LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації в художньому тексті (на матеріалі української та російської прози другої половини ХІХ - першої половини ХХ століть)

повторяю, можете себе представить, представьте же, поверьте-с, помнишь: "Повторяю, князь был ужасно необразован. Я даже повернулся с досады на диване, хоть и не совсем был согласен с Версиловым" (Ф.Достоевский).

Інтимізуючі слова-сигнали стають стилістично маркованими в ІТ насамперед тоді, коли функціонують як вставні, виражаючи суб'єктивно-модальне значення: "І, завважте собі, вона скрізь завжди сміялась, ця дівчина з волоссям, як положена бурею золотиста пшениця!" (В. Винниченко).

Розділ ІV. Типи художньої інформації як складники наративних кодів інтимізації.

У загальному інформаційному комплексі ІТ як сегментованих фрагментів художнього тексту виділяються такі типи інформації: концептуальна, комунікативно-прагматична, фактуальна, імпресивна, естетична, які є субкодами лінгвопоетичного і наративного кодів інтимізації. Ці типи інформації виражають план змісту і в ситуціях інтимізації передаються експліцитно та імпліцитно. До того ж кожний тип інформації зумовлюється не лише ситуаціями інтимізації, а й інстанціями учасників художнього інтеракту. Ступінь інформативності визначається хронотопним континуумом, що забезпечує вербалізовану організацію знань, їхнє осмислення, передавання й декодування читачем.

Концептуальний хронотопно-континуумний субкод інтимізації ґрунтується на екстралінгвальній основі і виражається через передтекстові пресупозиції, назву твору, концептуальне протиставлення свого / чужого та асоціативну когезію, яка актуалізує глибинний смисл художнього твору завдяки здатності мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення.

Комунікативно-прагматична художня інформація формується в процесі наративно-діяльнісної співпраці читача відповідно до ЕН автора і ґрунтується на системно-мовній основі. В структурі художнього тексту вона виявляється як стильова когезія за допомогою інтимізуючих актуалізаторів: ефектів напруження, обманутого очікування, зображувальної актуалізації, конвергенції стилістичних прийомів (далі СП). Ефекти напруження й обманутого очікування здійснюються засобами діалогізації. В ефекті напруження діалогізація виявляється в перериванні загального наратива твору за допомогою вживання риторичних запитань з відповідями і катехізичних єдностей. Ефект обманутого очікування створюється через редукований діалог. Останній репрезентується комплексом СП, які маніфестуються за принципом одиничного напруження, що розв'язується в кінці твору несподівано для читача. Прийом зображувальної актуалізації створюється за допомогою інтимізуючих займенників, еґоцентричних часток та автореферентних слів. Зображувальна актуалізація характерна для представників необмеженої наративної перспективи (далі ННП) – гетеродієгетичної розповіді від 3-ї особи, які для більшої виразності стилю вдавалися до транспозиції видо-часових форм та введення суб'єктивного я, причому не завжди прямо, а через різні типи означено-особових, узагальнено-особових та безособових речень: "Місяць жарить. Курява високо зводиться і пудрує поля. Пісні, гармонія... Спати в таку ніч – не заснеш (слова автора про себе, про свої роздуми). Тисячі дум лізуть в голову, крають мізок. Як страшно, як неймовірно страшно, хочеться жити й рости" (У.Самчук). В ІТ функціонально значущою є форма минулого часу, адже минулий час є значно ближчим і зрозумілішим, ніж майбутній. Це пояснюється здатністю свідомості сприймати минулі події, факти, положення як уже відомі; минулий час, на відміну від майбутнього, не викликає почуття схвильованості, невпевненості.

На тлі розповіді в минулому часі будь-яке часове відхилення в авторському художньому мовленні сприймається як актуалізоване. Це дає можливість автору створити "живу" картину, багатопланову в часовому відношенні: вона сприймається як така, що відбувається в момент мовлення і як дія, здійснювана щоразу, протягом тривалого часу: "На ходу она держит шею гусаком, высоко подымает голову, точно что-то разглядывает на небе (таких лошадей зовут в кавалерии звездочетами)" (А.Куприн). Цей ІТ заслуговує на увагу насамперед через наявність парантези з абстрактним теперішнім часом, а часова співвіднесеність тут загалом відсутня; дієслово позначає дію без обмежень у часі. Це зауваження для читача, прямо до нього не звернене, але зроблене на основі життєвих спостережень автора (теперішній типовий чи константний).

Конвергенція стилістичних прийомів (поодиноких та однотипних) також може бути способом створення інтимізованого наратива. Як правило, поодинокі прийоми є маркованими і виконують конкретне прагмастилістичне завдання розкриття художньо-естетичного смислу наратива на певному рівні. Кожний поодинокий прийом, маркований на тлі нейтральної розповіді, спрямовується на розкриття однієї з основних тем та ідей твору. Однотипні прийоми розглядаються як сукупність поодиноких, які сприяють зв'язності тексту на поверхневому рівні. До однотипного прийому залучаються передусім стилістико-синтаксичні засоби. Основна функція поодиноких прийомів в ІТ – затримати увагу читача на естетично значимих фрагментах розповіді, щоб донести нову художню інформацію: "В жаркое послеобеденное время, по глухому переулку, в тени у заборов шли два обывателя. Первый был известный читателю Прохор Порфирыч, другой самоварщик Кузька, воспитанник Пелагеи Петровны Балкановой" (Г.Успенский). СП в цьому разі виступають уже в ролі інтеграційних засобів.

Конвергенція СП допомагає розмежувати наративний код від лінгвопоетичного (зображувально-виражального поля) і використовується письменником свідомо навіть тоді, коли створюється ніби інтуїтивно. При повторному уважному прочитанні "мовна гра" СП миттєво виявляється. До того ж принциповим для структури й художньо-естетичного смислу ІТ є зауваження про те, що конвергенція створює систему, яка складається з комплексу експресивних засобів, читацьке декодування яких в основному збігатиметься з авторським поглядом.

Отже, конвергенція СП є потужним засобом формування комунікативно-прагматичної художньої інформації. Це пов'язане з тим, що конвергенція фокусує СП на будь-якому образі, в тому числі, що концептуально важливо, і на фігурі наратора, виражаючи авторську оцінку. У зв'язку з цим комуніктивно-прагматичні стратегії автора, націлені на інтимізацію розповіді, стають впливовішими, а відтак, змодельований адресат в художньому тексті полегшує потенційному читачеві декодування художньої інформації.

Фактуальна інформація культурного субкоду інтимізації як продукт когнітивної діяльності автора й читача передає реалії позамовної дійсності: факти, події, обставини тощо. Під центральними структурними елементами конкретних модусів репрезентації подій і фактів розуміються герой, наратор і читач, що виконують такі функці в ІТ: герой постає як предмет мовлення, читач відображає адресовану спрямованість ІТ, а наратор виражає концептуальні