LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в драматургічному тексті першої половини ХХ століття (на матеріалі п'єс Марселя Паньоля "Marius", "Fanny", "Csar")

як самостійна мовленнєва форма, стилістично опрацьована автором, а не як як точна копія спонтанного діалогу. Диференційними ознаками художнього і спонтанного діалогів є: 1) наявність одного агента в розмовній мові і двох мовленнєвих агентів у художній мові; 2) комунікативно-функціональний аспект: за художнім діалогом стоїть автор, який диригує його розвитком і стежить за тим, щоб персонажі не зловживали вульгарною лексикою, а за спонтанним – життєві обставини, що по-різному модифікують інтенції мовців, ведуть до неочікуваних, часом зовсім протилежних результатів (О.О.Гончарова).

У цьому дослідженні стосовно поняття "текст" використано означення "драматургічний", яке позначає як жанровий, так і сценічний характер даного типу тексту. В основі драми лежить зображення цілісної дії, яка розвиває головний конфлікт п'єси. Драматичною дією називають діяльність, яка об'єднує фізичний рух та мовлення і виникає як наслідок вияву вольових зусиль індивідів, спрямованих на досягнення запланованої мети, подолання суперечностей та перешкод (В.Б.Блок, В.М.Волькенштейн, Д.Н.Катишева). Драма є особливим жанром художньої літератури, що відрізняється від епосу й лірики своїм подвійним призначенням, становить самостійний вид словесного та основу сценічного мистецтва, а отже, має подвійний статус (А.Г.Бакланова, Дж.Г.Лоусон, P.Pavis). У зв'язку з цим драматург повинен враховувати закони сцени, які впливають на вибір мовних одиниць, стиль п'єси, її структуру. Особливості літературної комунікації в драматургічному тексті полягають у тому, що безпосередня взаємодія між драматургом і читачем виключається, автора взагалі "немає", а комунікація здійснюється між персонажами, а через них – опосередковано з читачем. Драматург і читач роз'єднані системою дійових осіб (Д.Х.Баранник, Г.М.Гай, В.І.Лагутін, М.Blancpain), що подається В.І. Лагутіним в наступній схемі:


Автор > персонаж - персонаж > читач

Схема 1.2. Літературна комунікація у драматургічному тексті

Драматургічний текст є складним механізмом зі своїми законами та особливостями функціонування.Проникнути в структуру драматургічного тексту, розкрити смисл авторських інтенцій стає можливим завдяки проведенню об'ємно-прагматичного членування тексту (І.Р.Гальперін). Послідовний розгляд взаємодії всіх складників драматургічного тексту дозволяє адекватно встановити й описати функціонування лінгвостилістичних засобів у створенні художнього образу, пояснити їхнє семантичне навантаження, розкрити невичерпне багатство смислів художнього тексту. Об'ємно-прагматичне членування драматургічного тексту дозволило виділити такі компоненти, як назва, репліка, діалогічна єдність, ремарка, полілог, оповідні фрагменти у мовленні персонажів, що виконують важливі текстові функції у формуванні структурно-семантичних особливостей реалізації подвійного статусу цього типу тексту.

Першим смисловим орієнтиром в інтерпретації художнього тексту є назва, яка з самого початку допомагає правильно зрозуміти сюжет твору. Діалог складається з пов'язаних між собою реплік, що формують діалогічні єдності. Під реплікою розуміється ланцюжок висловлювань-речень (чи речення) одного з співрозмовників, яке триває доти, доки його не перерве репліка іншого мовця. Основними засобами зв'язку між репліками є повтор, репліки типу чому? – тому. Сукупність певної кількості реплік, взаємозумовлених у структурно-семантичному плані формує діалогічну єдність, комунікативну одиницю діалогу. Двосторонній характер репліки, а саме, поєднання в ній стимулу та реакції, є джерелом експресивності діалогу.

Рушійною силою розвитку діалогічних партій персонажів виступають мовленнєві стимули. Те чи інше розуміння дійовими особами твору мовлення співрозмовників кардинальним чином впливає на подальший розвиток діалогу, спричиняє виникнення комічних і жартівливих ситуацій. Однією з форм реалізації драматургічного тексту є полілог, який змальовує масові сцени, характеризує багатьох її учасників, створює динамічне розгортання сюжету п'єси. Обов'язковою ознакою драматургічного тексту є ремарка, яка супроводжує репліки персонажів, пояснює їхню тональність і дозволяє з'ясувати правильність переданих ними мовленнєвих стимулів. Важливу стилістичну роль у драматургічному тексті виконують оповідні фрагменти у мовленні персонажів (J.-P.Adam), які підпорядковуються правилам економії (контроль частотності та тривалості розповіді), інформативності (повідомлення фактів, у яких розкриваються нові риси характерів персонажів), умотивованості (оповідні фрагменти повинні викликати емоції).

Отже, драматургічний текст – це організована за певними законами єдність, яка має чітку структуру: певна кількість реплік, оформлена за допомогою авторської ремарки, формує діалогічну єдність; сполучення діалогічних єдностей утворює сцену; сукупність сцен становлять акт; кілька актів створюють цілісний твір. Обов'язковими чинниками експресивності драматургічного тексту, що впливають на розвиток діалогічних партій персонажів, виступають прагматичні компоненти мовлення, що розглядаються як певні правила успішної комунікації. Вони включають: 1) фактор наочного сприйняття співрозмовника; 2) "апперцепіюючу масу" індивіда, тобто його внутрішній і зовнішній досвід; 3) мету і предмет висловлювання; 4) ступінь підготовленості співрозмовників до теми розмови та їхні взаємини (Л.П.Якубинський).

У роботі уточнено методологічні засади аналізу категорії художнього образу в жанрі драматургії. Так, дійова модель трилогії (A.J.Greimas, J. P.Ryngaert) класифікує дійових осіб відповідно до їхньої ролі в творі, показує діяльність персонажів у тій чи іншій частині сюжету та дозволяє безпосередньо підійти до лінгвостилістичного аналізу діалогічних партій. Функцію дійової моделі доповнюють такі лінгвостилістичні категорії як категорія соціолінгвістичної зумовленості, що допомагає встановити відмінні риси персонажів за їхнім соціальним статусом; категорія тематичного змісту, яка окреслює коло ідей та інтересів персонажів; категорія диглосії (володіння двома мовами в різних умовах спілкування), що дозволяє зрозуміти причини тих чи інших змін у мові дійової особи п'єси (М.І.Чижевська).

Розділ ІІ. "Лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в авторському сегменті". У драматургічному тексті авторський сегмент представлений ремаркою, в якій автор повідомляє про вік, зовнішність та емоційний стан дійових осіб трилогії: "marius, 22 ans. Il est assez mince, les yeux profondement enfoncйs dans l'orbite. Pensif et gai" (Marius, 7). Описує майбутню комунікативну ситуацію: "C'est une grande chambre provenзale, tapissйe de cretonne jaune а petites fleurs" (Cйsar, 12). Акцентує увагу читача на активності чи пасивності персонажів п'єси: "Cйsar, debout, l'air sombre, les cheveux plus blancs qu'autrefois, se promиne, sort et rentre" (Fanny, 7); "Marius rince des verres, au fond, sur la banquette, devant Piquoiseau, sur la table, une bouteille de rhum vide et un verre plein" (Marius, 7). Диригує виконанням їх діалогічних партій: "ESCARTEFIGUE, plus fort" – ремарка вказує на зміну інтонації; "ESCARTEFIGUE, il cligne de l'њil" – ремарка вказує на жартівливий характер розмови; "MARIUS, il s'essuie les mains. Il vient