LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістика творення образу України в українській поезії другої половини ХХ століття

19


ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ






ШАПОШНИКОВА Ірина Василівна


УДК 808.3 — 413:085.3





ЛІНГВОСТИЛІСТИКА ТВОРЕННЯ

ОБРАЗУ УКРАЇНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ


10.02.01 — Українська мова






Автореферат

дисертації на здобуття

наукового ступеня

кандидата філологічних наук








Запоріжжя – 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства Запорізького державного університету Міністерства освіти України

Науковий керівник -доктор філологічних наук, професор

Чабаненко Віктор Антонович

завідувач кафедри загального

мовознавства Запорізького

державного університету

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук

Ставицька Леся Олексіївна

Іститут української мови НАН України,

старший науковий співробітник,

завідувач відділом соціолінгвістики

- кандидат філологічних наук, доцент

Левун Ніна Віталіївна,

доцент кафедри української мови

Дніпропетровського державного

університету

Провідна установа - Харківський державний університет,

кафедра української мови Міністерство освіти України, м. Харків.


Захист відбудеться "21" квітня 1999 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2, філологічний факультет, аудиторія 230).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп 2).

Автореферат розісланий " 20" березня 1999 року


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ________________ Т. В. Хом'як


Актуальність теми дослідження. Зміна ідеології, що позначилась на витлумаченні естетичних категорій з принципово інших поглядів, зумовлює потребу вивчати повернуту читачеві творчу спадщину багатьох талановитих поетів по-новому.

Дослідження української художньої мови другої половини ХХ століття є однією з актуальних проблем української лінгвостилістики як з еволюційного аспекту, так і в зв'язку з виробленням принципо нового погляду на естетичні процеси. В умовах тоталітарного режиму відбулося штучне вилучення з національної культури поетичних творів багатьох поетів цього періоду, навішування ідеологічних ярликів, унаслідок чого вагомий мовноестетичний пласт значною мірою лишався поза увагою дослідників.

У другій половині ХХ століття традиційна поетична тема України стала особливо актуальною. Образ України можна вважати ключовим для поезій цього періоду.

Проблеми вивчення традиційної поетичної лексики знайшли глибокевисвітленняупрацях В. Виноградова, Г. Винокура,Г.Гуковського, Л.Булаховського, В.Жирмунського,Б.Ларіна,А. Григор'євої, М. Шанського, С. Єрмоленко, В. Чабаненка, Л. Ставицької та інших.

Тема України у поезії другої половини ХХ століття у плані мовного її вираження є недостатньо висвітленою. Особливості розкриття цієї теми ґрунтовно не проаналізовані й у літературознавстві.

Існує лише невелика кількість робіт, присвячених спостереженням над окремими лінгвістичними аспектами художніх текстів, у яких головною є тема України (Л. Ставицької, І. Левандовської, В. Буди).

Питання про загальномовне та поетичне вживання слова Україна і функціонально еквівалентних йому слів розглянуто у небагатьох роботах. Про слова Україна, український, про історичні зміни у їх лексичному значенні йдеться у працях С. Шелухіна, О. Братко-Кутинського, Миро Подума. У ряді робіт звертається увага на особливості семантики слів, що означають Україну в індивідуальному поетичному мовленні (Л. Ставицька, Г. Сюта).

Не порушувалася проблема й естетичного потенціалу мовних одиниць, що означають Україну. Ці одиниці аналізувалися як засіб художнього узагальнення та мовно-образної конкретизації. Все це обумовило основні напрямки нашого дослідження.

Джерела фактичного матеріалу становлять поетичні тексти І. Драча, М. Вінграновського,Д.Павличка, В. Симоненка, В. Стуса, П. Мовчана, Л. Костенко, Яра Славутича, М. Руденка, П. Осадчука, у яких структурно-семантичне окреслення образу України знайшло найвиразніше і найяскравіше вираження.

Об'єктом аналізу слугували рослинні номінації та власні назви (топоніми й антропоніми), введені до мови поетичних творів другої половини ХХ століття. Кожен народ зберігає у пам'яті свою неповторну картину світу і, щоб не втратити національне коріння, відображає її у назвах певних реалій.

Мета роботи полягає у виявленні та аналізі семантики лексичних засобів, традиційно пов'язаних в українській поезії з темою Вітчизни, та лексики, яку можемо поєднати з цією темоюв ідіолектах письменників, чия творчість припадає на другу половину ХХ століття.

У зв'язку з цим у дисертації висуваються такі завдання:

1) виявити найбільш повний склад мовних одиниць – назв рослинних реалій, пов'язаних в українській поезії з темою України, та основні зміни, що відбулися уконнотативній системі цих лексем у другій половині ХХ століття;

2) простежити за особливостямифункціонування онімів, що позначають власні назви, і є традиційними для української поезії символами образу України;

3) проаналізувати групу лексики на позначення часопросторових реалій, що набула символічного значення у мові поетичних творів другої половини ХХ століття;

4) дослідити, як функціонують назви часопросторових реалій у стилях окремих письменників при створенні образу України;

5) визначити структурні особливості побудови образу України у мові аналізованих поезій;

6) скласти реєстр ключових слів у структурі образу України у мові поезій другої половини ХХ століття.

Методи дослідження. У роботі застосовувалися методи компонентного, стилістичного, статистичного аналізу; функціональний, контекстологічний методи та метод лінгвістичного спостереження.

Методологічну основу дослідження становлять загальні положення теорії пізнання, що передбачають розуміння мови як системи взаємозумовлених та взаємопов'язаних одиниць. Основоположною у роботі є думка про єдність форми і змісту поетичного твору про зв'язок та взаємопов'язаність історії кожної мови з історією народу, який є творцем цієї мови та її носієм, а також про мови як особливу форму збереження і накопичення психічної енергії нації; як елемент національного характеру, відображення етнічної ментальності народу; як складову національної пам'яті, що зберігає глибинні риси мовного вираження