LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичний потенціал лексики мовленнєвої дії у художньому тексті (на матеріалі творів О.І.Купріна та В.В.Вересаєва)

сполучається з одним актантом, що характеризує певний аспект мовлення: спросил едва слышно (інтенсивність звучання); быстро (темп мовлення) ответил; хрипло (тембр) произнес. При сполучуваності дієслова з кількома обставинними поширювачами спостерігається різноаспекта актуалізація: произнес быстрым (темп) шепотом (сила звучання); ответил с унынием (почуття), но поспешно (темп) и твердо (внутрішній стан). У творах О. Купріна, визнаного майстра мовленнєвої характеристики героїв, часто зустрічаються комплексні описи мовлення, що містять чотири й більше обставинних ознаки: Шевчук отвечает глухим (висота звучання) басом (висота звучання), медленно (темп) и в нос (особливості артикуляції) и так отрывал фразы, точно он ставит после них точки... (тривалість звучання).

Як показав функціонально-образний аналіз дієслів мовлення, смислові відношення, до яких зводиться все різноманіття відношень елементів мінімального дієслівно-адвербіального контексту, реалізуються в трьох різновидах: відношеннях доповнення (уточнення), посилення і контрасту елементів словосполучення (Н.С. Болотнова). У ДАП мовлення прози О. Купріна і В. Вересаєва ці типи подані в різному кількісному співвідношенні: відношенням доповнення в прозі О. Купріна характеризується 83,6 %, а в прозі В. Вересаєва – 93,5 % мінімальних контекстів від усього числа аналізованих контекстів; відповідно відношеннями уточнення – 6,2 % і 2,2 %; посилення – 8,0 % і 3,8 %. Відношення протиставлення (контрасту) є найменш поширеним, воно практично не спостерігається в аналізованих контекстах В. Вересаєва, а в ДАП мовлення прози О. Купріна контексти з цим типом значеннєвих відношень складають 2,2 % від усієї кількості аналізованих контекстів.

При доповненні залежні слова конкретизують нові аспекти мовленнєвої дії, що не знайшли відображення у семантиці дієслова: спросил вполголоса, насмешливо ответил. Цей тип смислових відношень характеризує насамперед універсальні дієслова мовлення, що позначають мовленнєву дію без вказівки на те, за яких обставин вона відбувається (говорить/сказать, произнести, заговорить, спросить, ответить). Слід відзначити, що у прозі О. Купріна в 71,5 % контекстів універсальні дієслова супроводжуються обставинними конкретизаторами, тоді як у прозі В. Вересаєва це число становить лише 59,4 %, що свідчить про тенденцію художнього стилю В. Вересаєва до "непоширених" ремарок типу Сергей ответил, Таня сказала, он спросил. Відношення доповнення найчастіше характеризують сполучуваність дієслів із однією обставиною, але можливі й у контекстах з кількома адвербіаліями, що конкретизують мовленнєву дію в різних аспектах. У ДАП мовлення О. Купріна контексти з актантами, які характеризують процес мовлення у двох аспектах, складають 13,4 %, у трьох і більше – 5,8 % від усієї кількості аналізованих дієслівно-адвербіальних контекстів. У ДАП прози В. Вересаєва обставини, що доповнюють дієслово мовлення у двох аспектах, спостерігаються в 12,2 % аналізованих контекстів. Багатоаспектні характеристики мовлення для стилю В. Вересаєва не властиві.

Залежні від дієслова обставинні слова можуть уточнювати будь-який аспект мовлення, водночас доповнюючи інформацію, яку передає дієслово (спросила еле слышно, так, что кадет с трудом разбирал слова; сказал серьезным, почти строгим голосом /Купрін/; заговорил неохотно, как будто его заставляли говорить против воли /Вересаєв/).

