LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні особливості портретних описів у творах М.Коцюбинського

поміж образами, лиха, надута, чимсь невдоволена, немов павук той, заснована вся павутинням злості, і стежить недобрим оком за ворогами (Т.2.–185) психологізм передається через значення слів лиха, надута, невдоволена, емоційно-оцінне забарвлення яких має узуальний характер. У другому випадку психологізм досягається за рахунок слів, що не мають постійного емоційного забарвлення і набувають його залежно від того, в якому контексті та з якою настановою використовуються. Цей спосіб поширений в усіх домінантних типах, як в одиничній портретній єдності: Я чую, що мої лиця присохли до вилиць, очі сухі і не змигнуть, наче хто вставив їх у рогову оправу (Т.2.–173). Тут особливості емоційного стану персонажів визначаються через контекст. Нейтральні слова присохлі до вилиць лиця і сухі немиготливі очі під впливом мовного оточення набувають можливості відтворювати почуття героя – його сумний настрій. Передача внутрішньої сутності дійових осіб через мовні одиниці, за якими не закріплені емоційно-оцінні значення, переважає в портретних описах письменника. Психологічні типи більш частотні серед одиничних портретних єдностей (53%). У здвоєних, строєних і групових різновидах превалює фізичний портретний тип (70%, 60%, 54% відповідно). Ця тенденція спостерігається протягом усієї творчості прозаїка.

Третій розділ"Лексичні засоби створення портретних описів у творах М. Коцюбинського" присвячено дослідженню лексичного наповнення портретних різновидів. Аналіз показав, що лексичним фундаментом кожної портретної єдності є дві групи іменників: зі значенням "тіло" і "одяг". Перша група традиційно називається соматизмами (від грецьк. ДщмЬфЯкпт – тілесний), друга – вестизмами (від лат. vestis – одяг).

Соматизми беруть участь у створенні опису зовнішності персонажів. Залежно від функціонального навантаження вони поділяються у письменника на структурні (очі, обличчя, голова, руки, ноги), структурно-ідентифікуючі (вуса, борода, лисина, щетина, коси) і структурно-характеризуючі (пика, баньки). Структурні соматизми відзначаються широким діапазоном використання і становлять 64% від загалу. На зрілому етапі кількість структурно-ідентифікуючих соматизмів збільшується, а чисельність структурних соматизмів прямо пропорційно зменшується. Для М. Коцюбинського важливим стає не просто ідентифікувати, а схарактеризувати героя, висловивши своє ставлення до нього. 96% соматизмів уживаються з характеристичними словами, які можна розподілити на логічні й суб'єктивні. Логічні слова передають об'єктивну інформацію про зовнішність героя, завдяки якій один персонаж відрізняється від іншого (довге волосся, сиві очі, червоні уста). Суб'єктивні слова, поряд з об'єктивною інформацією про зовнішній вигляд, містять додаткову інформацію, яка складається з емоційного і функціонально-стилістичного компонентів (горде обличчя, земляне лице, божевільні очі). Суб'єктивні характеристичні слова становлять 70% від загальної кількості, що зумовлено їх семантичною налаштованістю в поєднанні зі структурними соматизмами не лише ідентифікувати персонаж, а й давати йому більш широку характеристику.

Вестизми називають одяг персонажа. Залежно від функціонального призначення вирізняються структурно-ідентифікуючі (сорочка, картуз, одежа, рукава, спідниця) і структурно-характеризуючі (чалма, черес, качула) вестизми. 76% вестизмів використовуються з характеристичними словами. Характеристичні слова, з огляду на притаманну їх семантиці інформацію, розподіляються на логічні, що містять об'єктивну інформацію про одяг героя (довгі халати, білі чалми, чорна ряса), і суб'єктивні, які, крім об'єктивної інформації про одяг, містять додаткову інформацію про особистісні якості персонажа (пошарпана свитка, розхристана сорочка, безбарвна піджачина). Логічні характеристичні слова представлені 76% від загальної кількості. Це, на нашу думку, тісно пов'язано з художніми завданнями таких слів у портретних єдностях письменника. Їх уживання має за мету ідентифікувати персонаж за допомогою об'єктивної інформації про його одяг.

У четвертому розділі "Засоби образності в портретних описах у творах М. Коцюбинського" увага приділяється вивченню тропів, які є найчастотнішими у письменника (порівняння, метафора, епітет). Дослідження проводиться з погляду структури, семантики і функціонального навантаження тропів. Структура порівнянь аналізується за наявністю/відсутністю елементів, які беруть участь у їх створенні, та з погляду синтаксичного вираження об'єкта порівняння. За наявністю/відсутністю елементів, які беруть участь у створенні порівняння, виділяються повні й квантовані різновиди. Повні порівняння характеризуються експліцитністю всіх структурних елементів: червоне, мов перчиця, обличчя. Іменник обличчя є суб'єктом порівняння, іменник перчиця виступає у ролі об'єкта порівняння, а прикметник червоне є підставою для порівняння. У квантованих порівняннях не всі структурні елементи виражені експліцитно, наприклад: очі – два озерця морської води. Експліцитно визначаються лише суб'єкт (іменник очі) і об'єкт (словосполучення два озерця морської води). М. Коцюбинський віддає перевагу повним порівнянням (100% на ранньому і 95% на зрілому етапах творчості). Із погляду синтаксичного вираження об'єкта порівняння поділяються на прості й розгорнуті. Прості порівняння являють собою конструкції з об'єктом, представленим порівняльним зворотом зі сполучниками як, мов, немов, неначе або дієсловом скидавсь, наприклад: високий, міцний, неначе грот-мачта. У розгорнутих порівняннях об'єкти виражаються підрядними реченнями, як от: "...все – вуси, волосся, старий мундир – звисало і опадало, наче довго лежало в воді і тільки що вийняте звідти". Прості порівняння більш частотні. Вони становлять 82% на ранньому і 89% на зрілому етапах творчості автора. Із погляду семантики виділяються логічні й образні порівняння. У логічних порівняннях беруться до уваги всі властивості та якості порівнюваних предметів, але виділяється щось одне: Палагна курила люльку, як Іванова мати. Образні порівняння, навпаки, вихоплюють одну якусь найвиразнішу ознаку, часом несподівану, і роблять її основною, ігноруючи всі інші: татарин, здоровий, як бик. Образні порівняння є основним типом і становлять 89%. Залежно від семантичних відношень між структурними елементами вони поділяються на такі типи: "живому-живе", які побудовані на уподібненні людини людині або іншим живим істотам і представлені антропосоціальними (обличчя поважне, як у жерця) і зооморфними (дівчата, стрункі, як дикі кози) різновидами; "живому-неживе", що створені на основі уподібнення людини або деталей її зовнішності неживим предметам і явищам та являють собою артефактні (неголена борода, що, мов щітка, стирчала), природні (уста, такі червоні, що навіть ніч) і міфічні (закутана в біле, як привид) типи; "неживому-неживе", що ґрунтуються на уподібненні одягу людини неживим предметам. Вони представлені біоморфним різновидом (фез горів