LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвопоетичні особливості французької готичної прози (на матеріалі творів XVIII - XIX століть)

якими твори можна інтерпретувати як готичні новели, та запропоновано їх класифікацію за підтипами; визначено також їх прототипну композиційну структуру та її особливості; встановлено провідні для даного жанру текстові категорії та прослідковано їх взаємодію і обумовленість ними композиційно-архітектонічної структури творів; окреслено основні лінгвостилістичні засоби, характерні для творів даного жанру.

Теоретичне значення дослідження полягає у з'ясуванні характерних лінгвопоетичних особливостей французької готичної новели на всіх рівнях художнього тексту, які визначають її як особливий літературний феномен, що є внеском до лінгвопоетики і лінгвостилістики. Розробка прототипної композиційної моделі готичної новели робить певний внесок у французьку наратологію. Запропонована методика аналізу і зроблені висновки можуть слугувати також для аналізу та побудови типології як текстів новелістичного жанру в інших літературах, так і інших малих літературних форм.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання основних положень та результатів роботи у курсах лекцій, спецкурсах та на семінарських заняттях зі стилістики, лексикології, лінгвопоетики, з інтерпретації художнього тексту, а також в науково-дослідницькій роботі, при написанні дипломних та дисертаційних робіт.

Обґрунтованість та достовірність наукових положень зумовлюються опрацюванням значного об'єму творів кінця XVIII та всього ХІХ століття різних авторів, що працювали у жанрі готичної новели, а також застосуванням до його аналізу комплексного лінгвопоетичного підходу, що передбачає всебічний аналіз художнього твору.

Положення, що їх винесено на захист:

французька готична новела – це наративний текст особливого типу зі стійкою ускладненою композиційною структурою, що обумовлюється домінантною роллю категорії художньої події, структурні компоненти якої – передподія, власне готична подія та постподія – визначають особливості як кожного з композиційних рівнів – змістового (власне композиційного), формально-змістового (рівень композиційно-мовленнєвих форм), формального (архітектонічного) та образного, так і особливості лінгвостилістичної організації твору;

трикомпонентна структура художньої події отримує свою текстову реалізацію у шести змістових композиційних сегментах: передподія – в експозиції та зав'язці, власне готична подія – у висхідному розвитку подій та кульмінації, постподія – у нисхідному розвитку подій та розв'язці, що чітко проявляється на всіх рівнях текстової структури, зокрема мовному. При реалізації такої структури в кожному конкретному готичному тексті компоненти змістового рівня можуть бути розширені, доповнені чи трансформовані через додавання нових просторово-мовленнєвих ситуацій (топіків);

кожен із змістових текстових сегментів, розвиваючи базові топіки, реалізується через відповідні композиційно-мовленнєві форми, основною з яких є розповідь: експозиція (топіки "Подорож", "Знаходження", "Купівля", "Втрата", "Зміна соціального статусу") → динамічний або статичний пейзаж/портрет Героя/інтер'єрний опис, зав'язка ("У готелі", "У замку", "У кімнаті") → інтер'єрний опис/портрети Героя та інших дійових осіб або урбаністичний пейзаж/інтер'єрний опис/портрет Героя та інших персонажів, висхідний розвиток подій (топіки зав'язки) → інтер'єрний опис/динамічний опис переживань/портрет Іно-персонажа/міркування, кульмінація (топік "Несподівана зустріч з Іно-персонажем") → динамічний опис/портрет Іно-персонажа, низхідний розвиток подій → динамічний опис/міркування, розв'язка ("Прокидання", "Приходження до тями", "Божевілля", "Смерть") → динамічний опис/портрет Героя/міркування;

в архітектонічному плані готична новела чітко розділена на паратекст та власне текст. Особливої значущості набувають такі елементи паратексту як заголовок та епіграф (в деяких випадках – передмова), які на відміну від власне тексту з "голосом наратора", представляють "голос автора", що зумовлено складною взаємодією категорій художньої події, художнього хронотопу та антропоцентричності;

художній хронотоп готичної новели представляє собою чотирикомпонентну структуру, що складається з реального та готичного часу та простору в їхній єдності, через що експліцитно зображується об'єктивна картина реального світу й суб'єктивовано представляється готичний світ, в точці стикання яких у ході розвитку сюжету відбувається власне готична подія. Взаємодія категорій художньої події та художнього хронотопу накладає відбиток на специфіку категорії антропоцентричності, що проявляється у наявності двох основних суб'єктів оповіді – наратора та Героя, особливості взаємозв'язку яких віддзеркалюються у граматико-морфологічній організації текстів;

домінуюча роль в образній системі готичної новели Іно-персонажа і готичного світу зумовлює специфіку лексико-семантичної (де переважає домінуюча та колоритотвірна лексики) та риторико-стилістичної (де основне навантаження припадає на тропи та синтаксичні фігури) організації творів:
у лексичному плані провідним виявляється поле "готичне" та підпорядковані йому мікрополя "смерть" та "страх", що формують шар домінуючої лексики, та поля "Іно-персонаж" та "готичний світ", які є колоритотвірними і підсилюють експресивність лексем домінуючої лексики, акцентуючи увагу на характерних рисах провідних образів; у плані риторико-стилістичних характеристик особливого значення набувають епітет, порівняння (зокрема, зоосемічні порівняння та порівняння з артефактами), перерахування, протиставлення, контраст та синтактико-стилістичні засоби (апосіопезис, парцеляція, еліпсис та риторичний оклик), які покликані віддзеркалити реакцію Героя на готичний світ та появу Іно-персонажа;

прототипна модель французької готичної новели впродовж ХІХ століття існує у трьох провідних жанрових формах – романтично-афектованій, орієнтальній та психологічній, які різняться певними змінами у композиційно-архітектонічній структурі творів, зумовленими модифікацією провідних текстових категорій, що призводить до змін у їх лексико-семантичній та риторико-стилістичній організації.

Апробація результатів дослідження здійснена на чотирьох конференціях: на ХІ, ХІІ та ХІІІ міжнародних наукових конференціях ім. проф. С.Бураго "Мова і культура" (Київ, 2002; Київ 2003; Київ, 2004) та на науковій конференції "Мова і нація" (Київ, 2002).

Публікації. Основний зміст роботи знайшов своє відображення у п'яти публікаціях, надрукованих у фахових збірниках наукових праць України.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 237 сторінок (обсяг основного тексту – 203 сторінки) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що охоплює 209 позицій, списку джерел ілюстративного матеріалу (16 джерел) та 3 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовуються актуальність, новизна, теоретико-методологічна основа, теоретична та практична значущість роботи, визначаються об'єкт та предмет дослідження, його мета та завдання, методи дослідження, формулюються положення, що винесено на захист, представлено матеріал дослідження.

Перший розділ "Загальна характеристика французької готичної прози" присвячено визначенню місця готичної прози в загальному літературному процесі, встановленню основних лінгвопоетичних рис готичної новели, з'ясуванню особливостей реалізації основних