Посилення трактується як семна актуалізація (повтор на рівні сем) у рамках головного й залежного або ж ряду залежних слів. Відношення посилення характеризується найбільш розгалуженою системою підтипів. Для прози В. Вересаєва властиве переважно моносемне одиночне пряме посилення (зычно крикнул – "голосно"; нервно вскрикнула – "збуджено"). ДАП мовлення О. Купріна відбиває більш широкий діапазон різних типів посилення (пряме /выпалила скороговоркой – "швидко"/, ступеневе /ревел, как взбесившийся зверь, ужасным вибрирующим голосом – "несамовито"/, одиночне /небрежно процедил – "зневажливо"/, подвійне /ласково произнесла женщина воркующим, немного хриплым со сна голосом – "ніжно"/, потрійне /воскликнула веселым задорным голосом – "жваво"/, двохсемне /вопил тонким фальцетом – "голосно" та "високий тон"/, трьохсемне /бормотал нараспев что-то тягучее и монотонное – "невиразно", "тихо" й "протяжно"/ тощо) при переважному моносемному одиночному прямому посиленні, яке відзначене у 88 мінімальних контекстах.

До відношення протиставлення належать випадки оксюморонного, контрастного поєднання елементів мінімального контексту. Найчастіше відношення контрасту спостерігаються між залежними словами (с яростной вежливостью спрашивал; говорил искательным тоном, но стараясь держать себя развязно; сказал с ласковым упреком), рідше – між головним дієсловом і залежними від нього адвербіаліями (тихо воскликнул; крикнул беззвучно, одними губами).

Типи смислових відношень суттєві для сприйняття образної перспективи художнього тексту, тому що саме вони задають напрямок асоціаціям, які породжують дієслова мовлення.

ЛМД використовується письменниками як сильний стилістичний засіб створення образів і портретних замальовок і є яскравим показником стилістичної своєрідності індивідуальної манери автора. Дієслова говоріння і контекстуальні поширювачі – невід'ємна частина будь-якого художнього твору, і саме тому кожний автор намагається створити свій, специфічний малюнок мовленнєвого портрета того чи іншого персонажа або товариства. Так, прагнення О.І. Купріна до цілісного, всебічного зображення і сприйняття художнього образу – Особистості – відбивається і в авторських коментарях до висловлювань персонажів. Саме авторські ремарки знайомлять читача і з внутрішнім світом героїв, і їх стосунками з іншими персонажами. О.І. Купрін не лише прямо оцінює слова й думки персонажів, але й ретельно опрацьовує свої коментарі до їх висловлювань. Стилеві О. Купріна притаманні складні, граматично поширені, багатоактантні характеристики до реплік персонажів, що відбивають багатобарвну сукупність їх переживань, тривог і почуттів.

Порівняно з творами О. Купріна, у прозі В. Вересаєва контексти з прямою мовою і коментарями до неї займають значно менше місце в загальній композиції повістей. Як коментарі до дієслів говоріння В. Вересаєв найчастіше використовує поодинокі прислівники, майже не вживаючи у цій функції дієприслівникові звороти та підрядні речення.

Висновки узагальнюють результати проведеного дослідження, найважливішими з яких є такі:

Лексика мовленнєвої дії охоплює сукупність одиниць лексико-фразеологічного рівня, до якої належать як власне дієслова говоріння, так і слова інших частин мови (іменники, прикметники, прислівники), що виступають у функції обставинних поширювачів дієслів говоріння в тексті. Дієслова мовлення, що функціонують у художніх текстах як найменування мовленнєвого процесу в усіх його різноманітних виявах або ж як засіб введення прямої мови персонажів, інтерпретуються у роботі як функціонально-семантичне поле, що включає ядро, приядерну й навколоядерну зони і периферію. Остання поділяється на периферію-1 та периферію-2 й містить лексичні одиниці, що розрізнюються за стилістичними зонами.

Найуживанішими одиницями ФСП мовлення в досліджуваних художніх текстах є дієслово говорить і його