LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в драматургічному тексті першої половини ХХ століття (на матеріалі п'єс Марселя Паньоля "Marius", "Fanny", "Csar")

говорить у п'єсі одна дійова особа, не повинна говорити інша, тому що її відрізняють власний інтелектуальний та емоційний світ, місце і роль у сюжетному розвитку п'єси. Безперечно, у драматургічному творі виразність мови досягається лише в тому разі, коли вона відповідає психічним і соціальним особливостям конкретного персонажа. Художній діалог у драматургічному тексті має одне тематичне ядро, в якому всіма учасниками п'єси обговорюється одна спільна тема. Кожен з них може вкладати в неї свій зміст, але не виходити за її межі. Саме тому драматург виділяє в загальній темі п'єси кілька підтем, мікротем, які допомагають йому повною мірою трактувати різні аспекти головного предмета твору (К.Н.Горбунова, Л.І.Лагутін).

Лінгвостилістичний аналіз діалогічних партій персонажів дозволяє зрозуміти мотиви і наслідки їхньої діяльності, зробити мовленнєву і порівняльну характеристику розвитку образу щодо різних комунікативних ситуацій. Найбільш детальний опис комунікативної ситуації належить Д.Вундерліху, який визначає наступні її компоненти: 1) мовець; 2) співрозмовник; 3) час і місце мовлення; 4) пресупозиція й наміри мовця, пов'язані з певним висловлюванням; 5) фонетичні й синтаксичні особливості висловлювання; 6) його зміст; 7) взаємини між мовцем і його співрозмовником, що виникають у процесі комунікації.

Вибір дослідження діалогічних партій персонажів за композиційними параметрами п'єси, зумовлений специфікою драматургічного тексту, дозволяє з'ясувати функціональну роль лінгвостилістичних засобів відповідно до тієї чи іншої комунікативної ситуації, в якій драматург вирішує певні завдання: розкриває світогляд персонажів, стимулює зав'язку конфлікту, розвиваючи протиріччя, покладені в його основу. Композиція розглядається мовознавцями як "певна система засобів організації та розкриття образів, їхніх стосунків, які характеризують зображений у художньому творі життєвий процес" (І.П.Шишкіна), як "авторський спосіб розташування частин твору таким чином, щоб найбільш вдало реалізувати авторський задум і вплинути на думки і почуття читача (А.І.Федоров). Основними взаємопов'язаними компонентами композиції є сюжет і конфлікт. Конфлікт лежить в основі сюжету, керує його розвитком. Для того, щоб зрозуміти конфлікт п'єси, який розкриває систему художніх образів засобами їх власної мови, необхідно проаналізувати трилогію за такими складниками сюжету, як: 1) експозиція і зав'язка; 2) розвиток дії (перипетії, зіткнення); 3) кульмінація; 4) розв'язка.

Аналіз діалогів персонажів за композиційними параметрами п'єси дозволив поділити драматургічний текст на частини, що відображають конкретні комунікативні ситуації, визначити домінантну роль певного лінгвостилістичного засобу у розвитку художнього діалогу і розкритті художнього образу персонажа. Так, прийом контрасту (діалогічні партії Маріус – Ескартефіг, Оноріна – Паніс) дозволяє рельєфно показати, наскільки персонажі різняться своїми поглядами. Художня деталь ("zouli tapis, les fruits de l'arbre а pain, une raquette pour tuer les mouches") виконує продуктивну роль, в оригінальній формі розкриває біографію персонажів, вносить нові смислові нюанси в характеристику героїв, створює ефект раптовості. Повтор тематичних фрагментів ("capitain, y a du monde") є засобом семантичного зв'язку між компонентами сюжету. Непрямі висловлювання ("est-ce qu'il a l'air aussi bкte quand il danse que quand il marche") у прихованій формі повідомляють про глибокі симпатії персонажів і готують адресата до розгортання кульмінації та розв'язки сюжету. Гіперболічні конструкції ("De boire le magasin pendant que je dors") розкривають схильність персонажа до перебільшень, що виявляється в особливому сприйнятті явищ, суджень, їх критичній оцінці. Стилістична функція топонімів (Paris, Marseille) полягає в розкритті життєвої позиції персонажів, зумовленої віковим фактором і досвідом. Контекстуальні синоніми ("vous n'avez pas su mon malheur?, un miniscule papillon de crкpe") спричиняють смислову плутанину. Мовні помилки ("rester prиs de l'inventaire, septante-sept") створюють негативну і комічну характеристику, є засобом типізації художнього образу. Смислова двозначність ґрунтується на майстерній варіації мовленнєвими стимулами, закладених у репліках персонажів. Емоційно незабарвлена лексика ("surtout maintenant, parce que, des choses") дозволяє приховати справжній мовленнєвий стимул репліки одного з персонажів. Приєднувальні конструкції, що розглядаються стилістами як особлива риса літературного напряму Західної Європи періоду між двома світовими війнами (Є.А.Реферовська), передають додаткову інформацію, різні нюанси значення, слугують засобом емоційної оцінки персонажами явищ. Комічні моменти трилогії розкривають життєрадісну вдачу, гумор, оптимізм героїв. Національно-культурний компонент, представлений у деталях побуту і поведінки персонажів, допомагає краще зрозуміти сюжет твору, є яскравим засобом індивідуалізації й типізації мовлення героїв.

Кожна комунікативна ситуація створює умови, в яких розкриваються індивідуальні риси характеру персонажів. При порівнянні комунікативних ситуацій простежується динаміка розвитку того чи іншого характеру. Так, лейтмотив образу Маріуса представлений мовними одиницями, які зображують романтичну натуру юнака, його цілеспрямованість. Поведінку і мовлення Цезаря визначає схильність до перебільшень (гіперболічні конструкції, яскраві порівняння, влучні характеристики, які підкреслюють фізичні та моральні недоліки людини). В образі Фанні драматург втілює красу (всі герої без винятку наголошують на її привабливості), щирість, порядність, здатність до чистого і безкорисливого кохання, що вже само по собі позитивно характеризує людину. Образ Ескартефіга є об'єктом іронічної акцентуації драматурга, яка втілюється насамперед у гострих репліках Цезаря і Панісса. Мовлення Панісса характеризується особливою виваженістю, делікатністю, влучним словом, що, як не дивно, приводить до плутанини, створює напруженість, конфліктну ситуацію поза його волею. Образ Пікуазо розкривається через інтенсивне бажання допомогти Маріусу влаштуватися на корабель.

Персонажі п'єси від початку до кінця сюжету долають перешкоди, що позначається на манері їхнього мовлення. Виразність художнього діалогу в п'єсі, його емоційну насиченість створюють лексико-семантичні одиниці всіх рівнів: від фонетичного до синтаксичного. На розвиток художнього діалогу, функціонування лінгвостилістичних засобів впливає знання автором особливостей спонтанного діалогу, його вміння втілити ці особливості у своєму творі.

Аналіз мовлення персонажів свідчить, що рушійною силою діалогу є багатство мовленнєвих стимулів, закладених в репліках дійових осіб. Та чи інша реакція героїв твору на ці стимули і впливає на розвиток діалогу, зумовлює використання відповідних лінгвостилістичних засобів, створює комічні ситуації. Поведінка і мовлення персонажів безпосередньо залежать від комунікативної ситуації, в якій вони знаходяться і яка по-різному їх характеризує. Так, наприклад, діалог Ескартефіг – Маріус розкриває юнака як натуру романтичну, цілеспрямовану; діалог Маріус – араб зображує негативні сторони характеру хлопця; діалог Маріус – Фанні показує нерішучість юнака.

Лінгвостилістичний аналіз