LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвопоетичні особливості французької готичної прози (на матеріалі творів XVIII - XIX століть)

текстових категорій у готичній новелі.

Оскільки питання жанрової визначеності творів, які можна схарактеризувати як готичні, залишається достатньо дискусійним, у нашому дисертаційному дослідженні ми пропонуємо визначати проаналізовані твори як "готичні новели", які мають цілий ряд відмінних специфічних рис, що дозволяє виділити їх в окремий різновид. До таких рис, на нашу думку, слід віднести особливості реалізації глобальних текстових категорій художньої події, художнього часу і простору, антропоцентричності, які обумовлюють особливості композиційно-архітектонічної структури, граматико-морфологічної, лексико-семантичної та риторико-стилістичної організації готичних новел. Як свідчить аналіз, основними для французької готичної новели виявилися такі категорії:

– категорія художньої події як визначальна і головна ознака готичного твору;

– категорія хронотопу, що включає категорії художнього часу та художнього простору і представляє їх як нерозривну єдність;

– категорія антропоцентричності не отримує першочергового значення (як це відбувається у великих романних формах) і представлена в зовнішньо-комунікативному та внутрішньо-комунікативному ракурсах через образи автора й читача, наратора й персонажа.

Однією з найважливіших глобальних категорій, що організує структуру й семантику французького готичного тексту, виявилася категорія художньої події, яка представляє різного роду дії суб'єкта/об'єкта художнього твору, що відбуваються у просторі й часі, виступає стрижнем твору і представлена як переміщення персонажа, зовнішнє чи внутрішнє (мандрівка, вчинок, духовний акт), через межу семантичного поля або пересікання ним заборонених меж. Зміна вихідної ситуації, яка за своїми просторово-часовими параметрами передує головній події твору, відбувається в результаті протиставлення реального та ірреального світів, зображених у творі. Такою зміною виявляється, як правило, зустріч Героя з Іно-персонажем (вампіром, привидом, ожилою статуєю тощо), що відповідає критеріям, які дозволяють трактувати її як подію. Для її позначення ми використовуємо поняття "готична подія". Саме вона впливає на внутрішній чи/або зовнішній стан головного героя й змінює його: зустріч з Іно-персонажем викликає зміну світогляду героя ("La cafetiиre" Т.Готьє, "Apparition" Г. де Мопассана), призводить до його загибелі ("Le monstre vert" Ж. де Нерваля) або божевілля ("Le Horla" Г. де Мопассана). Знаходячись у постійній взаємодії з категоріями антропоцентричності та хронотопу, ця категорія набуває особливої значущості в оповідній структурі готичної новели, співвідносячись з поняттями фабули та сюжету, виявляючись основним текстотвірним фактором, що відіграє в загальній структурі готичної новели провідну роль.

Категорія художньої події постає як трикомпонентна структура, розпадаючись на декілька компонентів, що пов'язані між собою не лише просторово-часовими параметрами, а й семантично:

передподію (або вихідну ситуацію), тобто подію, яка передує за просторово-темпоральними параметрами готично маркованій події;

власне готичну подію, що лежить в основі сюжету;

постподію як наслідок готичної події, що слідує в просторі й часі за готичною подією.

Художній хронотоп французької готичної новели виявляється другою за значенням категорією і представляє собою чотирикомпонентну структуру, що складається з реального та готичного хронотопів зі своїми специфічними рисами єдності часу та простору, особливості чого відображаються на всіх рівнях художнього твору, особливо на граматико-морфологічному та лексико-семантичному. Оскільки образи протиставлених один одному світів створюються через образи своїх представників, можна говорити про визначну роль метонімічного принципу "частина замість цілого" у створені художнього хронотопу готичної новели. Відповідно, на перший план висувається описана з позиції наратора антиномія Герой – Іно-персонаж, яка стає однією з рушійних сил сюжету.

Категорія антропоцентричності, як одна із провідних та глобальних категорій художнього твору, розуміється багатьма дослідниками як категорія комплексна та багатоаспектна, яка активно взаємодіє з цілою системою інших мовних та текстових категорій (О.П.Воробйова, Є.А.Гончарова, І.В.Кондаков, М.Б.Храпченко, В.Шмід), що і відбувається у готичній новелі. У даному дослідженні основна увага зосереджується на внутрішньо-комунікативному процесі "наратор – персонаж", оскільки власне текстовий простір готичної новели створюється як своєрідний наративний простір системи вбудованих оповідей.

У структурі французької готичної новели стосовно тієї ролі, яку він відіграє у представленому дієгезисі (лат. diegesis, фр. diйgиse – вигаданий світ, в якому трапляються наратовані ситуації та події) (термін впроваджений Е.Суріо та Ж.Женеттом), чітко виокремлюються автодієгетичний, гомодієгетичний та гетеродієгетичний наратори. Як правило, у тексті представлений лише один тип наратора, проте у певній кількості творів спостерігається присутність двох його типів: гетеродієгетичного чи гомодієгетичного, що розпочинає оповідь, а потім передає слово автодієгетичному наратору, які фігурують як оповідаючі "я" в дієгезисі. Використання двох протилежних типів оповідачів створює особливу контаміновану об'єктивно-суб'єктивовану оповідь, яка на рівні обох наративів представляє готичну подію як реальну, істинну, не вигадану. Причому, в таких текстах гетеродієгетичний наратор виконує другорядну роль, що інколи підкреслюється навіть графічно – пропущенням декількох рядків, і зникає, коли оповідь починає вестися з позиції автодієгетичного оповідача, та більше у творі не з'являється.

Важливим компонентом категорії антропоцентричності виявляється категорія персонажа, яка багато в чому визначається особливостями категорії художньої події та хронотопу й знаходиться з ними у постійній взаємодії. Суто узагальнено можна говорити про два основні типи персонажа готичної новели – Героя та Іно-персонажа, факт зустрічі яких відбувається внаслідок стикання в певній точці простору й часу меж реального та готичного світів, що й формує змістову основу готичної події і визначає основний комплекс лексичних і стилістичних засобів.

У другому розділі "Композиційно-архітектонічна структура французької готичної новели та її особливості" проводиться аналіз композиційної та архітектонічної структур творів, якому передує визначення понять композиції та архітектоніки відносно глобальної структури готичної новели.

У формальному – архітектонічному – аспекті структура готичної новели має такі особливості:

– змістове членування тексту на окремі нерівномірні за об'ємом розділи (наприклад, "La cafetiиre", "Deux acteurs pour un rфle" Т.Готьє, "Smarra", "Inиs de Las Sierras" Ш.Нодьє), що, в принципі, для новелістичного жанру не характерно;

– відповідність абзацу якому-небудь з елементів змістового аспекту, як правило, експозиції ("Apparition" Г. де Мопассана);

– архітектонічне виділення висновку, моралі ("Le monstre vert" Ж. де Нерваля).

Названі вище особливості здебільшого є рисами окремих творів тих чи інших авторів і тим самим не відбивають ані особливості авторського стилю, ані особливості жанру готичної новели в цілому. Однак слід відзначити, що з формальних позицій текст оформлений таким чином, щоб максимально сприяти його розумінню. Широко використовуються типографічні засоби. В