LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичний потенціал фразеології у творах В.Стефаника

концептуальне навантаження. Вони створюють широкі можливості для ідентифікації та кваліфікації об'єктів довкілля. ФО втілюють концепти глибинного рівня і в такий спосіб точніше актуалізують індивідуально-мовну картину світу майстра слова. Поняття картини світу зумовлює репрезентацію навколишньої дійсності за допомогою свідомості людини (В. Гумбольдт, О. Потебня. Д. Лакофф, Е. Сепір, В. Постовалова, Ж. Соколовська та ін.). Згідно з теорією Р. Гжегорчикової, однією зі складових мовної картини світу є можливість пов'язання цього поняття з баченням світу, зафіксованим у текстах шляхом багатокодового відображення (Ю. Лазебник).

Фразеологічна одиниця – динамічний принцип мислення і мови. Розглядаючи її як оптимальний засіб вербалізації концепту, реконструйовано художню картину світу В. Стефаника, зумовлену світоглядом автора. Універсальними є три фразеологізованих суперконцепти (О. Селіванова): людина, земля, дійсність, що моделюються у словесному просторі новелістичних творів письменника. Ці концепти як форми феноменологічної перцепції набувають значення "вічних тем", активізують чуттєві враження і є носіями ідіостилю митця.

Багатоплановим і значущим у творчості В. Стефаника як володаря дум селянських є художній суперконцепт людина, який репрезентовано ФО, що характеризують людину (галицького селянина чи селянку) в соціумі, її внутрішній стан та біологічне буття. За допомогою концептуального аналізу логічного плану (С. Жаботинська, О. Селіванова) ми розглядаємо суперконцепт людина як цілісну одиницю свідомості високого ієрархічного рангу, інкорпоровану меншими за обсягом елементами – концептами, підконцептами, слотами (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1


Репрезентантами ядерної зони концепту людина в соціумі є матеріальна і соціальна сфери людини. Матеріальна сфера експлікована фраземами, компонентами яких є лексеми гроші, їжа, одяг (гетьз усего вішли, зерна одного нема коло хати, зламаного грейціра нема, зав'єваємо на барабулі, павутина все павутинов). Цей концепт зумовлений тогочасними життєвими реаліями: якщо селянин втрачав землю, для нього була одна дорога – прислуговувати (капарити цілий вік по чужім полі, пішла по жидах, жидам воду доносювати). Художній світ автора створює універсальна концептуальна опозиція слотів "свій – чужий" (з вашої кості і крові, ци я з ним свині пас).

Універсальність концепту психіка людини відзначається підконцептами (ментальність, психофізіологічний світ, оцінка характеристики) і ядерними, периферійними слотами (душа людини, зовнішній вигляд, психофізіологічні відчуття, риси характеру та ін.). Серед фразеологізмів зовнішності людини продуктивнішими є ФО із соматизмом очі. Оскільки зовнішній і внутрішній стан Стефаникових героїв, як "у краплині води", відбивається саме в очах.

Особливістю ФО, уживаних В.Стефаником на позначення зовнішності людини, є те, що вони не стільки увиразнюють деталі зовнішності, скільки служать засобом психологічної характеристики чи стану героя. Цим вони зближуються із фразеологізмами, які передають суб'єктивні емоційні процеси негативних емоцій, – слоти переживання, душевна мука (кров із серця капає, кров моя застигла, серце кранче, серце трясеться як павутина на вітрі). Зазначені ФО виступають також інтенсифікаторами межового стану Стефаникових героїв, роблять зображуване максимально достовірним, у деяких випадках навіть дещо натуралістичними – це периферійні слоти хворобливості (то чорно, то жовто перед очима; вітер ні з ніг згонит; в головіяк коли би цигани клевцами гатили).

ФО духовної сфери людини, зокрема слоти богошанування, пов'язані з вірою у Бога, визнанням і відчуттям його всюдиприсутності: Бог взяв на свої коліна; Я вертаю додому, най си діє Божа воля.

Панорамним є ряд оцінних ФО, народнорозмовних за формою, до складу більшості з них входять діалектні елементи (побожні лиш хвоста на заді хибує, зателепаний як колєра, чмакає як штири свині, ходила як сновавка, не хлоп, а зальопана баба, халаснув аж єму очі вилазили, штудерний такий, як старий, зійшов на дитячий розум ).

У межах фразеологічного суперконцепту людина ми виокремили і такий аспект, як її біологічне буття, представивши його концептами життя і смерть (див. табл. 2.2).

Увага В. Стефаника зосереджена переважно на трагічних моментах у житті покутського селянина (прьиду, аж пушки спухають;колінкую, аж шкіра з колін обскакує). Серед концептів на позначення фаз життя переважає концепт старість, який перетинається з поняттям фізичного безсилля. Образи Бога, вічного спокою, Божої дороги, сирої землі, могили створюють семантичну парадигму, яка формує структуру концепту смерті(моє оранє скінчилоси, час вже, душа з мами пішла, з Богом правдається, помандрував на могилу, голова впаде з пліч, на лаві лежати). В. Стефаник використовує для позначення і концепту життя, і концепту смерті образ "світу білого" через протиставлення присвійних займенників: цей світ (світ живих) – той світ (світ мертвих).

Помітне місце у творчому доробку письменника належить ФО, що відображають суперконцепт земля. Компонент земля вносить у значення ФО семи "батьківщина; земля, на якій живеш": наша красна земля; "земля-годувальниця": ...ниви як вівці добре годовані, "земля – останнє пристанище фізичного тіла покутського селянина": аби наші кості зогнили в нашій землі. У хліборобській свідомості персонажів В. Стефаника земля є абсолютом краси і молодості: Земля все молода, вона як дівка, свято є – вбереси, будний день – то вона по-вбраному вбрана, а все дівочить – відколи світа та сонця. Типовою для фольклорної поетичної свідомості автора антропоморфністю прикметна не тільки портретна характеристика землі, але й її поведінковий репертуар на лексичному і фразеологічному рівнях: Земля до нього під колоссєм лящала, співала, словами говорила. Специфічним є й уведення цього суперконцепту в діалоги персонажів новел, у яких відображається взаємопроникнення суперконцептів людина і земля, а саме: земля як людина і людина як земля: А ти, небого ниво, малий спасибіг будеш мати з цеї старої крові, бо стара кров, як старий гній, ніц не родит; мені утрата, а тобі ніякого зиску.

Ще один Стефаників суперконцепт, вербалізований у ФО, – це дійсність. Його можна подати у вигляді концептівпростір і час.

Простір – один із ключових концептів мовної картини світу майстра соціально-психологічної новели, який відбиває риси ідіостилю письменника в зображенні реальної дійсності. Дослідженню художнього простору і часу присвячені праці вчених М. Бахтіна, А. Григор'єва, Ю. Лотмана, Н. Гей, С. Єрмоленко, Д. Лихачова, В. Чередниченка, Л. Лисиченко, Н. Сологуб, Т. Радзієвської та ін. Ми опрацьовали понад 50 прикладів функціонування ФО у новелах В. Стефаника, в яких постає концептосфера простору. Деякі фразеологізовані концептуальні моделі мають у своємі складі соматизми – чоло (2), рука (3), нога (2), ніс (2) голова, бік(4).

На основі семантико-логічного критерію (Н.