LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лінгвоцид української мови та шляхи його подолання українством у XIX - на початку ХХ століття

політичної й культурної суверенності нації;

– проаналізовано і описано основні документи ХІХ – початку ХХ ст., що стосуються мовної політики російського царизму щодо українства;

Особистий внесок здобувача полягає у доповненні поняття лінгвоциду, теоретичному обґрунтуванні необхідності вивчення причин виникнення та наслідків цього явища, а також у вивченні та опису лінгвоциду як української, так і окремих європейських мов (порівняльний аспект), в опрацюванні архівних матеріалів та залучення їх у науковий обіг.

Апробація результатів дисертаційного дослідження.

Основні положення дисертації було викладено у доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів, наукових семінарах кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2001, 2002, 2003, 2004 рр.), на науково-практичній конференції ,,Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі" (Київ, 20–21 жовтня 2005р.).

Зміст і результати дослідження обговорювалися на наукових конференціях та звітних засіданнях Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000–2004 рр.).

Результати роботи проходили апробацію також на конференціях жіночого товариства ім. О.Теліги. Основні ідеї дослідження були висвітлені у циклі радіопередач про українську мову у програмі ,,Жіночий погляд" (листопад – грудень 2003 рік). Концепція, зміст, матеріали, результати й висновки дослідження відображені у 6 публікаціях, з них 3 статті – у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями даного дослідження і відображає логічну послідовність питань, які розглядалися. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (281 найменування) та списку архівних матеріалів. Повний обсяг дисертації без списків використаної літератури 171 сторінка, загальний обсяг роботи 191 сторінка

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація виконана в рамках державної теми Центру українознавства Київського національного університету імені Т.Шевченка ,,Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальноосвітніх тенденцій розвитку націєтворчих концепцій " (номер державної реєстрації 2000Б-010)


Основний зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, з'ясовано стан її вивчення, визначено мету, завдання роботи, методи дослідження, схарактеризовано джерела фактичного матеріалу, розкрито наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У Першому розділі – ,,Лінгвоцид як мовна й соціальна проблема" – розглядаються теоретичні питання мовного простору, лінгвосфери, націєтворча і державотворча роль мови та типології мовних політик і мовних ситуацій, а також досвід асиміляційної мовної політики у країнах Західної Європи. Розвиток людського суспільства іде від народності до вищого її виявлення – нації. Народність визріває в націю.

Процеси державотворення пов'язані з усвідомленням суспільних функцій мови, із стратегічним підходом до питань мовної освіти. Держава починається з мови як однієї зі своїх інституційних ознак.

Державна мовна політика може виходити за межі держави (зовнішня мовна політика), стосуватися її внутрішнього мовного життя (внутрішня національна мовна політика) або поєднувати їх. Серед зовнішніх мовних політик найчастіше вирізняють політику асиміляційної інтернаціоналізації, коли певна країна поширює власний мовний код за межами своїх кордонів. В основі такої політики – насильницьке нав'язування пригнобленим національностям мови й культури панівної нації.

Мовна політика породжує відповідну мовну ситуацію в країні.

Мовна ситуація, як правило, відбиває соціально-економічні умови життя суспільства. Як вона сама, так і пов'язані з нею комунікативні відношення історично зумовлені, вони є наслідком ситуацій і станів попереднього часу і зберігають у собі елементи майбутнього розвитку.

Проблема типологій мовних ситуацій була розглянута у роботах відомих соціолінгвістів (Ч.Фергюсона, У.Стюарта, Р.Белла, В.Степанова та ін.), універсальну типологію мовних ситуацій розробив Л.Нікольський, котрий виділив мовні ситуації, всередині яких взаємодіють один з одним соціально-комунікативні системи різних мов (екзоглосні ситуації) і системи (підсистеми) однієї і тієї ж мови (ендоглосні ситуації), з функціонально нерівнозначними елементами (збалансовані і незбалансовані), всередині яких виділяють однокомпонентні (тільки ендоглосні) і багатокомпонентні (як ендоглосні, так і екзоглосні).

Мовна ідентичність як потенційний чинник самобутнього національного розвитку дуже часто в історії людства підлягала репресивним акціям з боку панівних еліт та державних органів.

Асиміляційна політика створює постійну напругу в стосунках етнічних більшості і меншості країни і є постійним джерелом мовних конфліктів.

Практика денаціоналізації впроваджувалася в життя кожною панівною державою. І першим етапом цієї практики було витіснення рідної мови поневоленого народу з усіх сфер громадського життя. Світова історія вказує, що асиміляційна мовна політика завжди мала потужне ідеологічне забезпечення. Так, за панування Фрідріха Вільгельма І (у 1714, 1735 рр.) було видано гострі заборони проти лужицької мови. У 1731 р., наприклад, заборонено одружуватися серболужичанам, які не знали німецької мови. Внаслідок потужного політичного впливу Данії на Норвегію норвезьке письменство зовсім витісняється данським. Відповідно до Кадіської конституції (1812) проведено уніфікацію усієї Іспанії. У 1825 р. заборонено вживання каталонських підручників у школах. У 1865 році забороняється вживання каталонської мови в нотаріальних актах та банкових справах. Злочинним діалектом була оголошена фламандська мова. Наполеон І свідомо продовжував денаціоналізаторську політику, довівши її до протифламандської ,,систематичної війни". Протифламандські заборони послужили зразком для сумної слави царського указу 1876 року. Автор цієї заборони, скерованої проти української мови, Юзефович скористався протифламандськими інструкціями як зразком.

Як показала історія європейських держав, рідна мова виступає могутнім чинником відображення дійсності в її національному виявленні. Засобами національної мови створюється система понять, на ґрунті якої зрештою формується картина світу, тобто відображена в мовних категоріях сукупність уявлень і суджень про об'єктивну дійсність. Із втратою рідної мови руйнується сам спосіб світосприйняття, національного світоосягнення та світорозуміння, що, зрештою, призводить до денаціоналізації.

Другий розділ – ,, Стан і становище української літературної мови у ХІХ – на початку ХХ століття" – присвячений стану і становищу української мови у ХІХ – на початку ХХ століття на східних і західних землях України, критичному аналізу й опису заборонних і обмежувальних актів з боку Росії.

Лінгвоцид як процес цілеспрямованого нищення мови нації став гальмом в історії становлення і розвитку української мови. У ХVІІ – ХІХ ст.