LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвоцид української мови та шляхи його подолання українством у XIX - на початку ХХ століття

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА








ТУМАЙ НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА







УДК = 811.161.2 "18"










Лінгвоцид української мови

та шляхи його подолання українством

у XIX – на початку XX століття



Спеціальність 10.02.01 – українська мова







Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук












Київ – 2006


Дисертацією є рукопис



Роботу виконано у Центрі українознавства Київського національного

університету імені Тараса Шевченка



Науковий керівник академік АПН України,

доктор філологічних наук, професор

МАЦЬКО Любов Іванівна,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри стилістики української мови



Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

СТЕПАНЕНКО Микола Іванович,

Полтавський педагогічний університет
імені В.Г.Короленка, завідувач кафедри сучасної

української літературної мови



кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник

ЯРЕМЕНКО Світлана Андріївна,

Науково-дослідний інститут українознавства

Міністерства освіти і науки України,

відділ мови



Провідна установа Інститут української мови

НАН України, м. Київ



Захист відбудеться 28 лютого 2006 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка.


З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

імені М.О.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.



Автореферат розіслано 20 січня 2006 року.







Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доцент Л.П. Гнатюк


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мова в усі часи залишалася ідентифікуючою характеристикою етносу. Вона несе в собі джерела всього сущого (,,Спочатку було слово..."), в тому числі й самої людини. Однак макролінгвістична проблематика (мова – суспільство – культура – особистість), започаткована у працях Вільгельма фон Гумбольдта, Г.Штейнталя, О.Потебні та ін., у першій половині ХХ століття була відтиснута на другий план досягненнями структуралізму, який обмежувався вивченням мови ,,в собі і для себе". Та з кінця минулого століття дослідницька увага мовознавців закономірно зміщується з вивченого уже центру мови і її фоно – граматичної структури на проблемну периферію і закріплюється на межах багатьох суміжних галузей наукового знання: етнолінгвістика, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика і соціолінгвістика. Соціолінгвістика – галузь мовознавства, що становить синтез соціології та лінгвістики і вивчає питання суспільного існування й суспільні умови розвитку мови.

Розгортання соціолінгвістичних досліджень в Україні стало можливим лише в умовах незалежності, коли розширились межі суспільного використання української мови. Соціолінгвоукраїністика нині визначає свою наукову проблематику, концептуальні засоби та методику дослідження. Об'єктом вивчення науковців стали мовна ситуація, соціальні аспекти мовно – комунікативних процесів, світовий досвід мовного будівництва, соціодіалекти та ін.

Функціональна соціолінгвістика є пріоритетним напрямом сучасного українського мовознавства. Це відгалуження соціолінгвістики, що виникло у 60-х роках минулого століття, базується на цілком очевидній концептуальній засаді: умови реального функціонування мови виступають тим чинником, що впливає на формування системи мови. Попри очевидність цього факту, дослідження реального функціонування української мови, конкретної мовної діяльності у кореляції із соціокультурними аспектами буття українського етносу не набули належного розвитку у вітчизняній лінгвістиці.

Тому питання історії української літературної мови та особливостей її сучасного розвитку сьогодні становлять особливий інтерес у зв'язку з актуальними завданнями вироблення об'єктивної, науково виваженої концепції національної історії України загалом та концепції історії української культури і української літературної мови як найважливішого формувального складника її. На думку В.Гумбольдта, ніщо інше так не здатне наблизити до розгадки таємниць людини і характеру народів, як їхні мови.( Гумбольдт В.О. О различии строения человеческих языков и его влияние на духовное развитие человечества // Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С.124.)

О.Потебня постійно цікавився питаннями народності і мови, взаємовідношення націй і мов, народності й особи, дво – і багатомовності, майбутньою долею націй і мов (,,Думка і мова",1862; ,,Мова і народність". 1895; ,,Про націоналізм" 1905). Засуджуючи денаціоналізацію, учений стверджував, що всі мови мають невичерпні внутрішні можливості для розвитку. В рецензії на збірку ,,Народні пісні Галицької й Угорської Русі" Я.Головацького розглянув питання про право української мови на літературно-писемну форму. Обґрунтовував давність і самобутність української мови, досліджував її історію і О.Бодянський. Учений обстоював фонетичні принципи українського правопису, нормування української літературної мови на основі полтавського діалекту, відзначав милозвучність української мови.

У багатьох працях торкався питань української мови Бодуен де Куртене, зокрема, стверджував, що українська мова є окремою східнослов'янською мовою (,,Кілька слів про об'єктивну та суб'єктивну самобутність України з погляду мовного племінного, національного й державного", 1925), приділяв увагу явищам палаталізації і диспалаталізації українських приголосних (,,Два питання із вчення про ,,пом'якшення" або палаталізацію в слов'янських мовах" 1893), осудливо висловлювався щодо москвофільського язичія (,,Кілька слів про порівняльну граматику індоєвропейських мов", 1881). Вчений послідовно відстоював право українського народу на вільний розвиток своєї мови й культури ,,Про з'їзд славістів і про платонічний панславізм", (1903), на шкільництво українською мовою (,,Українське питання з позанаціональної точки зору", 1913), підтримував прагнення галичан створити у Львові національний університет (,,Українські університети в Польській державі", 1922). Засуджував спроби польського уряду, підтримані частиною польських учених, замінити назву ,,Україна" на ,,Мала Русь" (,,Про національне питання",1926).

Широкі наукові інтереси М.Грушевського як історика, філософа, політика