LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичний аналіз вірша у прозі І.С. Тургенєва "Как хороши, как свежи были розы..."

УДК 811.161.1 81'42

Р.М. Хмелінська,

кандидат філологічних наук, доцент

(Житомирський педуніверситет)

Лінгвостилістичний аналіз вірша у прозі І.С. Тургенєва "Как хороши, как свежи были розы..."

Робота присвячена характеристиці однієї з мініатюр тургенєвського циклу "Стихотворения в прозе", змістовному та мовному аналізу тексту

"Стихотворения в прозе" ("Senilia") написані І.С. Тургенєвим в останні роки життя, котрі були сполучені із самотністю та хворобою і, отже, з тугою, меланхолійним настроєм, пригніченим душевним станом.

Унікальні твори-мініатюри відзначаються неймовірним багатством тематики: віщування трагічного майбутнього людства ("Разговор"), животрепетні питання сучасного письменникові суспільного та політичного життя ("Деревня", "Порог"), доля окремої особистості ("Маша", "Памяти Ю.П. Вревской"), моральні проблеми ("Два богача", "Нищий") та багато інших.

Однак лейтмотивом віршів є тема, заявлена в назві всього циклу: "Senilia" (лат.) – "старече", "старечне", про що писав сам автор: "Власне кажучи, це не що інше, як останні тяжкі зітхання (ввічливо висловлюючись) старця" [1:220] (переклад наш – Р.Х.). Тема "старечого", "старечного", невідступна, всебічно відтворена, представлена цілою гамою відтінків – ліричних, але найчастіше трагічних. Це тужливі спогади про минуле, жаль за колишньою молодістю, радістю, щастям ("Я встал ночью...", "О, моя молодость! о, моя свежесть!", "Посещение", "Nessun maggior dolore", "Дрозд І", "Чья вина?", "Когда я один...", "Камень", "Лазурное царство"), усвідомлення самотності, старості, хвороби ("Без гнезда", "Старик", "Собака"), гнітючі думки про власну смерть ("Старуха", "Встреча", "Куропатки", "Что я буду думать?..", "Когда меня не будет..."), роздуми про тлінність людського існування ("Завтра, завтра!", "Песочные часы", "Мои деревья").

До числа мініатюр належить вірш у прозі "Как хороши, как свежи были розы..." (1879 р.), сповнений жалю, але не трагізму, швидше меланхолійний, аніж скорботний, в якому ліричний герой такий близький до автора. Назва мініатюри є цитатою – незакінченим першим реченням вірша І.П. Мятлєва "Розы" (1835 р.). У циклі "Стихотворения в прозе" Тургенєв ще тільки двічі вдався, для назви своїх творів, до цитування – це рядки О.С. Пушкіна ("Услышишь суд глупца...") і М.В. Гоголя ("О, моя молодость! о, моя свежесть!") (в оригіналі – "О моя юность! о моя свежесть!" ("Мертвые души", т.1, гл. 6). Використаний Тургенєвим рядок І.П. Мятлєва став популярним, увійшов до складу російської афористики; до нього вдаються, коли "зі смутком згадують про щось радісне, світле, але давно минуле" [2:156] (переклад наш – Р.Х.). Слід зауважити: троянда в європейській літературі і, в цілому, культурі традиційно належить до найбільш поширених міфопоетичних образів, символізує красу, особливо жіночу, молодість, чистоту, досконалість, любов, радість [3;4]. Одначе троянда – це і втілення скороминущості всього прекрасного, – що ми зустрічаємо, наприклад, у вірші такого улюбленого і шанованого Тургенєвим О.С. Пушкіна: "Где наша роза, Друзья мои? Увяла роза, Дитя зари. Не говори: Так вянет младость!" ("Роза", 1815 р.).

Вірш Тургенєва "Как хороши, как свежи были розы...", як і більшість мініатюр, власне, не має сюжету. Однак він відзначається такою оригінальністю структури, котра цілком замінює систему подій. Маленький за обсягом текст чітко розподілений на шість частин, у яких представлені дві теми: далеке минуле (картини молодості, радості, щастя) і сумне теперішнє (самотність старої, хворої людини). Ці дві теми чітко чергуються, змінюючи одна одну. Неповторність структурі вірша надає щонайактивніше використання рядка І.П. Мятлєва, котрий озаглавлює твір, завершує його і повторюється після кожної частини. Таким чином, при шести частинах твору співучий рядок "Как хороши, как свежи были розы..." звучить сім раз (магічне число!), надаючи формально виражений ритм віршу Тургенєва. Але рядок також може нагадувати звучання дзвону, що відспівує етапи життя героя і дорогих йому людей. Недарма ліричний персонаж говорить: "а в голове все звенит да звенит: "Как хороши, как свежи были розы..."".

Зображення теперішнього, повторене тричі, майже однакове. Зовні, фізично – це картина зими, морозу, темряви. Зима – не тільки пора року, зима часто – символ схилу віку, відсторонення його радощів, охолодження почуттів. Мороз нерідко асоціюється з охолодженням душі людини. Фразеологічний вираз мороз по коже подирает характеризує неприємні відчуття від холоду, страху, жаху. Однокореневе дієслово заморозить має переносне значення – позбавити природної жвавості ("заморозить чувства"). Приклад такого слововживання зустрічається у самого Тургенєва: "Вишь, как она [Одинцова] себя заморозила! ... Герцогиня, владетельная особа" ("Отцы и дети", гл.ХY). Темрява – знак смутку, туги.

Така фізична картина від частини до частини посилюється. Якщо в першій частині "мороз запушил стекла окон", то в другій частині він "скрипит и злится", в третій частині холодно і герою, він мерзне. Якщо в першій частині "в темной комнате горит одна свеча", то в другій частині "нагоревшая свеча трещит", "в комнате все темней да темней", тобто світла ще менше, а в третій частині "свеча меркнет и гаснет...", тобто темрява повністю перемагає світло. Разом зі свічкою згасає надія, життя, навіть спогади. Дія теперішнього обмежена замкненим простором кімнати, в котрій герой сидить, "забившись в угол". Літературний герой старий і хворий: чути його "скучный, старческий шепот...", він "кашляет... так хрипло и глухо". Картину самотності героя доповнює його "единственный товарищ" – пес, також старий, котрий "жмется и вздрагивает " біля ніг хазяїна. Присутність саме собаки – факт реальний, адже Тургенєв був мисливцем, про мисливського собаку як про товариша, навіть друга своїх мандрів писав у "Записках охотника", у вірші "Воробей"; "несравненному" своєму псу присвятив спогади ("Пэгаз", 1871 р.). Одночасно паралелізм у зображенні персонажа твору та собаки (обидва – самотні, старі, обом холодно, тужливо) значно підсилює безутішність становища героя. Недарма в російській мові слово собака використовується у фразеологізмах для вираження тільки негативного, важкого стану: как собака (устал, голоден, замерз), собачий (холод), собачья (жизнь, усталость).

Реалії, мотиви, лексичні засоби теми теперішнього зустрічаються і в інших віршах у прозі того ж похмурого настрою: "старик" ("Старик"), "собака", "Нас двое в комнате: собака моя и я" ("Собака"), "я – старость" ("Чья вина?"), "старое сердце" ("Камень"), "Лежи, больное существо" ("Куропатки"), "Ложка скверного, бесполезного лекарства через каждые два часа" ("Nessun..."), "Свои болезни, ... холод и мрак старости...", "Настали темные, тяжелые дни..."