LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації в художньому тексті (на матеріалі української та російської прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть)

художнього мовлення через етапи педагогічної системи Квінтиліана, гомілетики, раціональної риторики, поетики до сучасних наук вивчення мовлення, зокрема лінгвістики наратива. Сучасна теорія наративних форм мовлення, яка включається в складну інтерпретаційну парадигму лінгвістики наратива, створюється на засадах теорії лінгвістичного аналізу Л.Вітгенштейна, теорії висловлення Е.Бенвеніста й Р.Якобсона, ситуативної теорії мови К.Бюлера, теорії комунікативної дії Ю.Хабермаса, когнітивної прагматики Т. ван Дейка, онтологіі розуміння П.Рикера.

Нова інтерпретаційна парадигма в реферованій праці розширюється синтезом лінгвоцентричного, текстоцентричного, антропоцентричного та семіотичного підходів у вивченні наративних форм.

Передусім перевага надається антропоцентричному підходу, який пов'язується з інтерпретацією тексту в аспекті його породження (позиція автора) і рецепції (позиція читача). Цей напрям розглядається в дисертаційному дослідженні як спроба подолати наявні класифікації текстів, засновані лише на їх внутрішніх структурних ознаках. Залежно від фокуса дослідження як складники антропоцентричного підходу виокремлюються психолінгвістичний (Т. М. Дрідзе, О. О. Леонтьєв, А.Р.Лурія, О.М.Шахнарович), прагматичний (Дж.Остін, Дж. Сьорль, П.Стросон, Г.Г.Почепцов, Т.В.Радзієвська), дериваційний (О.С.Кубрякова, Л.М.Мурзін) та когнітивний (Т.ванДейк, Ю.М.Караулов, О.С.Кубрякова) аспекти вивчення наративних форм.

Сучасний стан вивчення наративних форм відзначається необхідністю лінгвопоетичного аналізу-інтерпретації в системі сформованих методів дослідження текстових процесів. Лінгвопоетичний аналіз-інтерпретація ґрунтується на процесах мовного синтезу, єдності "суб'єктивного й об'єктивного" в художньо-мовній практиці (В. Гумбольдт). Вплив законів мови на духовну діяльність виявився в спрямованості текстової діяльності на поєднання системного та інтенційного начал, що диктується наративними формами. У зв'язку з цим наративна форма набуває нового змісту і розуміється як оригінальне, творче виявлення текстової діяльності автора, відтвореної в семантиці, наративі й прагматиці тексту. Йдеться про системне мовне розгортання, пов'язане з обов'язковим дотриманням правил, і про інтенції як вияв естетичного наміру автора твору. Випадки використання тих чи інших наративних форм активізують пошукову й емоційно-оцінну діяльність читача і створюють ілюзію підвищеної енергетики тексту за рахунок переходу на рівень актуального усвідомлення читачем мовної гри стилістичних прийомів і відношень між ними і/або між смислом тексту й індивідуально-авторською моделлю світу. Крізь призму такої дослідницької позиції розуміння лінгвістики наратива розширюється і включає поняття лінгвопоетичного і наративного кодів.

Останні організуються через такі субкоди: культурний, науковий, риторичний, просторовий, хронологічний, соціоісторичний, фатичний, символічний, акціональний, енігматичний, загадковий та художнього інтеракту, дослідження яких відкриває широкі перспективи для майбутнього лінгвістики тексту і пов'язується з вивченням феномена інтимізації.

Розділ ІІ. Концептуально-термінологічний апарат інтимізації художнього мовлення автора.

Інтимізація в працях Л.А.Булаховського розуміється, по-перше, як "художні способи, що ставлять за мету наблизити самого поета до зображуваного, а по-друге, як своєрідні спонукання читача до того, аби він поділив разом з автором елементи його творчої праці".

Згодом інтимізація художнього мовлення набула в працях ученого стилістичної спрямованості, пов'язаної з вибором мовних засобів для створення специфічних емоційно-експресивних відтінків розповіді, і почала розглядатися як особлива цільова настанова, стилістико-синтаксичний прийом.

Однак і донині чіткої категоризації цей термін не дістав, про що свідчить вживання близьких за змістом з інтимізацією таких лінгвістичних понять, як комунікативні форми, комунікативний прийом, комунікативний спосіб (Г.Г.Почепцов), засоби вираження особи (Р.Якобсон), інтимізуючий прийом спілкування (Н.П.Бадаєва), мовленнєві засоби партитурності (І.К.Білодід), мовленнєві сигнали образу автора (В.В.Виноградов, М.П.Брандес), прихований ліризм (Т.В.Булигіна), прихована публіцистичність (О.В.Швець), авторська зверненість, адресованість (Н.Д.Арутюнова, В.М.Пестунова, О.П.Воробйова), сигнали діалогічності (Н.Є.Сулименко), художній діалог (М.М.Бахтін), суб'єктно-адресатні відносини (Т.В.Радзієвська), інтимізуючий дискурс (M.Freeman), художній інтеракт (Т. ван Дейк, Н.С.Болотнова, Ю.В.Крістева, І.В.Арнольд, З.О.Гетьман) тощо, які віддзеркалюють різні аспекти комунікативно-прагматичного і художньо-семантичного підходів до вивчення авторської розповідної манери в текстах.

Представники комунікативно-прагматичного підходу (Г.Г.Почепцов, Т.Г.Винокур, О.К.Яскевич) вважають, що інтимізація, генетично належачи до розмовного мовлення, виникає при безпосередньому спілкуванні в процесі передачі інформації, добре відомої адресанту й адресату, яка сприймається ними адекватно й використовується переважно в неофіційній (інтимній) сфері спілкування (Г.Г.Почепцов).

Художньо-семантичний напрям характеризується широтою досліджень (В.В.Виноградов, М.М.Бахтін, Н.П.Бадаєва, М.О.Карпенко, А.М.Васильєва, Ю.О.Бєльчиков та ін.). Інтимізація найчастіше розглядається як такий спосіб художньої обробки матеріалу, внаслідок якої виникає ефект емоційно-інтелектуального спілкування автора з читачем. У цьому разі інтимізація генетично пов'язується з писемним або внутрішнім мовленням.

У формуванні цього напряму значну роль відіграли праці М. М. Бахтіна, який конститутивними ознаками інтимного мовлення вважав глибоку довіру до читача, звертання до його чуттєвості, розуміння, що реалізуються через розкриття внутрішнього я автора. Концептуальні положення М.М.Бахтіна творчо відбилися в працях А.Н.Васильєвої, яка серед комплексу стилетвірних факторів виокремлює такі: 1) адресант як особливий тип особистості, інтимно звернений до "широкого читача", 2) принципово близький до адресанта "свій" адресат, здатний засвоювати імпліцитний шар змісту, 3) атмосфера інтимності, відторгнення від реальності, добровільне підпорядкування адресата естетичному наміру адресанта. В розумінні І.К.Білодіда інтимізація реалізується на інтонаційно-синтаксичному рівні через інтимізуючі інтонації, що функціонують як спосіб, паралельний будові речень, при якому живе розмовне мовлення передається за допомогою риторичних запитань, окличних речень, побудов запитань-відповідей, ужитих не в прямому мовленні. Тут важливим є те, що в україністиці вперше інтимізація визначається через текстову категорію тональності, під якою в сучасних дослідженнях розуміють суб'єктивну модальність (Ю.Д.Апресян, Н.Д.Арутюнова, А.М.Приходько, І.В.Смущинська, О.О.Селиванова та ін.). Ще один етап вивчення інтимізації