LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні засоби творення поетичних образів в одах Горація

„наслідування > суперництво") .

Свій найяскравіший вияв естетика лірики доби Августа знаходить саме у творчості Горація. Як сатирик, Горацій хоче „ridendo dicмre verum" – „сміючись, говорити правду" (Sat.I.1,24). У листах пропагує „recte vivere" „правильно жити". Обидва ці кредо послідовно втілено в одах. Оди – найсміливіший і найпрекрасніший витвір Горація. Свої ліричні вірші він назвав „Пісні" (Carmina), вказуючи на їх зв'язок з мелічною поезією Алкея, Сапфо (С.І.14; C.І.37; C.І.10; C.І.32).

У підрозділі 1.4 досліджено теорію стилю Горація, яка пов'язана з теорією літературної творчості його часу і розвинута в творах поета. Адже Горацій не лише поет, але й літературний критик.

У ІІІ ст. до н.е. були сформульовані естетико-стилістичні постулати, пов'язані з теорією літературної творчості. Вони виникли з традицій різноманітних філософських і риторичних шкіл, були систематизовані в елліністичну епоху і вже в ІІІ ст. до н.е. досягли Риму. Відповідно до умови синкретичної естетики еллінізму, яка об'єднувала відчуття міри Аристотеля, формалізм Теофраста, поетичну досконалість Каллімаха і риторичні винаходи Панеція, кожен літературний твір повинен був дотримуватися встановлених норм, щоб вважатися літературним. На римському грунті це був, передовсім, постулат мовної чистоти і правильності (Latinitas, Latine loqui), який відповідав грецькому έλληνισμός; пов'язані з першим постулатом ясність і прозорість висловлення (claritas vel perspicuitas eloquendi; гр. σαφήνεια); також лаконічність висловлення (brevitas eloquendi; гр. συντομία), відповідне (decorum; гр. πρέπον) і обсяг застосування стилістичних фігур, інших стилістичних засобів (ornatus; гр. κατασκευή). Усі вони повинні були слугувати мовному вираженню конкретної естетичної вартості певного літературного жанру.

Горацій намагався суттєво вплинути на шляхи й напрями розвитку римської літератури. У своїй теорії поет критикує, доводить, переконує.

Горацій був непоступливим послідовником мовної чистоти і правильності (Latinitas). Він вважав недопустимим модне на той час прикрашання латинських речень грецькими словами або зворотами, попри усталене переконання, що латина саме таким чином ставала більш вченою і серйознішою (specie gravitatіs falluntur1) і що такі вкраплення надавали текстові мистецьких рис – отже, відрізнялися від повсякденної мови (sermo pedester). Свої погляди на постулат мовної чистоти і правильності Горацій демонструє критикою мови Луцілія, Еннія, Невія, Пакувія, Акція, Плавта, Цецілія, Лівія, а також славних ораторів Валерія Корвіна і Публіколи Педія.

Постулат мовної чистоти і правильності (Latinitas) передбачав категорію вишуканості (subtilitas) і ії підкатегорію елеґантність (elegantia), а також категорію витонченості (urbanitas).

Вишуканість (Subtilitas), на думку Горація, є результатом таланту письменника зображати явища повсякденного життя критично.

Елегантність (elegantia) була мистецтвом правильного вибору засобів вираження, які гарантують мовну чистоту.

Риторична і поетична теорія пов'язують поняття елеґантності, як і категорію вишуканості загалом, з простим, без прикрас, стилем. Для досягнення мовної чистоти Горацій вважав за необхідне дотримуватися категорії витонченості (urbanitas). Витонченість, яку часто розуміли як синонім до елеґантності, була за своєю суттю антитезою грубості, різкості – rusticitas і „чужинськості" (peregrinitas). Дефініція urbanitas у розумінні Горація полягала не в певних словах чи зворотах, а в елементах стилю, в загальному смакові, тоні або забарвленні висловлення. Поет піддавав критиці грубість, різкість, пропагував як взірець витонченість.

Постулат ясності та прозорості висловлення (claritas vel perspicuitas eloquendi) знаходить свій розвиток у критиці Горацієм стилістичної слабкості Луцілія – відсутності у нього ясності й доречності у висловленнях. Творчість Луцілія містила зайві елементи, які суттєво утруднювали розуміння цілого. Їм бракувало поетичної цілісності (unitas poetica), яку Горацій розуміє, перш за все, як канву літературного твору.

Цілісність (Unitas) була видом ідеальної симетричної системи, ясним порядком (lucidus ordo, Hor. A.Р. 41), гармонійним поєднанням завершених і пропорційно однорідних складників.

З постулатом ясності та прозорості Горацій тісно пов'язує принцип лаконічності висловлення (brevitas eloquendi). Проблема лаконічності набуває в міркуваннях Горація форми естетичної норми, якій потрібно підпорядковуватися, щоб досягнути бажаного стилістичного ефекту – правильного писання (scribendi recte). У концепції лаконічності Горація можна спостерегти два важливі аспекти античної рецепції літературного твору. Перший аспект стосується того, що в контексті публічного виступу дуже важливим є звукове сприйняття (aurium iudicium). Надмірна тривалість висловлювання i перевантаженість тексту втомлюють і зумовлюють втрату інтересу у публіки (Sat.I.10,9-10). Другий аспект, викладений у „Листі до Пізонів", враховує інтелектуальний фактор при сприйнятті літературного твору. Лаконічність полегшує розуміння і запам'ятовування пропонованого тексту (A.Р.335-336). Обидва аспекти перебувають у тісному взаємозв'язку з ширшою проблемою – постійної дбайливої побудови вислову (dispositio, οίκονομία), яка сприяє дотриманню встановлених правил симетрії і гармонії як явищ об'єктивної краси форми.

Ясний порядок (Lucidus ordo), за Горацієм, не допускає в рамках вишуканого смаку вибухового, затемненого ходу думки, як не можливі у гармонії системи руйнівні елементи. Велику силу словам можна надати розташуванням і порядком: tantum series iuncturaque pollet (А.P.,242). Одним із елементів, який руйнує ясний порядок (lucidus ordo) є, на думку Горація, надмірність (abundantia). Вона не сприяє словесній дисципліні, точності й експресії. Суттєве значення для Горація мають сповідування культу технічної досконалості і воля до поетичної старанності та стилістичної вишуканості, які надають творові характерних рис: urbanus (витончений), lеpidus (вишуканий), legitimus (бездоганний). Александрійське походження має й порада знову і знову вдосконалювати вже готовий до публікації твір, про що говорить Горацій в сатирі: Saepe stilum vertas, iterum quae digna legi sint / scripturus (І.10,72-73). Горацій стверджує, що мудрість, яка спирається на ідеальне знання поетичної техніки, правил творчості, людської позиції, сприяє виборові відповідних засобів вираження quid deceat (те, яке відповідає). Полемізуючи з послідовниками неотериків, які турбувалися тільки про красу вірша, а не про його змістовність, Горацій стверджує, що поезія – серйозний суспільний обов'язок, який ставить перед поетом високі завдання (A.P. 98-100). На думку Горація, завдання поета полягає в тому, щоб: приносити насолоду читачеві (delectare); лаконічно повчати його (monēre); поєднувати приємне з корисним (utile cum dulci); пісні поета повинні хвилювати (movēre)