LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичний потенціал фразеології у творах В.Стефаника

значення, відносна стабільність компонентного складу, валентність, відтворюваність і стійкість, ідіоматичність, емоційно-експресивна характеристика фразеологічної семантики, компаративність, тотожність, відмінність зі словом) та їх класифікації.

На підставі аналізу поглядів мовознавців на фразеологізм та на основі дослідження цього мовного явища у прозі В. Стефаника інтерпретуємо фразеологічні одиниці як нарізно оформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, що своїм виникненням і функціонуванням зобов'язаний фраземотворчій взаємодії одиниць усіх рівнів мови. Фразеологізм є діалектично суперечливою єдністю змісту і форми, раціонального, емоційного й образного, експліцитного й імпліцитного (Л. Мельник), тому в роботі виходимо із вузького розуміння фразеології. Підкреслимо, що ФО виконують не стільки номінативну функцію, скільки експресивно-оцінну, прагматичну, когнітивну, коли вербалізують елементи матеріальної і духовної культури.

Зосереджуючись на бінарності експліцитних та імпліцитних властивостей фразеологізмів, розглядаємо ФО в аспекті контекстної реалізації як однієї з умов їх повноцінного функціонування, оскільки вивчення ізольованої фраземи не дає повної інформації про різноманітні зв'язки, в які вона вступає в тексті. Таким чином, дослідження ФО художніх текстів не можливо розглядати без урахування ролі контексту, з яким пов'язується сприйняття семантики та використання ФО. Під контекстом розуміємо частину тексту, яка дає можливість визначити стилістичне значення мовної одиниці.

Зупиняємося на поширених способах використання ФО в узуальній та оказіональних формах. У нашому дослідженні ми спираємося на класифікацію В. Білоноженко та І. Гнатюк (семантичні та структурно-семантичні трансформації ФО).

Фразеологічний рівень художнього твору є акумулятивним центром, який здійснює зв'язок мовних явищ з культурою певного етносоціуму; є джерелом і носієм країнознавчої, етнокультурної інформації. У лінгвістиці виокремлено закономірності знакової переінтерпретації ФО української мови у мережі культурних кодів етносвідомості (соматичного, біоморфного, просторового, предметного, духовного тощо).

Отже, сутність викладеного в дисертації теоретичного матеріалу дає змогу інтерпретувати ФО як складнокомпоновану мовну і мовленнєву сутність, що відтворює відношення мовного знака до дійсності, особистості тощо; тому її аналіз вимагає функціонально-семантичного й когнітивного підходу. Відзначаємо доцільність застосування апробованої в лінгвістиці семантико-граматичної класифікації фразеологічного матеріалу (О. Молотков, М. Демський, Л. Щербачук, Г. Кузь, В. Папіш).

У другому розділі "Фразеологічна одиниця як світоглядна категорія художньо-словесного простору В. Стефаника: діалектний, семантико-граматичний та когнітивний аспекти" окреслено структурно-граматичні параметри ФО, визначено специфіку художньої картини світу митця крізь призму фразеологізмів.

Народнорозмовна форма й психологічна вмотивованість фразеологізмів зумовлена експресивно-характеристичною формою покутської говірки, що становить мовленнєве тло новел В. Стефаника. Проаналізовано фразеологічні діалектизми, до яких ми уналежнюємо такі ФО, що містять хоч би один діалектний елемент будь-якого мовного рівня (балу та балу, як дитина за мамов, умиваєси сльозами, вже-м на росході, лице би-с мала, ба сеї ба тої).

Відтворюючи в художніх творах індивідуальне бачення світу, В. Стефаник уводить у літературний текст різні ФО, співвідносні зі структурою словосполучення і речення. Фразеологізми новел В. Стефаника розподілено на дієслівні (426 фразеовживань), адвербіальні (275 фразеовживань), вигукові (156 фразеовживань), ад'єктивні (98 фразеовживань), субстантивні (65 фразеовживань). Співвідношення між ФО різних семантико-граматичних класів відображаємо в діаграмі 1.

Діаграма 1

Сематико-граматичні класи фразеологізмів у новелах В. Стефаника



Дієслівні ФО у творчому доробку В. Стефаника переважно називають дії й процеси, джерелом яких є людина (сісти маком, маю в Бозі надію, хрестом стелилася, розсипатися на сажу, нема виходу). Численними є дієслівні конструкції ФО із семами мати (31 приклад), нема (22 слововживання) та компонентами дати – давати(46 фразеовживань).ФО цього семантико-граматичного розряду називають предикативну ознаку суб'єкта, характеризуючи його з експресивно-образним відтінком: А мені ж оця їда має йти в смак, як я знаю, що вони без мене в стодолі нічого не роблять.

Адвербіальні ФО поділяємо на ряд підгруп: якісно-означальні (дув як на пінку, шпурляв мішками як галушками), способу (витріщив очі як баран), міри (тяжка, що залізо під нев пішло би в порох), місця (Бог вість куда), часу (минув вік як у батіг траснув). Усі вони об'єднуються спільною синтаксичною роллю обставини способу дії, часу, місця: Сиджу я та так реву, якби з ні хто паси дер.

Використання вигукових ФО у прозі В. Стефаника зумовлене потребою регламентувати різноманітні ситуації людського спілкування, увиразнюючи тяжіння автора до стихії розмовної мови. Поширенішими є емоційні (що ей де, Боже милий, йдіть собі з Богом), імперативні (най мене Бог боронить, най твої голови дідько причепиться) та формули соціального етикету (дякувати Богу, дай Боже здоров'я, Славайсу Христу) вигукових ФО, у структурі яких найчисленними є лексема Бог – Боже (65 прикладів) та особові форми дієслова дати (18 слововживань).

Ад'єктивні ФО новелістики автора поділяємо на якісні (що в ворота не влізали, як з фунтової муки, цицька коло рота не обісхла, тверда на серце), відносні (з вашої кості і крові) та займенникові (хліб і до хліба, що до крішки, де що на світі є, сороки й ворони, бісе чи чорте). У реченні вони виражають непредикативну ознаку істоти чи предмета: Якась там була така люта звір змальована, що в казці би не склав; входять до складу складеного присудка: Якби-с умерла, та й би-м стали як серед води.

Серед субстантивних ФО в художній спадщині В. Стефаника виокремлюємо ФО – назви істот чи ірреальних істот (мудра голова, старий птах, сема кістка, семе коліно, чужий язик, нечиста сила), ФО – назви власне предмета (дар Божий, старе гніздо, Божа водиця, павутина павутинов) і ФО з абстрактною семантикою (манна небесна, Боже слово, воля Божа, кара Божа). У сполученні зі словами субстантивні ФО можуть бути суб'єктом чи об'єктом дії і виступають у синтаксичній функції підмета: Таже то дуплава верба, кини пальцем, та й маком сяде; додатка: Ти зійшов, старигане, на діточий розум, та лиши дитину в супокою, не підтикай ним, як гарбузом; іменної частини складеного присудка: Воно добре, що єднаються, бо як приповідають, що громада – великий чоловік, але я не піду.

Отже, ядром корпусу Стефаникових ФО є дієслівні, адвербіальні та вигукові звороти, а периферійну зону займають фраземи ад'єктивної і субстантивної семантики. Частиномовна співвіднесеність ФО зумовлює їх синтаксичну та функціонально-стильову роль у реченні.

Фразеологізми мають імпліцитне