LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні особливості портретних описів у творах М.Коцюбинського

заклавши руки на ціпки, сидять на призьбі під розправою і щось гомонять (Т.1.–131). Під незалежним способом мається на увазі такий зв'язок, за якого інтродуктивний елемент портретного опису не пов'язаний із попереднім контекстом ні лексико-граматичними, ні асоціативно-смисловими показниками: Зігнувшись і налігши на грубу палку, портьє човга ногами, щоб подати комусь стілець. Убогий франт підпер плечима білу колону. Подерті штани, зруділий піджак – усе безбарвне. Наче він довго валявся в вапняній ямі. Креп на рукаві і з бокової кишені – кінчик рожевої хустки (Т.3.–284).

Вивчення способів організації портретних типів у творах письменника дозволило визначити сконцентровані та деконцентровані різновиди. Сутність сконцентрованості полягає у невідтворюваності портретного опису впродовж текстового розгортання і його зосередженні в одному місці тексту: Візник Йосель, міцний, високий чоловік, метушився по базару з батіжком у грубих вузлуватих руках ...(Т.2.–247). Поняття деконцентрованості розуміється як неодноразове відтворення портретної єдності, яка розгортається протягом твору: 1. Сестра Аркадія, скромно спустивши вії над пісним видом, спішилась до матушки з букетом троянд, іще мокрих від роси (Т.2.–180). 2. Як із землі виросла сестра Аркадія, з пісним обличчям, із побожно згорненими на животі руками (Т.2.–189). Серед одиничних, здвоєних і групових портретних типів знаходимо сконцентровані та деконцентровані різновиди. Сконцентровані описи є більш частотними (одиничні, здвоєні й групові сконцентровані портретні єдності становлять 52%, 56% і 84% відповідно). Строєні різновиди використовуються тільки у сконцентрованому вигляді. У деконцентрованих описах виділяються три способи зв'язку ланок: номінативний, лейтмотивний і змішаний. Основою номінативного способу є повтор найменування персонажа: 1. У хату увійшла якась баба з палицею і торбиною на плечах. Нещасні черевики, усі в рідкій грязі, вітром підшита свитина, літня китайчата хустка...(Т.1.–305). 2. Страшна була баба. Низенька, збіджена, голова маленька. На лівій щоці якась темно-синя пляма...(Т.1.–305). Засобом реалізації лейтмотивного способу зв'язку є повтор назв зовнішніх рис дійових осіб або деталей: 1. Олександра вела перед. Вона зачіпала наставника, не старого ще чоловіка з довгими, білими, як льон, вусами на червоному виду (Т.1.–78). 2. Олександра нарвала липчиці і знбачки кинула її Іванові на голову. Зелена липчиця гірляндою повисла на голові, зачепилась за білий вус, за червону шию (Т.1.–79). При змішаному способі номінативні й лейтмотивні повтори представлені у портретному описі одночасно: 1. Я підійшов до Максиман. Цей був цілком протилежна натура. Високий і білявийл, вимуштруваний у військовій службі, од якої лишилась у нього лиш зручність в рухах та брава постать, - він був весь прив і одвертість (Т.2.–52). 2. Максимн спалахнув. Рум'янець залляв його обличчя, і білі вусил стали немов молочними (Т.2.–52).

Сконцентрованість/деконцентрованість портретних єдностей у прозаїка безпосередньо пов'язана з поняттям статичності/динамічності. Основою статичних портретних різновидів є їх непоширюваність у ході текстового розгортання. Динамічні портретні типи створюються за принципом поділу портретної єдності на окремі описові епізоди. Проте не тільки сконцентрованість/деконцентрованість визначає статичний/динамічний характер портретних описів. Сконцентровані портретні єдності можуть являти собою динамічний контекст, а портретні ланцюжки мати статичний потенціал. Динамічність через непряму вказівку на перебіг часових відрізків представлена у письменника в одиничних сконцентрованих різновидах: На камені, верхи, сидів "той", щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. "Нема моїх кіз... Нема моїх кіз..." – розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі (Т.3.–181). Через зміни в зовнішності персонажа письменник створює відчуття руху. Подібні зміни розбивають портретну єдність на окремі епізоди і дають можливість сприймати її у розвитку. Іншим способом динамізації, представленим в одиничних і групових сконцентрованих типах, є переміщення персонажів у просторі, як в одиничному портретному описі: Антін розщібнувся. Розтріпаний весь, він носився по хаті, наче хтів розіпхнути плечима стіни тісної кімнати, і довге волосся гналось за ним у тій біганині (Т.3.–177). Незважаючи на те, що зовні герой тотожний сам собі, він не знаходиться в стані спокою. За допомогою дієслова носився, яке не передбачає межі у протіканні дії, письменник створює враження руху персонажа. Статичність у здвоєних портретних ланцюжках забезпечується фіксованістю емоційної напруги персонажів, яка створюється за рахунок того, що в другій ланці портретного опису увага фокусується на деталях зовнішності з першої ланки: 1. Довге обличчя Йонове стало ще довшим, в чорних очах Маріцциних блиснув вогник (Т.2.–17). 2. Витягнене обличчя Йонове і іскорки цікавості в чорних Маріцциних очах задовольнили її (Т.2.–18). Іншим способом відбиття статичності здвоєного портретного ланцюжка є прийом створення портрета в портреті: 1. Дві фотографії. Роздивляюсь при тьмяному світлі. На одній сильний чорноволосий мужчина, на другій – дитина скрутила голі пухнаті ніжки і витріщає на мене круглі очиці (Т.3.–34). 2. Потому спокійно роздивляюся скручені ніжки, голенькі ручки і кумедно поважні очиці...В мужчини неприємні уста і грубий волос (Т.3.–34). Форма побудови вже сама по собі вказує на статичний характер опису: фіксованість зображення на фотографії асоціюється з постійністю зовнішнього вигляду героїв.

Залежно від співвідношення зовнішнього і внутрішнього у прозі М.Коцюбинського вирізняються фізичні та психологічні портретні типи. У фізичних описах деталі зовнішності й одягу дають виключно зорове уявлення про зовнішність персонажів: Кремезні козаки, в одних кольорових сорочках, чистили коней, і сонце грало на їх голих по лікоть руках, на засмалених шиях, на розлитій навколо воді (Т.3.–273). У психологічних єдностях такі деталі служать засобом передачі внутрішньої сутності дійових осіб: рис характеру, інтелекту, емоційного стану: Лиця в Юстини горіли і жаль пік у грудях... Сестра Варвара ступала твердо, уперто, немов рвала пута. Зсунула брови, стисла уста і ціпком стукала в землю (Т.2.–190). Реалізація внутрішніх якостей персонажів у портретному описі здійснюється письменником двома способами: мовні одиниці реалізують у контексті закріплені за ними емоційно-оцінні значення; контекст реалізує не закріплені за мовними одиницями емоційно-оцінні значення. У першому випадку психологізм забезпечується словами, які в своєму значенні містять позитивну чи негативну оцінку або називають почуття і настрій персонажів. Цей спосіб виявляється в одиничних, здвоєних і групових різновидах. Наприклад, в одиничному портретному описі Горбата сестра Анфіса сидить уже в крамниці