LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичний потенціал лексики мовленнєвої дії у художньому тексті (на матеріалі творів О.І.Купріна та В.В.Вересаєва)

виразником предикативних категорій і визначає своїми валентностями кількість, форму й загальну семантику компонентів, що оточують його. Одним із предметів нашого дослідження у реферованому розділі є сполучуваність дієслів мовлення з обставинними словами в межах мінімального контексту, яким є авторська ремарка до прямої мови. До аналізу було залучено близько 1400 таких контекстів із творів О.І. Купріна й понад 500 із творів В.В. Вересаєва.

Досліджуючи ДАП, ми виявили, що дієслова мовлення можуть поєднуватися з достатньо широким колом обставинних поширювачів, що увійшли до наукового обігу під назвою адвербіалій. Граматичним вираженням адвербіалій є прислівники та прислівникові сполучення, прийменниково-відмінкові форми, дієприслівники, дієприслівникові й порівняльні звороти. Відповідно до лексичної семантики адвербіалій в ДАП мовлення входять обставинні поширювачі, що характеризують зовнішню сторону мовленнєвого акту, зміст висловлювання, внутрішній та емоційний стан мовця, його ставлення до співрозмовника тощо. Окремі групи складають обставини, що зосереджують увагу читача на характері міміки (ответил, улыбаясь; сказал, сморщившись), жестах (повторил, протягивая к ней руки) та інших діях, що супроводжують мовленнєвий акт, а також інформують про місце (кричал с середины пруда; говорила в коридоре) та час (в то же время говорила; третьего дня говорила), коли відбувається мовленнєва дія. Подібні обставинні поширювачі дієслів мовлення об'єднуються у дисертації під назвою "неголосових" характеристик мовлення й детально не аналізуються через те, що більшість з них має індивідуально-авторський характер та поодиноку вживаність. Мінімальні контексти, що містять такі обставинні характеристики, складають в ДАП мовлення О. Купріна 24,8 % від всієї кількості аналізованих контекстів, а в ДАП мовлення В. Вересаєва – 17,8 % відповідно.

Розглядаючи лексичні класи адвербіалій, головну увагу ми приділили обставинам способу дії, що використовуються авторами для характеристики, по-перше, голосу своїх персонажів в акустико-фізіологічному аспекті (власне "голосові" характеристики мовлення: говорил шепотом, глухо ответил), а по-друге, внутрішнього стану персонажа та його ставлення до співрозмовника або ж до того, про що йдеться, які виявляються через голос (емоційно-оцінні "голосові" характеристики мовлення: приветливо сказал, грустно спросил, сказала веселым голосом). Подаючи семантичну класифікацію придієслівних поширювачів, ми виходили з того, що вся ЛМД піддається диференціації за експресивно-стилістичною значущістю й може бути поділена на три прошарки: нейтральні слова, слова з позитивними конотаціями та слова з негативними конотаціями. При обґрунтуванні стилістичної диференціації аналізованих одиниць суттєвим було судження про те, що, по-перше, обставинні уточнювачі своєю семантикою можуть характеризувати дієслова мовлення з двох боків: якісно-кількісного (інтенсиви) й емоційно-оцінного (емотиви), по-друге, емотиви нарівні з інтенсивами є засобом створення підсилювально-виразного ефекту в художньому контексті (В.І. Шаховський).

Більшість акустико-фізіологічних та емоційно-оцінних характеристик мовлення здатні виявлятися більшою або меншою мірою (голосність, сила, висота звука тощо), виражати позитивну або негативну оцінку й реалізуватися в контрастних парах, що дозволило застосувати до їх опису розроблену шкалу стилістичної значущості. Наведемо фрагмент однієї з підгруп, яка об'єднує антонімічні ряді адвербіалій, що позначають силу, гучність мовлення:٭ +1: почти не повышая тона (1/-), не особенно громко (1/-); возвысив голос (1/-), возвышая голос по восходящей гамме (1/-), повышая голос (1/-); +2: громко (10/6), громче (4/1), сильно (1/-); +3: могуче (-/1), покрывая все голоса могучим звуком своего голоса (1/-), покрывая сразу своим басом голоса (1/-); во весь голос (1/1), во весь рот (1/-), во все горло (1/-), зычно (-/1); во всю мочь свой страшной глотки (1/-); всей грудью (1/-); оглушительно (2/-); как из мортиры (1/-); голосом: зычным (1/-), громовым (1/-), неестественно-оглушительным (1/-);

