LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні особливості іспанських поетичних текстів "Золотого віку"

Поети "Золотого віку" використовували різні сигніфікативні рівні слова чи словосполучення, а також певні метро-ритмічні й фонетичні засоби, щоб передати зміст твору та його інтенцію для вираження конкретних образів. У деяких випадках фонемно-ритмічні та семантичні поля взаємопідпорядковуються і створюють багаторівневу смислову структуру.

Використання звуконаслідуваних слів оживляє смисл концептів: balbucear, chillar, tararear, gritar, susurrar, murmurar, vocear, в основу яких закладено асоціативні зв'язки звука зі смислом, відповідності між звучанням і значенням.

На морфологічному рівні у концептах іспанських поетичних текстів у лексемах, що їх позначають, можна виділити такі суфікси: -eza, -ojo, -astro, які разом з предметно-логічним значенням мають й емоційно негативну маркованість: vagueza, despojo, poetastro.

Засвідчено, що в текстах продуктивною виступає група особових імен: Filomena, Lucinda, Aurora, Tormez, Elisa, Mecenas, Glanco, Venus, Flora, Fabio, які відтворюють іспанські етнокультурні традиції й людську культуру в цілому. За допомогою дієслів концепти відображають почуття та стан автора: padecer, quejarse, pesar, doler, envidiar, amargar, amar, querer, avergonzar.

Поряд з узагальненими іменниками: fortuna, naturaleza, sol, luna, ninfa, cielo, estrella вживаються лексеми з конкретним предметним значенням: dinero, flores: clavel, rosa, jazmнn, estatua. В організації структури текстів простежується відповідна логіка: від географічних реалій: Espaсa, Paнs, Rнo, Ciudad до конкретніших назв: Valladolid, Tajo, Toledo, Manzanares, Sevilla і навіть до частин предметів: camino, farol, casa, sendero, tejado, orilla, які позначають рух.

Часто вживаються такі вигуки: oh, ay, pues, tal, que, які не мають предметно-логічного значення, а є опосередкованим вираженням почуття любові.

Особливо широкі транспозиційні можливості має форма Presente de Indicativo на позначення концепту ЖИТТЯ. Зокрема, поєднання часових значень дієслівних форм у результаті зіткнення двох планів часу: один із яких виражено безпосередньо формою з її основним мовним значенням, а інший – ситуативним контекстом.

Присутність думок про СМЕРТЬ виявляється у виборі дієслів, так чи інакше пов'язаних із загибеллю та руйнуванням: daсar, latir, errar, quebrar, envidiar, doler, pesar, morir, apagar.

Серед безособових конструкцій найуживанішими є ir, seguir+gerundio. Вони не мають часових та семантичних обмежень в іспанських поетичних текстах досліджуваного періоду: Veo que se va cayendo (B.Alcazar), Va refiriendo aquel que quiero (S.J. de la Cruz) і позначають тривалість дії у часі.

Усі морфологічні категорії беруть участь у формуванні й реалізації текстових концептів та сприяють відтворенню стилістичних ресурсів у творчості іспанських поетів кінця XVI – початку XVIІ століття.

Для вираження текстових концептів авторами "Золотого віку" у більшості випадків використовуються дієслівні часи Modo Indicativo, ніж Modo Subjuntivo, надаючи перевагу теперішньому часу, що може корелювати з діями в минулих і майбутніх часах.

У розкритті текстових концептів важливу роль відіграють звертання, на основі яких виділяються стилістично марковані форми: Oh ninfa, sonorosa plata, hermosura mortal, dime padre comъn, despertad, corazуn mнo, oh ricos despojos, Dios, genio mнo, silencio, en tu sepulcro sitio. Вони є активними засобами адресованості, які входять до авторського поетичного мовлення, сповненого афектних інтонацій, що мають на меті вплив на читача, а ліричні питання – поширений засіб створення експресивності для відтворення почуттів.

У загальних висновках підбито підсумок результатів проведеного дослідження, викладено його основні висновки, окреслено шляхи й перспективи подальшої наукової роботи в обраній галузі.


ВИСНОВКИ

Сучасні тенденції розвитку лінгвістики визначили необхідність дослідження іспанського поетичного тексту, його специфіки періоду "Золотого віку" в межах переосмисленої європейської ментальності. Тому міметична поезія виступає як самостійний напрямок в іспанській літературі, що втілена у творчості Х. де Аргіхо, Л. де Архенсоли, Лопе де Веги, Л. де Гонгори, В.Еспінель, Ф. де Кеведо, П.Ліняна, Х.Руфо, Л. де Сото, Х. де Тімонеди. та ін.

Іспанські автори "Золотого віку" мають своєрідний вплив на читача, будуючи власні адресатно-адресантні відносини, засновані на монологічних та діалогічних формах оповіді. Вони інтерпретують події та факти життя в метафізичному плані, демонструючи типологічну близькість до літератури католицького відродження. До засад міметичної поезії належить власне світовідчуття, відтворення поетичної дійсності, охоплення та осмислення буття крізь призму особистісного світогляду.

Концепти іспанського поетичного тексту характеризуються концептуальними метафорами й польовими структурами, які виявляються шляхом утворення ключового слова та подальшою його трансформацією з набором концептуальних ознак. Концептуально-лінгвістичний аналіз засвідчив про те, що наповнення концептів залежить від їх організації. Вербальні засоби іспанських текстових концептів відображають соціокультурні, історичні та етнокультурні цінності іспанської мови.

Відзначено, що іспанський поетичний текст має різножанрову структуру та домінантно вербалізується на всіх рівнях мови. З одного боку, це пов'язано із задумом автора, з іншого – з концептуально-композиційним сприйняттям дослідника. Тому іспанські поетичні тексти "Золотого віку" найпослідовніше представлені концептами ЖИТТЯ, ЛЮБОВ, БОГ, СМЕРТЬ.

У концептуальній перспективі іспанський поетичний текст аналізованого періоду розглядається як системно-функціональний конструкт, який продуктивно представлено метафоричними й метонімічними образами. На основі первісної генези смислоутворення виявляються нові можливості суспільно-історичного зрізу.

Поетичні тексти представлені концептами: ЖИТТЯ, ЛЮБОБ, БОГ, СМЕРТЬ, які знаходяться на перетині семантичних метамовних систем, що дозволяють простежити значеннєві та стилістичні зв'язки у тексті та їх внутрішні закони функціонування. В теорії мовленнєвої діяльності це передбачає вихід за межі традиціоналістського значення та можливість переходу до концептуального аспекту (внутрішньої форми). Його текстові концепти відзначаються прототипними схемами, базовими та периферійними елементами.

Художній образ в іспанському поетичному тексті отримує підвищену експресивність, яка виражена як на внутрішньому – семантичному, так і на зовнішньому – фонетичному рівнях.

Етнічні концепти ґрунтуються на протиставленні колективно сформованого ментального простору, що фіксується в іспанській поезії індивідуальними прототипними моделями (векторами). Вони є світотвірними операторами, що