LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні особливості портретних описів у творах М.Коцюбинського

перчиця, обличчям і ще червонішою шиєю, що так виразно відбивалась від його білої одежі – довгої, за коліна, сорочки, підперезаної червоним поясом, та білих штанів, сидів на лаві і енергічно вимахував руками та мотав головою, вкритою копицею рудого з сивиною волосся. Неголена борода, наїжившись, мов їжак голками, сивою щетиною, здавалось, поділяла обурення свого хазяїна і ладна була разом з ним стати до бою з ворогами (Т.1.–258). Соматичні типи є найчастотнішими серед одиничних (55%), строєних (50%) і групових (53%) портретних єдностей. Виняток становлять здвоєні портретні описи, в яких переважають соматично-вестиальні різновиди (60%).

Із погляду мовної організації назв деталей зовнішності й одягу в творах письменника визначаються: індивідуалізуючі портретні типи (їх мета – підкреслення індивідуальних рис персонажів): ...товариш прокурора все затискав уста та закочував очі, як жертва вечірня, піп поправляв наперсний хрест та гладив свої шовкові вилоги. Яким щось вовтузився довго, неспокійно розсипаючи погляд водянистих очей (Т.3.–252), об'єднувальні портретні описи (їх основу становить зовнішня схожість героїв): Пройшла пара простоволосих дівчат з високими грудьми, в червоних хустках на плечах (Т.3.–285) і об'єднувально-індивідуалізуючі портретні різновиди (тут ідентичність героїв поступово замінюється на виокремлення їх індивідуальності): Музики, троє чорних, засмалених циган, сиділи рядком на ослончику недалеко кола. Скрипник – сухий, миршавий парубчак в споловілих галанцях та молдуванській сорочці нахилив аж до дека скрипки голову, вкриту замість шапки копицею чорного волосся, і з виразом цікавості та здивування немов прислухався до тих згуків, що викликав смичком зі свого струмента. Його сусід-кларнетист, шпакуватий вже циган, граючи, куняв; заплющивши очі, він хитавсь взад і вперед своїм важким, ситим тулубом, одягненим у чорну ватовану піджачину... Третій музика – сурмач – працював найщиріше. Чи то від спеки, чи з великої напруги – він був увесь мокрий. Мокра, як хлюща, сорочка облипла його могутнє тіло, з чорного широкого виду стікали струмочки поту, а він усе грав та грав, надимаючи щоки завбільшки в повню та вирячивши очі так, що здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба (Т.1.–251-252). Індивідуалізуючі єдності є найчастотнішими серед одиничних і здвоєних портретних типів (100% і 80% відповідно), об'єднувально-індивідуалізуючі описи найбільш широко представлені в строєних різновидах (75%), а об'єднувальні портретні типи – в групових (78%). Подібна картина спостерігається в різні періоди творчості прозаїка.

Аналіз мовних засобів побудови портретного опису дозволив визначити у М. Коцюбинського інтродуктивні елементи, тобто слова/словосполу-чення, що вводять портретну єдність у текст. Наприклад, слово старий у портретному описі мулли: Старий суворий мулла Асан, у чалмі й довгому халаті, що мішком висів на його кістлявому задубілому тілі. Він був темний і упертий, як віслюк, і за це всі його поважали (Т.2.–148-149). Серед інтродуктивних елементів виділяються: назви деталей зовнішності; слова, що називають предмети одягу; імена персонажів; слова на позначення віку; назви, які визначають соціальний статус; слова, що вказують на стать; назви, які визначають професійну приналежність; слова, що повідомляють про суспільне становище; назви, які описують риси характеру; слова, що зображують психологічний стан героїв. Кількість інтродуктивних елементів може коливатися від одного до кількох. В одиничних єдностях їх число залежить від розташування портрета в тексті. Одиничні різновиди, що не поширюються в ході текстового розгортання, мають один інтродуктивний елемент: Поліцейський в чорнім плащі – щоки сині і ніс червоний – сонно маха прутиком у повітрі і, може, в тисячний раз поглядає на ті ж самі доми (Т.3.–285). В одиничних типах ланцюжкової побудови число інтродуктивних елементів визначається кількістю портретних ланок: 1. ...в хату вскочив господар дому, в шубі, в шапці, в калошах з снігом, низький, з злими очима й тремтячою бородою (Т.2.–158). 2. Як він ненавидів того урядовця, з його червоними плямами на виду, з його тремтячою бородою й пискливим голосом ...(Т.2.–163). Дві ланки, з яких складається цей портретний опис, передбачають наявність двох інтродуктивних елементів: головного (господар дому), що вводить портрет героя у текст, і другорядного (урядовець), яким починається наступна ланка. У здвоєному, строєному і груповому різновидах чисельність інтродуктивних елементів зумовлюється особливостями введення персонажів у текст. Наявністю одного інтродуктивного елемента характеризуються здвоєні портретні єдності, в основу яких покладено зовнішню подібність дійових осіб: Та ось од білої стіни будинку одділились дві жіночі постаті, тонкі, високі, мов молоді кипариси, і підійшли до коней (Т.2.–41), і строєні та групові портретні різновиди, де опис героїв починається з загальної характеристики, як у груповому портретному типі: Однак надходили люди. Несподівано з вулиць, з безладної груди каміння випливали чорні постаті і нечутно ступали по гарячій землі. Купками й поодинці. Йшли якісь дами в довгих чорних вуалях, з мертвим, застиглим обличчям, похмурі робітники, і їх суворість наче замикали чорні костюми аж до краваток з крепу (Т.3.–274). Кілька інтродуктивних елементів автор використовує в здвоєних, строєних і групових портретних різновидах, де увага концентрується на підкреслюванні індивідуальності кожної з дійових осіб (групи осіб), як у здвоєному портретному типі: Виразно жовтіли наплічники в когось з обох боків безвусого виду, і два рядки ґудзиків зливались в жовті доріжки. Осторонь стояв піп, мотав лисою головою, наче комарів одганяв, і все стелив срібний шовк бороди на сукно чорної ряси, все гладив фіолетові вилоги широких рукавів (Т.3.–250). Назви деталей зовнішності є найбільш значущими інтродуктивними елементами. Вони представлені в 70% портретних описів. Інтродуктивні елементи є характерними показниками зв'язків, які зчіплюють портретну єдність із попередніми одиницями текстового членування. Виділяються три способи зв'язку: кореферентний, асоціативний, незалежний. Кореферентний спосіб відбувається за рахунок синонімічного повтору, що складається з інтродуктивного елемента і слова, яке зустрічається в контексті, що передує портретному описові: Врешті ляпнула хвіртка і на стежці показалась Тетяна. Суха пристаркувата дівка, вона міцно держала в замазаних свіжою землею пальцях ключ, з неймовірою поглядаючи на Раїсу (Т.2.–65). Асоціативний спосіб зв'язку здійснюється за допомогою семантичної зв'язності слова у контексті, що передує портретній єдності з інтродуктивним елементом у ній: Незабаром мала зібратись рада. Семен, насилу дочекавшись того дня, подався на майдан, де вже купчились громадяни. Дідугани з довгими сивими бородами,