LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостилістичні особливості української діаспорної поезії 60-80-х років ХХ ст.

лексико-семантичних репрезентантів дає змогу окреслити широке смислово- експресивне тло (пор. семи рух, смерть), що слугує основою для формування специфічної, іноді сюрреалістичної (як, наприклад, у Е. Андієвської) мовно-поетичної картини світу. Метафоричні комплекси (метафори-загадки, метафори-побутовизми) ґрунтуються на зіткненні лірично-інтимної, філософсько-медитативної та побутово-зниженої експресії ключових образоутворювальних одиниць, пор.: "знаходиться/ сам під небом, розкиненим,/ як піджак, який він скинув із себе і який ще не встиг/ упасти/ додолу" (Ю. Тарнавський); "нагострена півмісяця сокира/ рубала ніч у брили" (Б. Бойчук) та ін.

Традиційна для національної поетики лексика на позначення рослин складає окрему, тематично самостійну групу, до якої належать:

  • назви дерев (тополя, сосна, яблуня, вишня, явір, верба, дуб, клен);

  • назви кущів та їх плодів (калина, терен);

  • назви квітів, трав'яних рослин (мальви, соняшник, рожа, рута, барвінок, жито).

Потрапивши у поле функціонально-естетичних трансформацій, вони суттєво модифікують традиційну семантику, актуалізуючи нові напрямки метонімічних та метафоричних асоціацій (Між довге листя верб, між їх зелені губи прилипає тиша (Б.Бойчук); папороть в моїх зіницях (В.Вовк), що є синтезом сем "запах", "звук", "колір", "психічний стан ліричного героя".

Орнітоніми у мові аналізованої поезії представлені порівняно невеликою кількістю традиційно-поетичних номінантів: голуб, жайворон, ворона, гайворон, крук, чайка. Конкретно-чуттєві образи, створені на їх основі, здебільшого не виходять за рамки усталеного стилістичного вживання: чайки святе одинацтво (Б. Рубчак); Серце лопоче, як голуб у вітрі" (В. Вовк).

Розгалужену образно-естетичну систему вибудувано на ґрунті лексико-семантичної репрезентації ЛТГ "звук". У сучасній українській літературній мові ця сема співвідноситься із:

  • словами абстрактної семантики звук, пісня, голос;

  • назвами музичних інструментів (сопілка, кобза, скрипка, бандура, трембіта, дримба);

  • дієсловами на позначення утворюваних звуків (видзвонювати, стогнати, хрипіти тощо);

  • іменниками на позначення певних звукових феноменів (лемент, рев).

Розгляд їх функціонально-стилістичних модифікацій у поезії авторів Нью-Йоркської групи здійснено в окремому параграфі. У його рамках з'ясовано також особливості текстової реалізації смислово опозиційних компонентів названої ЛТГ (наприклад, образи мовчання, тиша), у яких стрижнева сема "звук" десемантизується: у клітці пісні/ мовчання біла птиця(Б. Рубчак).

Здійснене дослідження свідчить про те, що лексико-семантична категорія темпоральності у мові поезії української діаспори реалізована в номінаціях час, рік, доба, століття, хвилина, світанок, ранок, день, вечір, сутінки, ніч. Вони, у свою чергу, формують власні образні мікропарадигми, нарощують нові семантичні відтінки та контекстуальні синоніми. Конкретно-чуттєве сприймання абстрактного втілюється в генітивних метафоричних конструкціях зі словами предметно-речової семантики на зразок: часу камери потрійні(Е. Андієвська), під голубими парасольками вечора (Ю. Тарнавський), ранку тонкого напнутий шовк(Б. Рубчак) тощо.

Національно конотовані мікрообрази мають конституенти – назви рослин (соняшник, коноплі, латаття) в авторських контекстах на зразок: божий день хилить голову/ соняшником до заходу (В. Вовк).

Показовим аспектом модернізованого стилістичного значення поетизму є переосмислення стрижневого образного складника. Такий тип мовно-естетичної модифікації спостерігається, наприклад, у контексті дослідження ЛТГ "час". Під впливом екстралінгвальних чинників діаспорні автори активно розвивають ряд негативних епітетних характеристик часу на зразок пропащий, вовчий, всеїдний, лютий: іду до вас не батьком сивим,/ а чорним круком у пропащий час (Б. Рубчак).

Концентрована семантична ознака темпоральності властива, зокрема, бінарній смисловій опозиції "мить – вічність".

Однією з визначальних стильотвірних рис аналізованої поезії порівняно з мовотворчістю авторів-шістдесятників є активне стилістичне освоєння сакральної лексики, бібліїзмів. Найбільш репрезентантними компонентами цієї ЛТГ слід визнати загальні назви церква, храм, свічка, вервиця, молитва, також власні імена Христос, Юда, Марія тощо, назви свят церковно-релігійного календаря Спаса, Івана. Зокрема, як свідчать новітні лінгвостилістичні розвідки, а також досвід цього дослідження, синтез національного та релігійного є лінгвостилістичною домінантою поетичної творчості Віри Вовк: Якби я вмерла, я б просила Бога, щоб ти, моя далека, безмежна, недосяжна Країно, була мені небом.

ЛТГ "Україна" та "людина" побудовані за принципом асоціативно-образних рядів, виокремлення спільних сем. Так, підґрунтям для об'єднання фольклоризмів, етнографізмів у групу мовно-естетичних знаків національної культури слугує їх виразне етноментальне забарвлення, напр.: За топірцем манджає білий день,/ І ніч готує знов зірок макітру (В. Вовк); літаю по-старосвітськи/ на діравім, гребінковім косівськім килимку (В. Вовк) тощо. Етнокультурні образи увиразнюються на контрастному тлі екзотизмів типу цитрина, мандарин, помаранч, кипарис, евкаліпт, устриця та ін. Автори використовують їх як засіб додаткового підкреслення зовнішніх ознак поетичної реалії (форма, колір): між темно-синім листям/ дозріли цитрини-зорі (Б. Рубчак), вона замовляє/ ротом, що розламлюється,/ як помаранча (Ю. Тарнавський).

У ЛТГ "людина" асоційованість часто заснована на смисловій бінарності, що має стилістичний вияв у антитезах "життя – смерть", "любов – ненависть", "страждання – радість" і т. ін. Натомість ситуативні метафори цієї групи здебільшого вибудувані на традиційних портретних деталях уста, очі, зіниці, на окресленні емоційних станів ліричного героя через опорні лексеми серце, сльози, душа. У цій ЛТГ актуалізовано стилістичний і семантичний потенціал займенників ми, я, пов'язаних із конструюванням образу екзистенції людини, як-от: Усі ми древні втілення природи (В. Вовк); Я купую тюльпани, слухаю громи,/ молюся до калюж, плачу по пролісках,/ паду на коліна перед гніздами (П. Килина) і под.

Здійснений розгляд функціонально-стилістичних модифікацій традиційно-поетичної лексики у поезії авторів Нью-Йоркської групи дає підстави стверджувати, що основу їх словника складають номінанти, уже актуалізовані та усталені у мові фольклору та художньої літератури. На відміну від мовотворчості материкових авторів, аналізована поезія не засвідчує систематичного послуговування науково-технічними, суспільно-політичними термінами. Натомість орієнтація на книжно-медитативний, ліричний жанри зумовлюють її "універсальність", відсутність ідеологічних концептів