LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвопоетичні особливості французької готичної прози (на матеріалі творів XVIII - XIX століть)

лексико-семантичної групи, як свідчить аналіз, є її переважне функціонування у синтаксичних моделях, побудованих за схемою "соматизм+прикметник". Достатньо стала дистрибуція свідчить про стереотипність зовнішніх ознак Іно-персонажа. Наприклад: "Jamais peigne d'un plus bel ivoire ne se promena dans une plus йpaisse forкt de cheveux blonds cendrй" (J.Cazotte); "Jamais, mкme en rкve, rien d'aussi parfait ne s'йtait prйsentй а mes yeux; une peau d'une blancheur йblouissante, des cheveux d'un blond cendrй" (Th.Gautier). Подібні описи присутні у переважній більшості готичних новел.

До складу поля "Герой" входять лексичні одиниці, що фокусують увагу на його внутрішніх якостях. Провідну роль у цьому грають лексичні одиниці, які відносяться до групи "внутрішня ознака": agitй, sensible, ardent. Розробка у жанрі архетипів Героя (військового, денді, митця та науковця) позначилася на широкому використанні у портретних характеристиках слів, що мають відношення до професійних занять. Маємо досить широкий спектр емоцій, пережитих Героєм. У кожному окремому випадку спостерігається використання шести груп слів на фоні нейтрально-оцінних дієслівних одиниць sentir, voir, regarder, savoir, pouvoir, paraоtre, voiloir, avoir une idйe, comprendre, йprouver та інших. Чергування лексики, за допомогою якої зображується емоційний стан, надає образу емоційної динамічності та лабільності.

Одним із провідних лексико-семантичних засобів виявляється корпус сенсорної лексики. Послідовність представлення різних семантичних груп сенсорних одиниць, що репрезентують перехід від аудіо-ольфактивного до візуально-тактильного сприйняття Героєм готичного світу та Іно-персонажа, постає як специфічна риса жанру.

Серед риторико-стилістичних засобів найпоширенішими виявляються епітет, перерахування та, певною мірою, порівняння, які активно використовуються у створенні образу готичного світу та Іно-персонажа. Важливого значення для образу Іно-персонажа набувають зоосемічні порівняння та порівняння з артефактами, які підкреслюють його не-людське походження та надають образу експресивності й виразності. Наприклад: "Elle йtait froide comme
la peau d'un serpent" (Th.Gautier); "les sorciиres de Thessalie [...] qui ont un visage comme le cuivre et des сheveux bleus comme l'argent dans la fournaise" (Ch.Nodier). Для образу Героя основними виявляються апосіопезис, парцеляція, еліпсис, риторичні запитання та оклики, які виступають основними засобами передачі емоційного стану Героя, що вступає в контакт з готичним світом та Іно-персонажем. Наприклад: "Non... non... sans aucun doute; sans aucun doute... il n'est pas mort... Alors... alors... il va donc falloir que je me tue; moi!..." (G. de Maupassant).

У своїй сукупності граматико-морфологічні, лексико-семантичні та риторико-стилістичні засоби віддзеркалюють прототипні новелістичні риси жанру – суб'єктивність, динамічність та експресивність – і одночасно відзначаються своєю власною специфікою, що дозволяє говорити про окремий тип тексту – французьку готичну новелу зі своєю лінгвостилістичною організацією.

Четвертий розділ "Жанрова своєрідність французької готичної новели" присвячено всебічному аналізу жанрових форм, у яких функціонує французька готична новела впродовж ХІХ століття. Нами було виділено три основні форми: романтично-афектовану, орієнтальну та психологічну. В основі їх виокремлення лежать особливості реалізації глобальних текстових категорій, що призводить до зміни прототипної композиційної структури творів, їх лексико-семантичного, риторико-стилістичного та синтактико-стилістичного наповнення. Незмінними залишаються власне новелістичні та готичні риси, які характеризують сам жанр готичної новели: любовна тематика, обмежена кількість персонажів, динамічність, апелятивність, містифікація дійсності, зображення двох світів – реального та готичного, відповідний тип простору та архетипів Героя та Іно-персонажа.

Романтично-афектований вид готичної новели є найбільш поширеним у ХІХ столітті. У ньому у більшій мірі знаходять своє вираження прототипні ознаки жанру. Категорії антропоцентричності та художньої події отримують своєрідне звучання. В першу чергу це стосується архетипу образу Героя (військовий, митець, денді, рідше науковець) та Іно-персонажа, яким у переважній більшості творів виступає чарівна жінка. Це репрезентується завдяки використанню відповідних лексико-семантичних груп. Змінюється оцінка готичної події, яка отримує позитивне звучання (тема кохання), однак не без характерного для романтиків так званого "космічного смутку", пов'язаного з раптовим зникненням Іно-персонажа, коханої жінки, та неможливістю з ним з'єднатися. Характерною особливістю такої оповіді виявляється також експозиційний динамічний пейзажний опис, який може бути або достатньо об'ємним, або обмежуватися кількома реченнями, в яких часто констатується зміна погоди, наближення бурі тощо, що залучає відповідну дієслівну лексику, яка вживається здебільшого у формі претеріту, а також кольоро-, світло- та звукопозначальну види лексики, що називають різкі звуки (crier l'arиne), похмурі кольори (ombres йpaisses), тьмяне світло (le rayon tremblant d'une йtoile pвle), що межує з повною його відсутністю, контрастні з ним різкі спалахи світла (les torches qu'elles secouent devant nous, un groupe йclairй de flammes bizarres passait en riant), створюючи атмосферу таємничості, напруженості та занепокоєності. Провідною рисою даного виду стає також афектованість, яка проявляється в описі бурхливого та короткочасного прояву емоцій Героєм, що посилює роль емотивної лексики. Особливого значення також набувають групи сенсорної та топонімічної лексики.

Орієнтальна готична новела розглядається нами як своєрідний перехід від романтично-афектованої до психологічної форми, що органічно поєднала провідні риси першої з психологізмом другої. У даному виді зберігаються архетипи Героя та Іно-персонажа, характерні для романтично-афектованої форми, однак у творі Г. де Мопассана "La peur" вперше відсутній образ Іно-персонажа, що згодом стає провідною рисою психологічної готичної новели. Відбувається кардинальна зміна хронотопу і з'являється образ позитивного готичного світу, а також відбувається відповідна зміна у мовному наповненні творів. Важливого значення у відображенні особливостей сприйняття готичного світу Героєм набувають певні групи сенсорної лексики, зокрема одоризми, звуко- та світлопозначальна лексики, а також перцептивна та емотивна лексики, що пов'язано з відчуттям готичної події та зустрічі з Іно-персонажем.

Психологічна новела, що виникає у другій половині ХІХ століття, представлена, в основному, творами Г. де Мопассана (в деяких романтично-афектованих новелах, наприклад, "Vйra" В. де Ліль-Адана також відчутний певний психологізм, однак він ще не став домінуючою рисою). Психологічна новела конститутивно модифікує прототипні ознаки жанру. У більшості творів зникає образ Іно-персонажа. На зміну зображенню готичної події приходить відтворення її відчуття, що відповідно висуває на перший план емотивну та перцептивну лексики та призводить до зменшення кількості сенсорних лексичних одиниць. Відбувається також зміна композиційної структури, яка набуває ретроспективного характеру внаслідок зміни хронологічної послідовності компонентів художньої події: більшість новел розпочинається з постподії.

У загальних висновках підсумовано