LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Ліризація драми як вияв літературно-родової дифузії в творчості Теннессі Уїльямса

А.В. Зорницький. Ліризація драми як вияв літературно-родової дифузії в творчості Теннессі Уїльямса

УДК 370. 153

А.В. Зорницький,

викладач

(Житомирський державний університет імені Івана Франка)

Ліризація драми як вияв літературно-родової дифузії в творчості Теннессі Уїльямса

У статті проаналізовано сутність ліризації драми в творчості Теннессі Уїльямса в її зв'язку з феноменом літературно-родової дифузії.

Під ліризацією драми, що є, на нашу думку, характерною для творів Уїльямса, ми маємо на увазі широке введення автором у художню тканину творів думок, почуттів, асоціацій тощо драматурга, які, характеризуючи, перш за все, твори, що належать до ліричного роду літератури, не є в цілому традиційними для драматичних творів, у яких подібну роль виконує дія або розповідь (епізація драми). Крім того, слід зазначити, що згадані вище традиційні елементи лірики є вкрай важливими для розуміння твору, що й вирізняє згадані елементи з-поміж так званих ліричних відступів, що є вторинними стосовно сутності художнього твору, оскільки виконувана ними художня роль є допоміжною. Ліричні елементи уїльямсівських творів з точки зору форми літературного твору та впливу, який згаданий твір справляє на читача, значною мірою детермінують поетику авторської точки зору в художньому творі, стилістичне забарвлення п'єси та, крім того, вимагають від читача таких рецептивних зусиль, які не є визначальними при сприйманні драматичного твору.

Використовуючи згаданий трикомпонентний концепуальний інструментарій, можна констатувати, що ефект ліризації досягається Теннессі Уїльямсом наступним чином: максимально прагматизуючи авторську поетику точки зору (звертаючись до режисера, а не до читача) та підкреслюючи, таким чином, художню умовність змальовуваних подій,автор, у той же час, використовує традиційну стилістику ліричного роду літератури, що призводить до появи відповідних рецептивних ускладнень – результату вищезгаданої прагматично-стилістичної недоречності; аби подолати згадані ускладнення, реципієнт має відмовитися від своїх первинних рецептивних очікувань та звернутися дотвору як до лірики, а не драми, спробувати налаштуватисяна "авторитарну" (термін М. Бахтіна) мову автора та декодувати її в результаті рецептивної співтворчості.

Відомий естетик та мистецтвознавець Ю. Борєв пише: "В поетиці художнього твору значну роль відіграє ракурс авторського погляду, певний кут зору на дійових осіб та події, що відбуваються. Автор постає то всеобізнаним, то людиною, котрій усе відомо про події, проте нічого не відомо про їх причини. І це перетворюється на поетичний інструмент побудови художньої реальності" [1: 257]. Подібної ж думки дотримується і французький теоретик літератури Ц. Тодоров, котрий визначає точку зору письменника як спосіб, у якому події, що подаються, сприймаються оповідачем та, як наслідок, і потенційним читачем [2: 116]. Слід зазначити, що драма як окремий рід літератури має при цьому свою специфіку, пов'язану з самою її природою: в драмі явища життя та характери героїв розкриваються в безпосередньому зіткненні дійових осіб; за Аристотелем, драма є "наслідуванням дії дією, а не розповіддю", і при цьому авторська мова в драматичних творах зведена до коротких ремарок. З огляду на це нам видається правильним, що в драмі поетика точки зору є відношенням між мовою героїв та авторською мовою, власне художнім текстом твору та авторськими ремарками. При цьому позиції різних авторів також різняться між собою залежно від того, до якого саме потенційного реципієнта, перш за все, звертається драматург, та підкреслюється чи не підкреслюється ним при цьому художня умовність змальовуваних подій.

Такі фактори, як характер потенційного реципієнта та, відповідно, підкреслення чи не підкреслення художньої умовності літературного твору, також, як нам здається, є окремими характерними рисами, що їх набуває загальнолітературне поняття поетики точки зору при перенесенні його у сферу драми як одного з родів літератури. Це пов'язано з двоїстою природою драми як проміжного явища між двома видами мистецтва – літературою та театром. Можна, щоправда, розглядати драму як явище виключно літературне, нехтуючи при цьому її театральними елементами, однак це неминуче призведе до неможливості належного висвітлення тих чи інших особливостей індивідуальної авторської манери будь-якого драматурга, котрий (як і Теннессі Уїльямс) був як літературним, так і театральним діячем. Саме тому нам видається за доцільне вдатися до аналізу уїльямсівського творчого доробку з позицій очікуваної автором рецепції – читацької чи режисерської як, відповідно, власне рецепції (рецепції-декодування) або ж творчої рецепції (рецепції-співтворення). Крім того, ми вважаємо за потрібне одразу ж згадати і про явище акцентування або ж нівелювання художньої умовності твору, що тлумачиться нами як одне з супутніх явищ поетики авторської точки зору в царині драми. Як нам здається, сприймання одного й того ж твору читачем та режисером значною мірою різниться: перший сприймає драматичний твір як завершений витвір літературного мистецтва, для другого згаданий об'єкт є матеріалом для доопрацювання, для більш рішучої критичної оцінки, для приведення у відповідність з нормами та принципами власної творчої манери. Звідси ж беруть свій початок різні рецептивні очікування згаданих типів реципієнтів та різне "бачення" ними одного й того ж твору. Умовність як необхідний компонент мистецтва не викликає відчуття рецептивного дискомфорту у співтворця-режисера, котрий і сам творить з огляду на той же закон; однак та ж умовність в її акцентованості певною мірою дезорієнтує читача, якщо тільки вона не є сильним та дієвим засобом художньої виразності.

Характер драматургії Теннессі Уїльямса значною мірою детермінується фактом апелювання автора до режисера та акцентуванням театральної умовності змальовуваних подій, причому точка зору автора перебуває немов "поза" твором. Так, у п'єсі "Татуювання у вигляді троянди" автор пише:

"As the curtain rises we hear a Sicilian folk-singer with a guitar. He is singing. At each major division of the play this song is resumed and it is completed at the final curtain"; "The house has a rear door which cannot be seen. The facing wall of the cottage is either a transparency that lifts for the interior scenes, or is cut away to reveal the interior"; "(They [манекени –