LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістика творення образу України в українській поезії другої половини ХХ століття

с.223), "І досі ходить по Русі-Вкраїні Скорботний князь - Шукає талісман" (Руд., Поез., с.255).

Відображення хронотопу України у поетичних текстах аналізованого періоду виступають такі хороніми: Буковина, Волинь, Верховина, Гуцульщина, Гуцулія, Галичина, Донбас, Крим, Кубань, Луганщина, Побужжя, Поділля, Подніпров'я, Придоння, Полісся, Посулля, південь України, Підкарпаття.

При формуванні мовно-естетичної коцепцій образу України у мові поезії другої половини ХХ століття назви історико- етнографічних та географічних регіонів набувають підвищеної емоційності, створюють психологічний світ поетичного відчуття свого коріння та родоводу - від куточків, де пройшли дитинство та юність, до глибокого усвідомлення болів і потреб всієї України.

Мікрообраз "водний простір України" у мові поезії другої половини ХХ століття реалізується використанням таких ВН: Дніпро, Сула, Дністро, Збруч, Рось, Дунай, Ірпінь, Десна, Буг, Либідь, Ятрань, Тиса, Ворскло, Лугань, Інгул, Донець, Саксагань, Віта, Дін, Інгулець, Черемош, Супій, Чорне море, Карташинський лиман, Білозерський лиман, також оніми Славутич, Борисфен.

Символічні формули у складі одиниць на позначення водного простору об'єднані у більшості випадків навколо оніма Дніпро. Ця ВН повною мірою віддзеркалює простір України та її історію.

Символічна паралель "світ – водний простір" реалізується у мові аналізованих поезій метафоричними сполуками, що групуються навколо ВН Славутич. Цей поетичний синонім ВН Дніпро не зазнає трансформацій і вживається у досліджуваних контекстах із традиційно символічним значенням "батьківщина".

Водний простір у мові аналізованих поезій сприймається у двох планах. Перший план метафоризований простір душі, що переповнюється мажорними мотивами любові до рідної землі: "Сказав, що обрій - це усмішка простору і що ім'я цій річечці - Супій" (Кост., Вибр., с.485), "Ранком двоє ми йшли по лузі, Де хлюпоче Сула в береги" (Сим., Л.м., с.75).

Другий план сприймання водного простору - місце проживання - показника економічного, соціального і культурного середовища людини і суспільства. Географічно цей простір конкретний і чітко окреслений - Україна: "Тобі співають Ворскло і Лугань, Ряхтять Інгул, Донець і Саксагань, Дністер і Збруч блискочуть золотаво" (Яр Сл., т.1, с.266).

Другий підрозділ – "Лінгвостилістика антропонімів" – присвячено аналізу функціонування власних імен осіб, згрупованих за семантичними комплексами "українське язичництво", "Київська Русь", "українське козацтво","український Ренесанс та розвиток культури до другої половини ХХ століття", "імена політиків та діячів культури сучасної України в лінгвостилістичній системі поетичної мови".

При розглядіу поетичному тексті семантико-естетичних якостейВН-антропонімів, що активно використовуються у загальнонародній мові, необхідно враховувати,що склад цих імен не є однорідним. У процесі вживаннябудь-яка ВН-антропонім може набувати різних значеннєвих прирощень.

Не враховуючи змістових прирощень такого типу, виділимо дві основні гупи ономастичного матеріалу, що використовується у дослідженні.

1. ВН-антропоніми, які у процесі свого функціонування не набули будь-яких стійких коннотацій і сприймаються носіями мови як чисто номінативні одиниці.

2. ВН-антропоніми, які, крім функціі називання, несуть додаткову інформацію про особу, ім'я якої означає.

У широкому контексті - контексті строфи, речення, всього тексту ВН героїв поетичних творів другої половини ХХ століття умовно можна поділити на три групи:

1. ВН- імена язичницьких богів (теоніми), міфічних героїв та князів Київської Русі.

2. ВН- імена історичних осіб, пов'язані з епохою козацтва, українського ренесансу та розвитку України до першої половини ХХ століття.

3. ВН - імена сучасників.

Семантичні комплекси "українське язичництво" та "Київська Русь" у мові аналізованих поезій представлені іменами так званих поганських богів, які були кумирами слов'янських племен, а пізніше жителів Київської Русі. З українським язичництвом пов'язані імена князів Київської держави, які попри християнізацію зберегли звичаї, світогляд та обрядовість предків, та міфоніми Кий, Хорив, Щек, Бож, Боян.

Боги Київського пантеону у мові аналізованих творів представлені такими теонімами Дажбог, Стрибог, Перун, Ярило. Величезнуісторичну інформацію несуть у собі імена київських князів Володимир, Святослав, Ярослав, Олег, Данило, Мстислав, Ізяслав, Мономах, Ігор, Ростислав, Всеволод, Мал, Ольга, Євпраксія, Анна, Рогніда. Своєрідність цих імен у мові поезій, що аналізуються, полягає у тому, що в них мовби спочатку закладена їхня вторинна функція: називаючи особу, одночасно символізувати властиві цій особі якості, риси характеру, зовнішній вигляд, вчинки, сферу діяльності.

У процесі довготривалого розвитку поетична мова накопичила велику кількість образів-символів для означення різних явищ суспільного та духовного життя людини. З усіх різновидів індивідуалізуючих номінативних знаків-символів ВН- теоніми потребуюють реабілітації у художньому тексті. Цей процес, повернення імен "своїх" богів, активно відбувається через художні тексти поетичних творів другої половини ХХ століття. Адже найменування язичницьких богів наділені найбільшими можливостями для символізації. Саме ці оніми внаслідок наявності у їх семантиці широкого культурного та естетичного компонента, закладеної в них вторинної функції, здатні служити для узагальненого означення якостей людського характеру: "З-за топонімічної гробової дошки визирає лукава парсуна Ярила!" (Драч, т.1, с.194), "- Зоглянись, Дажбоже, Позич одваг" (Яр Сл., т.1, с.61), "...тоді, як Стрибог сердитий Заметіллю продме довкілля" (Яр Сл.,т.1, с.60). У таких контекстах виявляється нова семантико-поетична якість імен Київського пантеону – символізувати особливу форму збереження і накопичення енергії нації. Широкий діапазон темпоральної лексики забезпечує образне відтворення невмирущості країни через генітиви "нерви століть", "весла століть", "час душі", значення яких підсилюється використанням міфонімів: "На нервах століть правлю жилаві гуслі. Це ж Боянові метастази- Вибухають під серцем загуслі Староруські полинні екстази" (Драч, Теліж, с.73), "На весла століть налягає Хорив" (Драч, Вірші.., с.85), "...тремоло Хорива, учителю воно й сьогодні в нас. Наш час душі з того усього плива, Наш час душі неперебутній час" (Вінгр., Київ, с.14).

Семантичний комплекс "Київська Русь" у складі макрообразу України представлений багатим та різноманітним антропонімічним матеріалом, що у мові творів аналізованого періоду вимальовує фрагмент мовної картини світу, коли українці-русичі змушені були прийняти чуже розуміння святості як відречення від світу та одвічної мудрості предків.

Імена князів, що зустрічаються у мові