LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні засоби реалізації категорії оцінки (на матеріалі американської художньої прози)

реалізуються через певні мовні категорії на різних мовних рівнях. У філологічних дослідженнях концептуально переважають два напрями аналізу:

прагмастилістична орієнтація оцінних структур у художніх творах;

типологія мовних засобів реалізації оцінки.

До останнього ми відносимо насамперед різночастиномовні лексеми, яким притаманна сема оцінності.

Категорія оцінки тісно повязана зі співвідношенням денотативних і конотативних значень. Денотативний компонент це частина значення знака, яка відображає в узагальненій формі предмети і явища позамовної дійсності. Сигніфікативний компонент містить у своїй основі поняття, яке характеризує позамовний обєкт, співвіднесеність з предметом позамовного характеру.

Якщо значення є засобом відображення предметів і явищ навколишньої дійсності, то конотацію можна визначити як дискретну одиницю мовної системи, що доповнює значення, яке рунтується на постійних асоціативних звязках, зумовлених його предметними значеннями.

Питання про визначення поняття "оцінка" в мовознавстві залишається суперечливим. Труднощі у визначенні цієї категорії полягають у тому, що це явище є різноаспектне і повязане з різними галузями науки, має свою галузеву інтерпретацію, зберігаючи одночасно стрижневі кваліфікативні ознаки. Складність цього поняття важко піддається адекватній дефініції, яка б відображала принаймні основні з закладених у ньому значень, хоча спроб надати відповідне тлумачення було чимало.

Проблема визначення поняття "оцінка" знаходить своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних лінгвістів (Е. Азнаурова, О. Вольф, Е. Меднікова, Н. Разінкіна, М. Ретунська, В. Шаховський, В. Кузнєцова, Т. Космеда, С. Колесник, Й. Стернін, R. Hare, N. Chomsky та ін.).

У лінгвістиці категорія оцінки визначається як позитивна або негативна кваліфікація предмета думки (В. Мальцев, М. Брандес), як судження мовця, його відношення – схвалення/несхвалення, бажане/небажане, захоплення тощо, як одне з основних складових частин стилістичної конотації.

У системі мови оцінка охоплює широкий діапазон одиниць на перший погляд слабо повязаних між собою, які нелегко обєднати в одному тексті, оцінка є універсальна мовна категорія. У вираженні оцінних значень, як правило, виявляється авторська індивідуальність. Проте універсальною можна вважати також модальну рамку оцінки, оскільки в оцінці завжди у тій чи іншій формі присутні обєкт та субєкт оцінки, шкала оцінки та її стереотипи, аксіологічні предикати, інтенсифікатори, однак способи вираження цих елементів у різних мовах своєрідні.

У плані змісту оцінку диференціюють на негативну та позитивну, у плані вираження на імпліцитну та експліцитну. Особливістю оцінки в природній мові є асиметрія між позитивними та негативними знаками good/bad. Оцінка good може означати як відповідність нормі, так і перевищення її, тоді як оцінка bad завжди означає відхилення від норми.

Суттєвою ознакою оцінки є також те, що в ній завжди наявний субєктивний чинник, який взаємодіє з обєктивним. Оцінне висловлювання, навіть якщо в ньому субєкт оцінки безпосередньо не виявляється, позначає ціннісне відношення між субєктом і обєктом. Будь-яке оцінне судження припускає наявність субєкта судження, тобто тієї особи (осіб), від якої виходить оцінка, а також обєкта, предмета або явища, на які спрямована оцінка. Субєктивний і обєктивний компоненти концепта "оцінка" утворюють діалектичну єдність з дуже складними та змінними співвідношеннями в межах кожного мовного ряду.

Оцінку як лінгвостилістичне явище, ми визначаємо як закріплене у семантичній структурі слова оцінне значення, яке передає ставлення мовного колективу до співвіднесеного зі словом поняття або предмета за схемою: добре/погане, схвалення/несхвалення. Узагальненість і обов'язковість цих критеріїв створюють ту об'єктивну лінгвопсихологічну базу, на основі якої стає можливою комунікація у сфері стилістичних значень оцінної орієнтації. Від оцінного значення у системі мови, яке є обовязкове для всіх членів мовного колективу, треба відрізняти соціальну оцінку як категорію прагматичну, тобто оцінку подій, суджень і теорій з позицій певних соціальних, класових або партійних інтересів. Останню можна визначити як свідому мовну діяльність, яка спричинює позитивну або негативну позицію оцінюючого стосовно оцінюваного. У цьому випадку ми маємо справу зі спеціальним вживанням мови, а не з мовними категоріями, що є у її системі.

Цілісний аналіз художнього твору передбачає визначення різних компонентів його художньої структури від ідейно-смислового плану до мовної канви. У розумінні цілісності доцільно враховувати положення про те, що важливим її чинником є стиль твору, зумовлений певним ідейним задумом, естетичними поглядами письменника, його суспільною позицією і канонами жанру. Категорія цілісного відноситься не лише до цілого естетичного обєкта, а й до кожної його значущої частини. Художній твір не просто сегментується на окремі взаємоповязані частини; у ньому кожний макро- і мікроелемент має у собі відбиток неповторного художнього світу, частиною якого є і він; як частина він має змогу подавати увесь цей світ у його структурній і змістовій різноманітності. Це означає, що кожний компонент художнього твору можна проаналізувати у його специфічній цілісності для того, щоб побачити щось єдине, що в ньому втілене. Звертаючись до лінгвістики тексту слід розглядати такі проблеми загального мовознавства, як проблеми мови і мовлення, мови і мислення, комунікативного аспекту мовлення, проблеми форми і змісту, співвідношення лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників у процесі функціонування мови.

У вивченні оцінної номінації на рівні тексту вирішальне значення мають категорії експліцитного, імпліцитного змісту і смислу тексту. План експліцитного змісту тексту співвідноситься з мовними засобами його вираження. Елементами цього плану змісту є взаємодіючі мовленнєві реалізації мовних лексичних, лексико-граматичних (у тому числі словотворчих) і граматичних (морфологічних і синтаксичних) значень, виражених відповідними мовними засобами.

Оцінка є одним з основних змістових компонентів смислу тексту. У сучасній лінгвістиці існують різні концепції розуміння оцінності. Нерідко вона визначається як властивість окремих мовних одиниць. У низці праць вивчаються смислові властивості оцінки, а також формальні засоби її вираження у мові: афіксальні, тобто виражені за допомогою суфіксів і префіксів, фразеологічні, синтаксичні (одиниці емоційного синтаксису/О. Александрова, О. Зубов, М. Пазич, Н. Ільіна, Н. Авганова).

Вияв оцінки реалізується не лише у ставленні субєкта до обєкта. Він також повязаний з авторським прагненням виділити предмет оцінки, звернути на нього увагу співрозмовника, переконати його у чомусь, дізнатися про ставлення адресата до цього предмета тощо.

Нас цікавлять передусім шляхи реалізації категорії оцінки та її кореляція з іншими категоріями художнього твору. У структурі художнього твору важливу роль відіграють категорії оцінки, часу, простору, руху, причинності, послідовності. Ці поняття реалізуються у категоріях, кожна з яких має певний набір ознак.

Щодо лінгвістичного статусу, оцінний компонент передбачає кореляцію матеріальних та ідеальних категорій. Враховуючи суттєві характеристики, які утворюють лінгвістичне ядро оцінного концепта, ця кореляція у