LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні засоби створення художнього образу в драматургічному тексті першої половини ХХ століття (на матеріалі п'єс Марселя Паньоля "Marius", "Fanny", "Csar")

діалогів персонажів підтверджує положення про те, що розвиток діалогу і вибір лінгвостилістичних засобів залежить від віку, симпатій чи антипатій співрозмовників, їхнього ставлення до предмета розмови, апперцепіюючої маси індивіда. Вважаємо, що художній образ потрібно вивчати тільки в системі, яка є співвідношенням різних якостей і властивостей персонажів, котрі своїми діями розвивають драматичний сюжет. Цілісність твору створює лейтмотив, представлений у кожній сцені за допомогою різних лінгвостилістичних засобів. Художній образ персонажа у драматургічному тексті розкривається через його характеристику іншими персонажами, власні висловлювання, самохарактеристику, вчинки.


Висновки

Для виявлення лінгвостилістичних маркерів реалізації подвійного статусу драматургічного тексту обрано п'єси відомого французького драматурга Марселя Паньоля, які врешті стали трилогією "Marius", "Fanny", "Cйsar". У творі, написаному в період "між двома світовими війнами", розкриваються актуальні моральні, етичні й естетичні проблеми зазначеної епохи. Через життя трилогії читач має змогу здійснити екскурс у Прованс початку ХХ століття, познайомитися з життям, особливостями побуту та звичками мешканців півдня, неповторною манерою їхнього мовлення, що вплинуло на формування творчої манери драматурга, його світогляду та дозволило створити яскраві й правдиві художні образи.

Основним результатом дослідження є розроблення комплексного підходу до функціонального аналізу драматургічного тексту, що може використовуватися у вивченні й інтерпретації художніх творів, які належать до драматичного жанру і мають потенційні можливості інсценізації.

Лінгвостилістичний аналіз трилогії М.Паньоля, здійснений на основі об'ємно-прагматичного членування тексту, аналізу авторського і персонажного сегментів, дозволяє констатувати наявність певних особливостей у структурно-семантичній і мовностилістичній організації драматургічного тексту, які стають лінгвостилістичними маркерами його подвійного статусу. До структурно-семантичних особливостей організації драматургічного тексту належать компоненти, що виділяються за допомогою процедури об'ємно-прагматичного членування, на розбудову яких впливають особливості спонтанного діалогу та дійова функція художнього діалогу. Художній діалог, організований прагматичними компонентами мовленнєвої діяльності, є експресивною формою здійснення естетичного впливу на свідомість і читача, і глядача. Порушення персонажами прагматичних правил мовлення є ефективним засобом розвитку драматичної дії та експресивним засобом мовленнєвої характеристики.

Виразність художнього діалогу в драматургічному тексті досягається у комплексі мовностилістичних, лексико-семантичних та лінгвопрагматичних засобів. До мовностилістичних засобів відносяться: повтори, стилістична фігура, що "цементує" текст трилогії; репліки типу "чому? – тому", які підкреслюють причинново-наслідковий зв'язок, надають відповіді чіткості й лаконічності; мовленнєва характеристика позасценічних персонажів, за допомогою якої робиться акцент на певних рисах головних героїв; інтенсифікація характерної побутової лексики, використання цього засобу створює яскраву конкретизацію зображення художнього простору; гіперболічні конструкції, які передають манеру світосприйняття персонажа; іронія, що показує манеру сприйняття людини в суспільстві; антитеза, використання якої створює контраст діалогічної партії, наголошуючи на відмінних рисах персонажів. До лексико-семантичних засобів створення художньої виразності належать: синоніми, що відрізняються один від одного за ступенем інтенсивності позначення ознаки стану предмета; лексичні одиниці для передачі найвищого ступеня емоційних переживань, результату тривалого процесу; лексичні одиниці на позначення одягу персонажів, що розкривають біографічні моменти їхнього життя; лексика різної стилістичної забарвленості, спрямована на створення градації зображення негативної реакції, слугує засобом індивідуалізації мовлення персонажів; оригінальні порівняння з яскраво вираженим національним забарвленням. До лінгвопрагматичних засобів створення експресивності мовлення персонажів належать: мовленнєві стимули, на які по-різному реагують персонажі, що зумовлює подальший розвиток діалогу; оповідні фрагменти у мовленні персонажів, які у динамічній формі повідомляють про події, не подані у творі, слугуючи таким чином засобом ретроспекції біографії дійових осіб; підтекст, що розкриває нові, експліцитно не виражені смисли твору; непрямі висловлювання, які у прихованій формі повідомляють про почуття героїв; мовні помилки, що є засобом типізації та індивідуалізації мовлення персонажів.

У кожній частині драматургічного сюжету виділено домінантний стилістичний прийом, що є "двигуном" сценічної дії, а тому відіграє провідну роль у характеристиці героїв, формує лейтмотив художнього образу. Виразність і динамічність драматургічного тексту досягається у результаті вибору драматургом максимально експресивних мовностилістичних, лексико-семантичних і лінгвопрагматичних одиниць, які в повному обсязі виражають авторський задум, створюють характерний фізичний і психологічний портрет персонажів. Лінгвостилістичні засоби актуалізують країнознавчі мотиви трилогії, слугують засобом важливого естетичного налаштовування читача на сюжет твору, допомагають проникнути у світ художньої вигадки, відчути всі тонкощі національного темпераменту. Аналіз діалогічних партій за композиційними параметрами показав, що трилогія має чітко структурований композиційний рівень

Робота має перспективи подальшого наукового розвитку. Передбачається зробити частотний словник трилогії, словник мови М.Паньоля, порівняльний аналіз лінгвостилістичних засобів створення художнього образу персонажа у французькій та українській мовах, дослідити експресивні функції стилістичних фігур драматургічного тексту.


Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях автора:

1. Конституирующая функция диалога // Тезисы докладов Международной научной конференции "Проблемы культурной адаптации текста". – Воронеж: Центр "Русские словари". – 1999. – С. 72-75.

2. Особливості реалізації лексико-граматичних одиниць у драматичному жанрі художньої літератури // Тези доповідей міжнар. наук. конф. "Іноземна філологія на межі тисячоліть"/ Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. – 2000. – С. 206-207.

3. Стилістичний аспект синтаксичних конструкцій розмовного стилю у драматичному тексті // Наукові записки / Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка: Серія філологічні науки. – Кіровоград, 2000. – Вип. 22. – С. 100-106.

4. Структурні характеристики драматургічного тексту в художній літературі // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. – К: Логос. – 2000. – С. 247-255.

5. Функціонування категорії "художній образ" у жанрі драматургії // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського лінгвістичного університету: Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. – К.: Видавничий центр КДЛУ. – 2000. – Вип.2. – С. 160-167.

6. Лексико-граматичні особливості діалогу у драматургічному тексті // Вісник Київського