LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвопрагматичні засоби вираження поліфонії у сучасному французькому медійному дискурсі

представлення певного типу дискурсу, найчастіше імпліцитний погляд виокремлюється завдяки аргументуванню, позиціонуванню, аспектуалізації, аксіологізації.

Для дискурсу преси є притаманними інтердискурсивний та інтертекстуальний різновиди поліфонії, які характеризуються взаємопроникненням голосу журналіста і попередньо існуючого фрагменту певного дискурсу або тексту. Інтердискурсивна пам'ять має два шари: 1) пам'ять дискурсів, коли певне висловлення або формулювання можна віднести до певного дискурсу з його джерелом; 2) лексична пам'ять, коли певне формулювання не належить конкретному джерелу (неможливо його ідентифікувати), а виникло раніше у даній дискурсивній формації. Одним із основних засобів активізації інтердискурсивної пам'яті є дискурсивно виражена номінація, а саме називання певного об'єкту, факту, події, особи, які є центральними фігурами певного дискурсу або позначаються в термінах даного типу дискурсу.

Ми розглядаємо інтертекстуальний різновид поліфонії як такий, що базується на прихованій цитації та передбачає введення слідів певним чином фіксованих текстів. Інтертекстуальність поліфонії передбачає звернення до прецедентних феноменів як продуктів мовленнєво-інтелектуальної діяльності лінгвокультурної спільноти. Для французької аналітики інтертекстуальність не є характерною, відсоток відсилань до прецедентних текстів є низьким.

Розглянуті засоби вираження поліфонії не є однаковою мірою присутніми у французьких аналітичних жанрах. Співвідношення різних засобів вираження поліфонії визначає тип поліфонічної організації статті. Ми розглядаємо основні типи поліфонічної організації аналітичної статті та виділяємо прототипи її поліфонічної організації. Визначальними характеристиками ми вважаємо ступінь поліфонізації та ступінь поліфонічної експліцитності/імпліцитності. Ми розрізняємо чотири типи поліфонічної організації аналітичної статті:

1) високий ступінь поліфонізації/середній ступінь поліфонічної імпліцитності (притаманний статтям, в яких аналізується суспільно значуща проблема на основі представлення думок багатьох експертів);

2) низький ступінь поліфонізації/високий ступінь поліфонічної імпліцитності (характерний для статей, де аналізується суспільно значуща проблема на основі власних роздумів автора);

3) високий ступінь поліфонізації/низький ступінь поліфонічної імпліцитності (найчастіше зустрічається у статтях, в яких аналізується певна комунікативна подія);

4) високий ступінь поліфонізації/перемінний ступінь поліфонічної імпліцитності (притаманний статтям, в яких аналізуються некомунікативні події).

Аналіз матеріалу показав, що найбільш частотними є перший та четвертий типи. У проаналізованому матеріалі не було виявлено залежності між типом поліфонічної організації та тематичною рубрикою, до якої належить стаття.

Функції поліфонії у французькій аналітиці можна об'єднати у три групи:

1) текстотвірні функції: власне поліфонізації; наративна; дескриптивна;

2) прагмакомунікативні функції: аргументативна; полемізації; інформативна; сугестивна; ілюстрації; дискурсивної портретизації;

3) семантичні функції: аспектуалізації; аксіологізації; модалізації.


ВИСНОВКИ


1. Поліфонічність сучасного французького дискурсу преси виступає його онтологічною ознакою. Внаслідок цього поліфонія розглядається нами як функціонально-семантична дискурсивна категорія. Дану категорію представлено у сукупності її форм і значень, які мають польову структуру з центральними та периферійними елементами.

2. Центральними елементами цієї польової структури є ті, які відзначаються більшим ступенем злиття голосів, а отже, більшим ступенем „поліфонічності". До них відносяться: 1) серед форм переданої мови – невласне пряма мова; 2) серед способів представлення точки зору – імпліцитне представлення погляду іншого за допомогою відповідних лексико-семантичних та семантичних засобів; 3) інтердискурсивний та інтертекстуальний різновиди поліфонії.

Більш віддаленими від центру є форми, в яких злиття голосів є частковим, неповним. Це непряма мова, наративізована мова, а також форми, поліфонічна структура яких утворюється структурно-синтаксичними та структурно-семантичними засобами (заперечення, питальна конструкція, прагматичні конектори, модальні прислівники, звороти, частки тощо).

На периферії знаходяться форми вираження поліфонії, в яких співіснування голосів є формальним і їх злиття не відбувається. Ці форми є найменш „поліфонічними". До них належать пряма мова, сегментована пряма мова, форми безпосередньої атрибуції висловлювання, змішані форми переданої мови, а також експліцитний репрезентований погляд.

3. Сутністю категорії поліфонії є одночасна присутність кількох голосів або поглядів у межах комунікативно-мовленнєвої єдності. Спосіб позначення інваріантного значення зумовлюється формою вираження присутності голосів. Основним його показником є фокус взаємодії голосів, який зосереджується на одній чи кількох складових комунікативної організації аналітичної статті та переміщується в комунікативній сцені в залежності від обраного способу вираження присутності голосу іншого. Ми виділили наступні типи фокусу взаємодії голосів журналіста і соціального актора: розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, перетинання, розмежоване перетинання, поглинання, взаємонакладання, взаємопроникнення. Центральними з них є взаємонакладання і взаємопроникнення. Далі від центру розташовані перетинання і поглинання, а на периферії знаходяться розмежування, підпорядковане розмежування, сегментоване розмежування, розмежоване перетинання.

4. Аналітична стаття є трирівневим утворенням, в якому поліфонія виявляється на всіх трьох рівнях: 1) структурно-композиційному; 2) семантичному; 3) комунікативному. Поліфонізація медійного дискурсу відбувається за допомогою певних маркерів позначення комунікативного акту, комунікативної присутності, висловлення або точки зору соціального актора.

5. Одним із визначальних чинників поліфонії є тип мовця. Соціо-дискурсивну типологію мовців у французькому дискурсі преси зумовлено характеристиками мовця як джерела мовлення іншого, як носія певних компетенцій і ролей, як соціального актора, що бере на себе відповідальність різного ступеню, визначається у категоріях колективного/індивідуального, узагальненого/конкретного та характеризується прямим, непрямим або імпліцитним способом уведення голосу і певним маркером позначення присутності соціо-дискурсивного актора.

6. Поряд з мовцями соціальними акторами у дискурсі преси присутні віртуальні мовці, які не завжди відповідають конкретному соціальному актору, адже вони є дискурсивними сутностями, що створюється журналістом. Віртуальний мовець постає носієм певної точки зору, яка є необхідною журналісту для висвітлення власної позиції. Засобами введення