1: вполголоса (10/4); –2: шепотом (20/2), почти шепотом (4/-), совсем шепотом (1/-); тихо (20/2), тихим (3/2), слабым (1/-) голосом, втихомолку (2/-), потихоньку (2/-), тихонько (1/-), тише (1/-); еле слышно (2/-), чуть слышно (1/1), еле слышным голосом (1/-); голосом: задушенным (1/-), полузадушенным (1/-); сдавленным так, чтобы не слышал ротный командир (1/-).

Обставинний зв'язок дієслів говоріння в мінімальних контекстах більшою мірою характеризує прозу О. Купріна, ніж В. Вересаєва. Так, у прозі О. Купріна обставинні поширювачі уточнюють дієслова, що вводять мову персонажів, у 68,2 % від усієї кількості конструкцій з прямою мовою, а в прозі В. Вересаєва – у 59,4 %. Усі проаналізовані адвербіалії, що характеризують мовленнєвий акт у ДАП мовлення обох авторів, розподілено за чотирма лексичними групами (1 містить характеристики зовнішньої сторони мовлення; 2 – змістовної сторони мовлення; 3 – внутрішнього стану мовця; 4 – оцінні характеристики відношень, що виникають під час мовлення між мовцем та його співрозмовником), 14 підгрупами другого і 8 підгрупами третього рівнів. Найбільш розгалуженою мікросистемою є перша група, що містить 4 підгрупи другого й 8 підгруп третього рівнів.

Склад лексичних груп обставинних характеристик у ДАП мовлення, втіленому в прозі О. Купріна, суттєво відрізняється від аналогічного вересаєвського лексичною розмаїтістю (понад 450 адвербіалій у ДАП О. Купріна й понад 190 – у В. Вересаєва) та частотністю застосування (близько 870 контекстів у прозі О. Купріна й 360 – В. Вересаєва). Проте відсоткове співвідношення адвербіалій та їхніх слововживань у "плюсовій" і "мінусовій" зонах ДАП мовлення прози О. Купріна і В. Вересаєва приблизно однакове.

Змодельована на підставі отриманих статистичних даних узагальнена мовна характеристика персонажа, незважаючи на її умовність, усе ж спроможна дати загальне уявлення про інтенсивно-виразний і емоційний малюнок голосу, яким говорять герої О. Купріна і В. Вересаєва. Показово, що "умовно-середні" голоси персонажів обох авторів характеризуються подібною тональністю і збіжними акустико-фізіологічними й емоційними характеристиками. Так, з 26 смислових компонентів, відзначених у ДАП прози О. Купріна (говорил / сказал тихо, шепотом, вполголоса; с усилием; быстро; отрывисто; хрипло, сипло; низким голосом; серьезно; вдруг; робко; задумчиво; вяло; печально, уныло, мрачно; сурово, резко, недовольно, сердито, презрительно, злобно; прямо, откровенно; умоляюще), і 19, відзначених у В. Вересаєва (тихо; с усилием; быстро, поспешно; коротко; сдержанно; серьезно; вдруг; решительно; неохотно, лениво; нервно, грустно, угрюмо; резко, ворчливо, сердито, нетерпеливо, вызывающе), збігаються 12 обставинних характеристик голосу.

Аналіз смислових відношень, що виникають між дієсловом мовлення та обставинними компонентами у межах мінімального контексту дозволив перш за все виявити, що означені дієслова в одному мінімальному контексті можуть поєднуватися з різною кількістю обставинних характеристик, які конкретизують один і той же або різні аспекти мовлення. Найбільш типовою для текстів обох авторів є одноаспектна актуалізація, при якій дієслово