвопоетичного й наративного кодів та її відображення в наративній структурі цілого твору. Новими є вперше введені терміни інтимізований наратив та хронотопний континуум.

Теоретичне значення одержаних результатів. Теоретична концепція реферованої праці ґрунтується на постструктуралістській парадигмі, яка чітко демонструє перехід від формальних лінгвістичних моделей до комунікативних. У дисертації підтверджується