LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лінгвостильові особливості ідіолекту З.Ленца в малих епічних жанрах

деталізованих макроречень, лейтмотивних повторів тощо. Ці та інші засоби, що разом вирізняють ідіолект Ленца, досліджено в подальших розділах дисертації: на лексичному, синтаксичному та синтезованому лексико-синтаксичному рівнях.

У другому розділі реферованої роботи „Лексичні засоби ідіолекту Ленца в малих епічних жанрах" на конкретних мовленнєвих прикладах досліджено домінантні риси ідіолекту З. Ленца на рівні лексики. Серед лексичних уподобань З. Ленца можна виділити відчутний потяг до символізації. Адресант не перенасичує мовлення різноманітними тропами, проте, їх використання завжди доцільне. Статистичні дані щодо використання тропів у новелістиці Ленца наступні: оксюморон - 30%, епітет - 30%, символ - 20%, метафора - 8%, порівняння - 12%. Улюбленим лексичним прийомом Ленца є контрастне поєднання характеризуючого прикметника-епітета з абстрактним іменником. Таким чином індивідуально-авторська епітетна конструкція передає одночасно подію і емоційний стан. Такі оксюморони виразно свідчать про лінгвістичну сутність мовленнєвої естетики письменника, підкреслюючи його ставлення до „абсурдності" існуючого світу.

Особливою вагою в концептосфері оповідань наділено символи. Специфіка експресивності символу полягає в його „згорнутості". Символ має у Ленца своє імпліцитне, приховане значення, інколи й не одне. Він відчутно впливає на адресатів, що сприймають його загальнокультурну, надособистісну семантику. Ленцівські символи часто стають лейтмотивними, тобто переходять з одного художнього твору до інших, наприклад, оповідання "Уламки" та роман "Людина в потоці" або оповідання "Бігун" та роман "Хліба та видовищ". Символ "бігу" займає важливе місце серед реалій, що моделюють цілісну мовну картину світу З. Ленца. Символічну роль в оповіданнях Ленца відіграє й природа, яка часто виступає однією з дійових осіб (новели "Лукас, покірний слуга", "Настрої моря", "Потоп приходить своєчасно", „Уламки", „Там на островах" тощо). Так, наприклад, одним з перехідних символів є вогонь, але не той вогонь, що слугує мирним цілям, у яких зазвичай його використовують люди. У текстах Ленца вогонь - візуальний символ ненависті й гніву. Особливо важливу роль в концептосфері Ленца відіграє вода, що можна пов'язати з біблійною ідеєю походження всього сущого з води. Надаючи денотативному значенню слова "вода" символічного змісту, письменник вкладає в нього власну картину світу. Позалінгвальні чинники саме цього символу можна знайти у філософії К. Юнга з його книги "Свідоме та несвідоме".

Зображення природи символізують події і духовний світ людей. Часто символи в Ленца стають ключовими словами, вони розвивають сюжет, створюють цілісну систему образів, виконують текстотвірну функцію. Як уже зазначалося, деякі символи (бігу, води, вогню) "подорожують" з одного оповідання в інше, стаючи постійними. Вони несуть у собі більш глобальне концептуальне значення, відтворюють мовну картину світу адресанта і мають певний набір супроводжуючих мовленнєвих засобів і конотацій.

У тому, щоб стиль Ленца нагадує документальну, хронікальну оповідь, значну роль, крім синтаксичних засобів (розтягнутих через деталізацію макроречень, перелічувальних рядів, повторів), відіграють і лексичні засоби, де першочерговою є доцільна термінологія, котра, є характерною ознакою наукового стилю. В малій епіці Ленца терміни досить різнорідні й органічно вводяться до авторського мовлення при описі морських пейзажів чи батальних сцен. Термінам також належить певна роль у формуванні художніх образів. Їх вживання наближає мовну картину світу автора до реальної, допомагає утворенню ритму, сприяє образності тощо.

Тексти Ленца неможливо уявити собі і без топонімії. Форма топонімічної одиниці може бути представлена через ментальні категорії, оскільки когнітивна структура похідного слова корелює з його словотворчою моделлю, що є тим каркасом, тієї прототиповою конструкцією, яка потім наповнюється конкретним лексичним змістом. Топонім у Ленца – це потужний виражальний засіб, що дає багатий матеріал для лінгвістичної оцінки тексту. Маючи чимало потенційних сем, він відіграє суттєву роль у забезпеченні повноцінного сприйняття прагматики тексту, посилює експресивність та емоційну виразність тексту, створює той чи інший образ. Топографічне тло завжди відіграє в його оповіданнях вагому роль, чи то північнонімецький прибережний ландшафт, чи острови, портовий квартал Гамбурга, Ельба, східнопруська земля Мазурія чи норвезький фіорд, савани або пустеля Африки. Автор втискує надрегіональне значення в опис регіональних особливостей. Герої творів Ленца завжди несуть на собі відбиток свого місця народження та проживання.

У третьому розділі „Синтаксичні засоби ідіолекту Ленца в малих епічних жанрах" було встановлено, що найяскравіше відмінності ідіолекту Ленца виявляються на рівні синтаксису. За рахунок численних повторів, величезних речень-періодів, парентез, ізоляцій створюється детальний, скрупульозний опис дослідника вчинків та станів людини – З. Ленца.

Однією з характерних рис синтаксичної побудови тестів Ленца є парентези. В його оповіданнях переважає експресивна парентеза (60%). Оскільки вона слугує цілям передачі схвильованого мовлення, то відносно рідко виражає ряд значень, типових для парентези загалом. Змістове значення парентези в оповіданнях тісно пов'язано з її використанням для посилення емоційності, створення експресії. Парентези Ленца здебільшого привносять додаткові дані про предмет головного повідомлення.

Основу лінгвістичної естетики Ленца можна визначити як "мозаїчність". Так, не завжди простежується прозорий змістовий зв'язок, але завжди існує глибинний на рівні контекстуальної синонімії, яка переростає в топікальні ланцюжки. Цю стильову рису підмітив дослідник Ю. Архипов, який зазначав, що нікому, крім Ленца, "не підвладна така виразна чіткість немовби оживлених, стереоскопічних "діапозитивів", така суверенна сила предметної, немовби чисто зовнішньої, але такої багатозначної зображальності." Ця стильова манера проявляється на мовному рівні у використанні нейтральної лексики з обмеженою полісемією, повторів, парентез, макроречень. Тут безумовно виявляється вплив "документального стилю" літератури постмодернізму, яка навмисне уникає всіляких прикрас і лише реєструє явища дійсності. Проте, стиль З. Ленца не можна назвати чисто документальним. В ньому вишукано переплітаються реалізм і метафоричність, епічна широта й анекдотична стислість, розмовний і піднесений стиль, що забезпечує неповторність манери письма.

Оповідання письменника (особливо пізні) важко читаються не лише із-за надмірно довгих речень, але й через поширеність їх. Статистичний аналіз речень показав, що найбільш поширені в оповіданнях Ленца речення з трьома підрядними, як правило, різних типів (найчастіше використовуються означальні підрядні та підрядні часу), потім ідуть макроречення, складнопідрядні з двома підрядними і т. і. Еліпси дуже мало представлені в стилі письменника.

Довжина речень З. Ленца не в останню чергу створюється за рахунок великої насиченості елементарного речення групами однорідних членів, особливо однорідних додатків та предикативів. За рахунок субстантивних однорідних членів створюється експресія оповідання, при цьому найчастіше як інформативно