LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні особливості портретних описів у творах М.Коцюбинського

на сонці, як дикий мак).

Структура метафори в портретних описах М Коцюбинського розглядається з погляду кількості елементів, що беруть участь у створенні метафори, і з погляду її граматичного вираження. За кількістю елементів 100% метафор є двочленними. Вони, як відомо, складаються з метафорично використаного слова і з опорного слова або словосполучення, яке зв'язане з ним синтаксично і вживається в прямому значенні, наприклад: шовк бороди. Іменник шовк є метафорично використаним, іменник борода – опорним словом. За граматичним вираженням виділяються метафори трьох типів: дієслівні, іменникові й комбіновані. У дієслівних метафорах опорне слово/словосполучення поєднується з метафорично використаним словом – дієсловом (голова скаче). Іменникові метафори являють собою генітивні конструкції, в яких метафорично використане слово співвідноситься з опорним словом – іменником у родовому відмінку (заросль волосся). Комбіновані метафори – це багаточленні структури, що поєднують іменникові й дієслівні метафори (опікають дві жаринки очей). Найпоширенішим граматичним різновидом є дієслівні метафори. Вони становлять 70% на ранньому і 65% на зрілому етапах творчості письменника. За характером семантики метафори поділяються на загальномовні й індивідуально-авторські. Загальномовні метафори мають чітку вмотивованість, наприклад: лінія шиї. Основою цієї метафоричної конструкції є об'єктивовані асоціативні зв'язки між реаліями шия і лінія, які пов'язуються в загальномовному слововживанні з витонченістю. Індивідуально-авторські метафори є суб'єктивними і віддзеркалюють індивідуальне бачення світу М. Коцюбинським, наприклад: мур спин. В основі метафоричної конструкції мур спин лежать несподівані асоціативні зв'язки між віддаленими поняттями людських спин, щільно притиснутих одна до одної, і муру. Індивідуально-авторські метафори є найчастотнішими (88%). Незвичайність і яскравість індивідуально-авторських метафор забезпечується семантичними відношеннями між їх структурними елементами. Аналіз дозволяє визначити метафори трьох типів: "живому-живе", що засновані на перенесенні на зовнішність людини нехарактерних для неї властивостей живих істот і представлені антропоморфними (очі сміються) та зооморфними (щетина їжиться) різновидами; "живому-неживе", які мають в основі перенесення на зовнішність людини нехарактерних для неї властивостей неживих предметів і явищ, серед яких визначаються біоморфні (заросль волосся) і природні (блискав очима) різновиди, та "неживому-неживе", що побудовані на наданні одягу людини нехарактерних для нього властивостей неживих предметів. Вони представлені зооморфним різновидом (китиці фезів скачуть).

Структура епітетів у портретних єдностях письменника вивчається з погляду їх морфолого-синтаксичного вираження. Визначаються два структурні різновиди: епітети-слова й епітети-словосполучення. У ролі епітетів-слів виступають прикметники (пісне обличчя) і дієприкметники (витягнене обличчя). Епітети-словосполучення являють собою сполучення прикметника з прислівником (кумедно поважні очиці) або дієприкметника з іменником в орудному відмінку (розпалена грою щічка). Епітети-слова становлять найчастотнішу групу (68% на ранньому етапі та 73% на зрілому етапах творчості). Семантика епітетів досліджується у двох площинах: за характером семантичного зв'язку між членами епітетної синтагми і за тематичною приналежністю. Відправною точкою класифікації за характером семантичного зв'язку між членами епітетної синтагми є поділ епітетів на узуально-асоціативні й оказіонально-асоціативні. Узуально-асоціативні епітети підкреслюють ознаки, які є природно властивими деталям зовнішності й одягу (червоні уста). Оказіонально-асоціативні епітети, навпаки, називають ознаки, не характерні для деталей зовнішності й одягу, що залучаються автором з інших сфер (два вовчі ока). Узуально-асоціативні епітети є більш частотними (58% від загального числа). Яскравість епітетних конструкцій у портретних описах письменника додатково забезпечується розмаїттям цих тропів із погляду тематичної приналежності, в межах якої було виділено епітети предметно-візуального і внутрішньо-психологічного сприйняття. Епітети предметно-візуального сприйняття віддзеркалюють ті аспекти деталей зовнішності або одягу, які чітко сприймаються оком (довга сива борода),епітети внутрішньо-психологічного сприйняття насичують портретний опис психологічним змістом і оцінним звучанням (обличчя сердиті, суворі). Епітети предметно-візуального сприйняття, залежно від того, які аспекти деталей зовнішності й одягу персонажів вони відбивають, поділяються на епітети форми/розміру (кругленький, клапоухий видочок), епітети кольору (червоні коси), епітети властивостей (старе, борознами пооране обличчя). У певному контексті епітети форми, кольору і властивостей можуть виявляти прихований, незвичайний компонент свого значення, що стає основою нових образів. Вони можуть відбивати психологічний стан і соціальний статус, як от:очі червоні, божевільні; вічно порепані од чорної роботи руки.

Порівняння, метафора й епітет виступають у М. Коцюбинського не поодинокими конструкціями, а структурами, які взаємодіють між собою. На рівні конвергенції зазначених тропів виділяємо двочленні й тричленні комплекси. Двочленні структури являють собою поєднання двох типів тропів: перелякані, блискучі очі бігають. Це поєднання складається з епітетної синтагми перелякані, блискучі очі й метафоричної конструкції очі бігають. Тричленні комплекси становлять комбінації трьох тропів: гострий червоний носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого. Цей приклад презентує тісну взаємодію епітетної синтагми гострий носик, метафори носик визирав і порівняння носик визирав на світ божий, мов рознюхуючи, чи нема де чого цікавого.

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

  • Портретний опис є підсистемою у межах усього твору, і йому належить значна роль у віддзеркаленні ідіостилю письменника. Специфічною рисою портретного опису є його антропоцентричність, тому основу його вивчення у творах М. Коцюбинського становлять домінантні портретні типи, виділені з погляду кількості персонажів: одиничний, здвоєний, строєний і груповий.

  • З огляду на основні елементи побудови у прозі письменника виділено соматичні портретні описи, засновані на деталях зовнішності героїв; вестиальні портретні типи, в основу яких покладено деталі костюма персонажів; соматично-вестиальні портретні єдності, в яких зображено зовнішність і одяг дійових осіб.

  • Із погляду мовної організації деталей зовнішності в автора вирізняємо індивідуалізуючі різновиди (вони підкреслюють індивідуальні риси персонажів), об'єднувальні типи (їх основу становить зовнішня схожість героїв) і об'єднувльно-індивідуалізуючі описи (тут ідентичність поступово замінюється на виокремлення індивідуальності героїв).

  • Портретні типи у творах М. Коцюбинського вводяться в текст за допомогою


  •