LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістика творення образу України в українській поезії другої половини ХХ століття

аналізованих поезій, є відтворенням картин життя країни періоду від Аскольда до Володимира. "Сім разів протягом століття міняється державна політика, пов'язана з релігією..: від язичництва – до християнства і навпаки". Тому на функціонуванні імен князів у мові аналізованих поезій лежить відбиток не тільки епохи відходу від язичництва, але й відображення суспільних подій у новій Русі-Україні. Повнокровний художній образ часу, таким чином, на всіх мовних рівнях вплітається у макрообраз України і пов'язується з художнім задумом письменників.

Через міфічні імена найточніше відображається локально-просторовий та темпоральний дейксис образу України у мові поезії Яра Славутича та Івана Драча: "Це нащадки анта Божа Меч наводять на улуси" (Яр Сл., т.1, с.83), "На острів Козачий пливи мені, Щек" (Драч, Вір., с. 85).

Одним із важливих засобів експресивного вираження думки, оновлення і збагачення ресурсів для створення образу України у мові поезії другої половини ХХ століття є реабілітація того лексичного шару антропонімічної лексики, який презентує хронологічні віхи передхристиянського релігійно-світоглядного коріння духовного світу українців. В українській поезії аналізованого періоду імена язичницьких богів, міфічних героїв та князів використовуються частіше, ніж у класичній поезії. Це пояснюється послідовною демократизацією поетичної мови.

Для багатьох поетів історичне минуле народу є джерелом поетичного бачення світу.

Таким джерелом для поетів аналізованого періоду є історизми в широкому розумінні цього слова. Це, зокрема, імена історичних постатей представників українського козацтва Богдана Хмельницького, Мазепи, Богуна, Нечая, Байди, Конашевича, Виговського, Небаби, Гонти, Морозенка, Кривоноса, Сірка, Івана Сулими, Самійла Кішки.

Уведені в поетичний контекст імена реальних історичних осіб підкреслюють сміливість, витривалість, волелюбність козаків-воїнів, що відстоювали державність України: "Хвала многоуста борцеві, Мазепі" (Яр Сл., т.1, с.259), "І вгору, як шабля, злітає Богдана важка булава" (Яр Сл., т.1, с.263).

Таким чином, антропоніми, що є складовими семантичного комплексу "українське козацтво", фіксують мінливий образ епохи козаччини, утворюють лексичну мікросистему, яка у своєму естетичному перетворенні підпорядковується загальнохудожнім принципам образного слововживання.

Поглиблення філософського рішення при змалюванні образу України та звернення поетів до дослідження особистості відкрили шлях у поезію іменам героїв з національної культурної спадщини, в цих символічних іменах концентруються роздуми про долю України.

Мотиви та способи використання імен-символів культурної спадщини у поезії другої половини ХХ століття такі:

по-перше, ці символічні імена не знаходяться у центрі поетичного твору, а допомагають у розв'язанні деяких проблем при створенні образу України, наприклад, відродження національної духовності: "Вийшовши в поле, молюсь, як завжди, силі, що землю в долонях тримає – Доброму богові Сковороди" ( Руд., Поез., с.79), "Тарасові провісні птиці - слова шугають над Дніпром" ( Стус, Дорога.., с.19 ), "– Народе, ти в слові Тараса воскрес" (Мовч., Голос, с.55 ); допомагають виражати певну ідею невмирущості пам'яті борців за незалежність України: "І ти на ній, самопосвятна Лесю, Посланка штабу, точний вістовий" (Яр Сл., т.1, с. 473 ), "Я побачив у Львові Кривоносові плечі й Франкове чоло" ( Сим., Леб. матер., с. 67), "Ми чуємо тебе Кобзарю , крізь століття, І голос твій нам душі окриля" ( Сим., Леб. матер., с. 79).

по-друге, рідше, але все ж зустрічаються вірші, у яких ці імена, будучи у центрі твору, символізують узагальнений образ всієї країни: "Плаче Марко Черемшина біля хреста кам'яного" (Павл., т. 1, с. 313 ), "І скеля Довбуша, і теплий кримський камінь" ( Ос., Зак., с.37).

При створенні образу України у мові поезій другої половини ХХ століття автори активно використовують форми звертань. У поетичному контексті такі ВН виконують емоційно-експресивну функцію з розрізненням стилістичних відтінків ласкавості, ніжності, інтимності, гніву. Для створення образів борців за волю та незалежність України поети знаходять позитивно-оцінні форми. У звертаннях до відомих діячів визвольного руху передається конкретно-історичний зміст. Вони надають поезії більшої інтонаційної виразності та емоційності: "Збирай, Збирай, кмітливий В'ячеславе (Чорновіл ), Тебе вінчає твій старанний труд" (Яр Сл.т.,1, с.454 ), "Як тобі ведеться там, Василю (Симоненко)! Під землею,під ріллею - там" (Драч, Вір. та поем.,с.54 ), "Мужній Світичу (Світличний )! В темінь Росії Ти грядеш із тюремних доріг" (Яр Сл.,т.1,с.459 ).

Смислотворчим "центром" окремих часових відрізків у структурі образу України є мікросистеми "час репресій" та "застійна дійсність", подані у негативному оцінному ракурсі. Цей період у мові поезій другої половини ХХ століття ототожнюється для авторів з іменами друзів, товаришів, політв'язнів.

Використання у мові поезій другої половини ХХ століття імен людей, відомих у політиці та літературі для створення образу України підвищує багатомірність ліричного тексту, збільшує експресію, сприяє образно-мовній конкретизації у зображенні часового відрізку близького як поету, так і читачам аналізованих творів.

У Висновках сформульовано загальні підсумки дослідження лінгвістилістичних особливостей лексико-семантичної структури образу України у поетичній мові другої половини ХХ століття.

У другій половині ХХ століття традиційна поетична тема України стала особливо актуальною. Образ України можна вважати ключовим для цього періоду.

Значне місце при створенні образу країни належить традиційній поетичній лексиці. При переході з віршованої системи в підсистему "образ країни" на естетику мовного матеріалу впливають два фактори: метонімічна закріпленість слів-тем за національним простором, побутом та оцінна здатність мегаобразу, що диктує вибір з-поміж ключових образів тих, які здатні передати цю оцінку.

Асоціативні можливості слова активізує контекст твору. Тому для аналізу семантики художнього слова звичайно потрібен широкий контекст, а також екстралінгвістичний фон.

У мові української поезії другої половини ХХ століття привертає увагу такий тип абстрагування, як символ. Кожен образ-символ у світогляді народу не був однозначним.

Найбільш часто повторювана група лексики у поетичній мові аналізованого періоду – це номени, що означають назви рослин, що не мало на меті створення реалістичної картини української дійсності. Репертуар рослинних номінацій у поезії аналізованого періоду надзвичайно широкий та різноманітний. Ці лексеми правлять не лише за ботанічні показники, а й за топографічні та поцінювальні.

ВН-хороніми, набуваючи властивостей елементів поетичного словника, органічно вплітаються у складний метафоричний образ України. Виконуючи