LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвостильові особливості ідіолекту З.Ленца в малих епічних жанрах

по-друге, про здатність через підвищену емоційність посилювати вплив на адресата, змушуючи його співпереживати комусь з діючих осіб, визначатися з позицією. Але така форма вимагає від письменника мовного варіювання: щоб відрізнити одне висловлення від інших, треба урізноманітнювати мовні засоби, оскільки кожен мовець має свої ідіолектні особливості: один говорить коротко і чітко, а інший полюбляє поширені описи; один володіє літературною мовою, а інший демонструє її діалектні відмінності. Усе це розмаїття вдається продемонструвати Ленцу завдяки подібній формі оповіді.

При уважному аналізі відомих романів Ленца впадає у вічі відсутність чіткої когезії та когерентності між їх окремими частинами: їх можна розглядати як збірки оповідань, пов'язаних однією тематикою та спільними героями. Деякі великі за обсягом прозові твори в нього немовби складаються зі шматочків, які при уважному розгляді є нічим іншим, як закінченими оповіданнями. Адже саме в малих епічних жанрах Ленц не гірше, ніж у романах, а може, й краще реалізував свій самобутній стиль.


ВИСНОВКИ


1. Сучасна лінгвістика активізує дослідження індивідуального стилю як одиницю національної мови. Крім того, до художніх текстів зараз застосовують загальнофілологічний підхід, що включає когнітивні, прагматичні, лінгвальні та позамовні методи дослідження. Проблема індивідуального мовлення особливо вагома в лінгвістиці тексту, адже кожний автор відбирає мовні засоби відповідно до своєї прагматики, згідно зі своїми лінгвістичними уподобаннями та філософією мови. Тому в письменника є своя мовна картина світу, котра і втілюється в індивідуальному стилі, як особливому способі оформлення думки.

2. У реферованому дослідженні було обрано для дефініції індивідуальної манери адресанта термін "ідіолект", який означає ту систему мовних засобів автора, що формується на основі прагматики його мовлення. Не заперечуючи можливості синонімічного використання термінів „ідіолект", "ідіостиль" та "індивідуальна мовленнєва система", перевагу віддано терміну "ідіолект" за його звукову, морфемну та семантичну прозорість та пряме співвідношення з національною мовою (як націолекту) через ланку „–лектів" до конкретного індивідуального „лекту".

4. У "ранньому" періоді своєї творчості у манері й тематиці Ленц наслідує відомих авторів (Камю, Брехта, Кафку, а особливо Е. Хемингуея та В. Борхерта). Від Хемінгуея до стилю Ленца приходять полісемічні властивості лексики, анафоричні повтори; від Борхерта – мовна економія; від Кафки – символізація. Але письменник вже на першому етапі майстерно будує текст на парадоксі, коли від назви до пуанту зростає градація комічного і семантика опису змінюється на протилежну. Парадокс допомагає письменнику вважати світ алогічним за суттю, а художній твір як його відображення алогічним за когезією та когерентністю. Використовуючи в оповіданнях різні засоби комічного, залучаючи до втілення своєї світоглядної прагматики всі рівні мови, автор демонструє не лише легкий гумор, а й їдку сатиру.

5. До улюблених стильових засобів Ленца відносяться оксюморони, епітети, символи, метафоричні переноси, порівняння, алегорії тощо. Велику роль в оповіданнях Ленца відіграють символи, які, переходячи з одного твору в інший, стають лейтмотивними. Концепти „вогонь", „вода" оживають у нього і діють як реальні персонажі завдяки яскравим метафорам, порівнянням, уособленням тощо, символізуючи духовний світ людей.

6. Герої Ленца завжди залежать від місця народження та проживання і від соціального статусу, про що свідчить насиченість оповідань топонімами, термінами та діалектними висловлюваннями. Але автор уводить надрегіональне значення в опис регіональних особливостей. І тим самим піднімає провінцію з її локальним колоритом до загальнолюдського рівня.

7. Найяскравіше відмінності ідіолекту Ленца виявляються на рівні синтаксису за рахунок численних повторів, громіздких речень-періодів, парентез, ізоляцій створюється детальний, скрупульозний опис вчинків та станів людини. Повтори в оповіданнях Ленца, як лексичні, так і синтаксичні, не лише сприяють полісемантичному зображенню фактів, не тільки підвищують напругу дії за рахунок глобальної деталізації, а й створюють ритм оповідань через лейтмотивні ізотопні ланцюжки. Парентези є одним з улюблених експресивних синтаксичних компонентів ідіолекту Ленца. Автор використовує їх для затягування часу і деталізації опису. За допомогою вставних речень створюються рівнобіжні значеннєві потоки, що дозволяють автору миттєво змінювати кут зору, створювати узагальнення і конкретизації сюжетних колізій.

8. Стиль оповідань Ленца можна назвати документальним, майже науковим, настільки великим є нагромадження термінологічних деталей, настільки рівним та нейтральним опис. Макроречення виступають засобом ущільнення художнього часу, дозволяючи в межах однієї синтаксичної одиниці показати події, що займають роки в житті персонажів. Речення-періоди надають єдності ланцюжку різнорідних явищ, об'єктів, вражень.

9. Працюючи над пошуком власного стилю, Ленц звертається до різних типів прямої та непрямої мови: монологу, діалогу тощо. Найвдалішою його знахідкою можна вважати монолог-звернення, в якому присутність співрозмовника відчутна лише з реплік мовця. Розповідь від першої особи викликає особливу довіру читача і має свій набір стильових прийомів: використання особових займенників, модальних часток, розмовних зворотів, еліптичних речень тощо. Цей вид експериментального діалогу відіграє важливу функцію в задумі письменника.

10. Свої найкращі стильові риси Ленц виявив у малих епічних жанрах не менше, а можливо й більше, ніж у романах, в яких ("Урок німецької", "Приклад", " Міські плітки") помітна відсутність чіткої когезії та когерентності між їх окремими частинами як і те, що кожний розділ є самодостатнім і завершеним, що дозволяє ці романи розглядати як збірки оповідань, пов'язаних однією тематикою та спільними героями. Наведені аргументи свідчать про те, що мова його малих епічних жанрів є будівельним матеріалом для його епічних творів.


Основні положення дисертації відображено в наступних публікаціях:


1. Стилістика новел З. Ленца (Збірка "Запах мірабелі") // Південний архів: Філологічні науки. – Випуск 10 – 11. – Херсон, 2000. – С. 113 – 122.

2. Стильова своєрідність новели З. Ленца "Ейнштейн перетинає Ельбу коло Гамбурга" // Вісник Запорізького університету. - Вип. 10. - Листопад 2001. – С. 34 – 39.

3. Стилістика ранніх новел З. Ленца // Гуманітарний вісник. Серія – іноземна філологія. – Число 5. – Черкаси, 2001. – С. 27 – 31.

4. Стильова своєрідність новели З. Ленца "Вісімнадцять діапозитивів" // "Мова і культура". - Випуск 4. - Том 4. - Частина 1. Київ, 2002. – С. 42 – 49.

5. Константні та еволюційні риси стилістики Ленца-новеліста // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - №1. - С. 263 – 264.

6. Стилістика, текст, слово: нове у філології сьогодення // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - № 2. – С. 301 – 309.




АНОТАЦІЯ


Волошук В. І. Лінгвостильові особливості ідіолекту Ленца в малих епічних жанрах. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня