LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостильові особливості ідіолекту З.Ленца в малих епічних жанрах

епічних жанрів З. Ленца; елементи кількісного аналізу та інші.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в германістиці зроблено спробу оцінити тексти малих епічних жанрів З. Ленца як різновид сучасного німецькомовного ідіолекту.

Наукову новизну одержаних результатів можна узагальнити в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Ідіолект, що є основним знаряддям мовної картини світу мовця, характеризується у З. Ленца синкретичним комплексом лексичних, синтаксичних та аналітичних особливостей.

2. Стильові риси малої прози раннього З. Ленца, які за літературними джерелами виникнення та своєю мовленнєвою природою мають певні ознаки схожості з творчою манерою його світово відомих попередників (американця Е. Хемінгуея, німця В. Борхерта, австрійця Ф. Кафки, француза А. Камю та ін.) суттєво відрізняються від неї своїми мовно-змістовними та прагматико-комунікативними функціями як зародок його ідіостилю.

3. Лексичні компоненти ідіолекту Ленца постають в прагматично та естетично ефективному комбінуванні нейтральної лексики із засобами символізації і концептуалізації, із топонімами та професіоналізмами, створюючи панорамний і, водночас, глибинний, часово колоритний і притчовий опис.

4. На рівні синтаксису для втілення складної і багаторівневої думки виступають макроречення (періоди), які інколи розростаються до декількох сторінок, а велика кількість повторів різних типів (анафори, епіфори, паралелізми, анадиплозіс тощо) створюють оригінальний ритм ленцівської прози.

5. Мовна філософія Ленца характеризується максимою про те, що художнє мовлення не може бути спрямованим лише в один бік: від автора до читача. Письменник наполегливо шукає засоби провокування зворотного напрямку: від адресата до адресанта. Такими засобами стають монолог-звернення та поліоповідальність як експериментальні види функціонального діалогу в монологічній формі.

Теоретична значущість роботи полягає у розширенні та поглибленні прийомів лінгвостильового аналізу художнього тексту, у виявленні та комплексному обґрунтуванні домінантних рис ідіолекту автора, а також його мовних засобів, що їх він використовує для відтворення світобачення, в обґрунтуванні залежності лінгвістичного наповнення оповідань від прагматичного задуму автора. Результати дослідження є певним внеском у розвиток стилістики художнього мовлення взагалі та індивідуального мовлення З. Ленца зокрема.

Практичну цінність одержаних результатів зумовлено тим, що їх використовуватимуть у теоретичних курсах "Стилістика німецької мови", "Історія німецької мови", "Література Німеччини" та ін., у викладенні німецької мови (аспект "Інтерпретація тексту"), у спецкурсах з художньої стилістики, а також для написання дисертацій, дипломних та магістерських робіт.

Особистий внесок дисертантки полягає в тому, що в дослідженні виявлено, описано, систематизовано й проаналізовано об'ємний, складний, науково вагомий і недосліджений матеріал, який дозволив встановити лінгвістичні особливості оповідань З. Ленца, а також уточнити семантичні, структурні та функціональні характеристики поняття „ідіолект".

Апробацію роботи здійснено на чотирьох Міжнародних, двох Всеукраїнських та п'яти зональних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції "Культурологічні аспекти вивчення мов", (Херсонський державний педагогічний університет, 26 - 28 квітня 2000 року), на X Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, (Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди 25 – 26 квітня 2001 року), на X Ювілейній Міжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго "Мова і культура" (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка з 26 по 29 червня 2001 року), на Міжнародній науковій конференції "Форма, значение и функции единиц языка и речи", організованій Мінським державним лінгвістичним університетом 16 - 17 травня 2002 року, V Всеукраїнській конференції "Нові підходи до філології у вищій школі", (м. Запоріжжя, 9 - 13 вересня 2002-го року), на Міжнародній науково-методичній конференції „Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції" (28 жовтня 2003 р., м. Харків) та конференціях Запорізького державного університету (20-22 квітня 2000, 25-27 квітня 2001, 23-25 квітня 2002, 19-21 квітня 2003 років), Запорізького національного технічного університету (12-14 травня 2004 року).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у шести публікаціях (5 статтях і одних тезах) без співавторів у фахових виданнях наукових праць, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списків використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу і додатку.

Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з яких 179 сторінок складає основний текст, 28 сторінок – список використаної літератури з 385 найменувань, 2 сторінки – джерела ілюстративного матеріалу з 27 позицій та 5 сторінок - глосарій головних використаних в роботі термінів.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, головні завдання, об'єкт і предмет наукового дослідження, окреслено матеріал, теоретико-методологічну базу і методи дослідження, розкрито теоретичну значущість і практичну цінність роботи, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі „Категорія ідіолекту в лінгвістиці тексту" встановлено вагомість цього поняття на сучасному етапі розвитку лінгвістики тексту, його схожість та розбіжність із поняттям стилю; наведено різні погляди на його дефініцію; розглянуто еволюційний шлях ідіолекту З. Ленца-оповідача з акцентуванням мовленнєвих засобів, творчо наслідуваних ним від попередників.

У другому розділі „Лексичні засоби ідіолекту Ленца в малих епічних жанрах" проаналізовано лексичний шар його текстів і виявлено особливості використання тропів, термінів та топонімів як складових ідіолекту Ленца; визначено їх процентне співвідношення: символи (20%), оксюморони (30%), епітети (30%), порівняння (12%), метафори (8%).

У третьому розділі „Синтаксичні засоби ідіолекту Ленца в малих епічних жанрах" відповідно досліджується синтаксис малих творів письменника; внаслідок чого зроблено висновок, що засоби цього рівня є найвагомішими у створенні своєрідності ленцівського ідіолекту; наведено статистичні дані про частотність використання макроречень.

У четвертому розділі „Багаторівневі засоби З. Ленца " розглянуто мовленнєві засоби, які не можна віднести до одного рівня мови, і тому їх було названо синкретичними; визначено також різні види мовленнєвого втілення комічного в малій епіці; охарактеризовано головні форми прямої та непрямої мови, такі, як монолог-звернення та поліоповідальність, котрі яскраво відбивають авторську картину світу.

У висновках узагальнено головні результати проведеної розвідки, сформульовано рекомендації щодо можливостей їх наукового та практичного використання.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У першому розділі