LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичний потенціал лексики мовленнєвої дії у художньому тексті (на матеріалі творів О.І.Купріна та В.В.Вересаєва)

включаючи в себе цілий ряд ЛСГ. СП відрізняється від ЛСГ також кількісною перевагою лексичних одиниць, які належать до різних частин мови. Найбільш гнучкою й адекватною в системі мови є функціональна інтерпретація семантичного поля, яка дозволяє подати структуру СП у вигляді послідовної залежності ієрархічно різнорівневих елементів: ядерної зони (в котрій знаходиться ім'я поля, його інваріантне значення), навколоядерної зони (спеціалізовані класи одиниць з більш складним значенням) та периферійної зони в їхньому взаємозв'язку.

У російській мові дієслова мовлення становлять значний за кількістю й гетерогенний за складом відкритий клас слів, що функціонують як найменування мовленнєвого акту в усіх його різноманітних виявах. Визначення обсягу даного класу пов'язано з широким та вузьким розумінням того, які дієслова можна розглядати як дієслова мовлення, говоріння. У дослідженнях, орієнтованих на вузьке розуміння складу дієслів говоріння, звичайно розглядаються лише дієслова усного мовлення (І.П. Бондар, Л.П. Клименко, В.І. Кодухов, З.В. Нічман, В.К. Янцен та інші). Згідно з дослідженням Г.В. Степанової, для дієслів мовлення є вихідними три ознаки поняття мовлення: 1) звукова форма, 2) мовлення – засіб спілкування, та 3) мовлення – засіб інформації. Найбільш широко поле дієслів говоріння розглядає Л.М Васильєв, який на підставі наявності в семантичній структурі таких слів семи мовленнєвої дії відносить до цього поля й дієслова, що позначають письмове мовлення та процес читання.

Дієслова мовлення найчастіше описуються в термінах лексико-семантичних груп, що виділяються на різних підставах й розрізнюються за кількістю. Можливість існування різноманітних класифікацій дієслів мовлення значною мірою визначається й обумовлюється семантичними і функціональними властивостями слів цього класу.

У нашій роботі лексичний клас дієслів мовлення інтерпретується як семантичне поле, структура якого складається з ядра, приядерної й навколоядерної зони та периферії (див. схему).

Ядро СП мовлення становить інваріантне значення поля "володіти усним мовленням; виражати за допомогою усного мовлення будь-які думки з метою повідомлення їх кому-небудь", яке виражається семантично простими одиницями говорить1, сказать1, произнести1,2. Ці дієслова є ідентифікаторами, на підставі яких виділяються не тільки ЛСГ дієслів мовлення, але й одиниці з більш складною семантичною структурою і стилістичною характеристикою, що входять до складу цих ЛСГ. На схемі ядро умовно позначається центральним колом, друге коло окреслює приядерну зону, яка включає дієслова выговорить1, проговорить1, молвить, вымолвить, промолвить та інші, що за семантикою найбільш близькі до ядерних одиниць, але не відповідають деяким вимогам до останніх (стилістичній нейтральності, широкій вживаності тощо).

Навколоядерна зона (на схемі це коло А) утворюється за рахунок окремих значень ядерних дієслів, що виступають поряд з основним значенням поля як інваріантні значення конкретних ЛСГ дієслів мовлення і конкретизуються лексичними значеннями одиниць цих ЛСГ. На лексичному рівні навколоядерна зона виражена домінантами лексико-семантичних груп і нейтральними ЛСВ, що знаходяться з домінантами ЛСГ у відношеннях тотожності.

Периферію СП мовлення утворюють однолексемні (периферія-1 – зони Б й В) і багатолексемні (периферія-2 – зони б й в) одиниці, що в свою чергу складаються з двох прошарків: а) експресивні ЛСВ, які мають у своїй семантиці експліцитну сему мовлення (зони Б, б), і б) експресивні лексеми, що належать у своїх основних значеннях до інших СП і характеризуються наявністю актуалізованої (переносної, контекстуальної) семи мовлення (зони В, в).

Підґрунтям методики дослідження ЛМД у художньому тексті, що застосовується в даній роботі, є системно-функціональний аспект, який поєднує в собі риси системного і функціонального аналізу (Т. С. Пристайко). Відповідно до зазначеного підходу досліджуваними одиницями є одиниці визначеного рівня (у даному випадку лексико-номінативного), а середовищем – текст, що репрезентує функціональний різновид мови – мову художньої літератури. Системно-функціональний аспект вивчення лексичних угруповань, одним із яких є лексика мовленнєвої дії, передбачає дослідження їх реального функціонування з урахуванням як відцентрових сил, що витискують лексичні одиниці в їхніх вторинних функціях за межі групи (лексикоцентричний підхід), так і доцентрових сил, що обумовлюють включення лексичних одиниць інших семантичних полів, об'єднання лексичних одиниць з урахуванням їхньої загальної текстової функції в один функціонально-семантичний клас (ФСК) слів (текстоцентричний підхід). Так, дослідники, що вивчають текстові реалізації СП мовлення в художньому стилі майже одностайно зараховують до ФСК дієслів мовлення 1) власне дієслова говоріння; 2) дієслова, що пов'язані з мовленням асоціативно й мають у своєму лексичному значенні потенціальну сему говоріння; 3) одиниці, що співвідносяться з процесом мовлення завдяки контекстуальній сполучуваності зі словами типу голос, речь; 4) слова та словосполучення, які вводять пряму мову або контактують із нею (Н.С. Болотнова, М.К. Милих). Функціональними еквівалентами дієслів говоріння в художньому контексті можуть бути дієслова звучання, жесту, міміки, поведінки, сприйняття, почуття, мислення, відношення, руху тощо. Як твердять учені, найхарактернішою рисою класу дієслів мовленнєвої дії можна вважати те, що доцентрові сили в ньому розвинені сильніше, ніж відцентрові, тобто в цілому сукупність дієслів говоріння більш активно поповнюється за рахунок інших ЛСГ, ніж поповнює інші угруповання.

Лексикоцентричний підхід у нашому дослідженні реалізується при вивченні семантичного потенціалу ядерних дієслів говорить / сказать; у межах текстоцентричного підходу досліджуються ФСП і ДАП мовлення. Кінцевою метою опису текстових реалізацій СП і ДАП мовлення в парадигматичному і синтагматичному аспектах є встановлення стилістичної значущості ЛМД у контексті художнього мовлення.

Другий розділ "Функціонально-стилістична організація СП мовлення у мові художньої прози О.І. Купріна і В.В. Вересаєва" присвячений дослідженню семантичного потенціалу ядерних дієслів говорить / сказать та виявленню будови й лексико-стилістичного складу функціонально-семантичних полів мовлення, що знайшли втілення у художніх творах О.І. Купріна та В.В. Вересаєва, з подальшим зіставленням їх для визначення особливостей двох ідіостилів.

Аналіз частотності слововживань усіх дієслів мовлення дозволив виявити, що дієслово говорить і його видовий корелят сказать – найбільш вживані одиниці ФСП мовлення в досліджуваних художніх текстах: у ФСП мовлення О. Купріна їхні слововживання складають близько 23 %, а у ФСП мовлення В. Вересаєва – близько 27 % від загальної кількості слововживань дієслів говоріння. Майже у половині випадків ядерні дієслова функціонують у творах обох авторів у складі ремарок, що вводять пряму мову; рідше, але майже з рівною частотністю, вони використовуються у мові персонажів. В авторській мові дієслова говорить / сказать частіше використовує В.В. Вересаєв.

Контекстні слововживання базових дієслів говоріння досліджувались у лексикоцентричному аспекті, в рамках