LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Філологічні науки → Лірика Бориса Чичибабіна: провідні мотиви та жанри

шляху до Бога, мети творчостi, особистої вiдповiдальностi за все на свiтi. Надто близькi йому були й роздуми Г.С.Сковороди про пiзнання Божих iстин, про моральний вибiр людини.

Окрiм мислителiв минулого, на свiтобачення Б.Чичибабiна великий вплив справило знайомство з письменниками Г.Померанцем та З.Мiркiною. А листування, яке поет вiв iз ними, дає можливiсть познайомитися як iз впливом, який вони справили на нього, так i з роздумами самого поета, якi мають величезне значення для розумiння духовного свiту письменника, пояснюють походження багатьох образiв, символiв, мiстять потрактування деяких iсторичних подiй, якi висвiтлює автор у своїй поезiї.

В розділітакожрозглядається ставлення письменика до Бога, яке й визначило характер його поезії. Чичибабiн представлений як людина, що збагатила свою свiдомiсть здобутками рiзних культур, яка мала широкий свiтогляд, глибокi знання в рiзних галузях мистецтва, лiтератури, фiлософiї, а також спиралася у своїй творчостi на iдеї рiзних релiгiй та вчень. Це дало можливiсть письменниковi створити власну фiлософську концепцію, хоча вона й не претендує на окреме мiсце в ряду вiдомих фiлософських систем, але разом з тим має особливу цiннiсть. В поетичній творчості Чичибабіна втілена індивідуальна, неповторна модель сприйняття Бога, що проявляється, на його думку, в усіх формах буття – зовнішнього і внутрішнього. Будь-яку ідею, сферу діяльності або проблему життя Чичибабін сприймає через призму цієї власної моделі.

Образ Бога в ліриці письменника являє собою не просто художній образ, а є своєрідним духовним центром художнього світу поета, що випромінює Світло, яким осяюється вся його творчість. Якої б теми не торкався Чичибабін-поет, він вирішує, на наш погляд, три головні проблеми. По-перше, це любов в її широкому, загальнолюдському, християнському значенні, де любов є начало всіх начал, Любов-Бог, Любов-Світло, яким осяяне життя взагалі, і любов – життєстверджуюча сила, основа стосунків між людьми взагалі, і між чоловіком і жінкою зокрема, що є одвічною силою, яка народжує життєвий імпульс. По-друге, це творчість як дар Божий, посланий людині. Такий дар можливий при наявності внутрішньої свободи і відповідальності за здійснений людиною вибір і наслідки його. І, по-третє, це наслідок творчого акту Бога та людини – історія, тобто реальна дійсність, за результат якої відповідальний творець, тобто людина, яка є одночасно і співтворцем і знаряддям творення історії. В залежності від того, стверджує Чичибабін, наскільки людина сприйняла і втілила Божу волю, вона несе на собі тягар відповідальності і провини за порушення цієї волі. І, сповідуючи почуття провини, людина приходить до каяття, тобто повертається до первісного задуму, до Божої волі, до Бога.

В кожному з віршів поєта відчувається незрима присутність Бога. Бог для письменника – це високий моральний ідеал і критерій оцінки сучасності, це те, що живе в душі і до чого треба постійно прагнути, це основа світосприйняття художника.

Завершують другий розділ висновки, в яких відзначається, що поет Борис Чичибабін завжди тяжів до осмислення питань вищого філософського гатунку – свободи і насильства, життя і смерті, любові і ненависті, сенсу життя, божественного призначення, сутності мистецтва та ін. В його творчості (у віршах, статтях, інтерв'ю, листах, виступах) сформувалася цілісна філософська концепція, яка визначає його розуміння сучасного світу і місця людини в ньому. На формування концепції поета вплинули ідеї різних мислителів минулого (М.Бердяєва, Г.Сковороди, Л.Толстого, В.Соловйова та ін.), спілкування з Г.Померанцем та З.Міркіною, а також глибоке вивчення письменником різних філософських систем та релігій. Думки, висловлені художником з приводу тих чи інших світоглядних проблем, відзначені надзвичайною глибиною і єдністю підходу автора до розуміння світу і людини. Ця єдність визначається перш за все присутністю Бога в його художній системі, який є ідейним стрижнем створеної ним картини світу. Поезія Б.Чичибабіна по своїй суті глибоко релігійна. Письменник, увібравши основи християнського вчення і не цураючись інших релігій, стверджував необхідність повернення людства до божественних істин, а свою поезію сприймав як розмову про Головне – про Бога і стосунки з ним як свої особисті, так і всього суспільства. В другому розділі визначені провідні етапи і аспекти осягнення Чичибабіним Бога, діалогічність як спосіб художньої організації його віршів, присвячених Головному в його творчості, роль мотивів одкровення і прозріння Божественного сенсу світу. Таким чином, тяжіючи до одвічних проблем, поет поєднував думку і почуття, наслідуючи кращі традиції російської класичної поезії. Разом з тим синтез фiлософiї та лiтератури є визначною рисою не тiльки росiйської, але й свiтової поезiї ХХ столiття, яка завжди прагнула дати не тiльки етичну, а й естетичну оцiнку людської цивiлiзацiї, осмислити внутрiшнi пошуки особистостi, яка, за висловом О.Зверєва, перестала бути "соцiальним типом", ставши "духовним символом епохи". В цьому планi фiлософськi погляди Чичибабiна досить самобутнi, а художник посiдає особливе мiсце серед iнших поетiв-фiлософiв ХХ столiття таких, як Р.-М.Рiльке, Т.-С.Елiот, Б.Пастернак, А.Тарковський, М.Заболоцький, О.Мандельштам та iн. Погляди Чичибабiна, їх формування та еволюцiя вiдобразилися в його поезiї, яка з повним правом може називатися фiлософською, оскiльки порушує глобальнi проблеми людського iснування.

Третій розділ "Провідні мотиви лірики Б.Чичибабіна"складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються основні теми й мотиви поезії письменника.

В розділірозглядається тема любовi як одна iз провiдних i визначальних для поезiї митця. У ходi аналiзу значної кiлькостi вiршiв було встановлено, що "любов" - центральна фiлософська категорiя в творчостi письменника. Вона, тiсно поєднуючись з iншими темами i мотивами, постiйно розвивається, вiдображаючи етапи духовної еволюцiї автора i його лiричного героя.

У вiршах Чичибабiна вiдбивається християнське вiдчуття вшутрiшнього зв'язку усiх мiж собою, в чому людина може знайти опору. Людина усвiдомлює цiлiснiсть, виходячи з вузьких рамок свого єства, – у любовi. У своїй поезiї Чичибабiн стверджує, що любов – єдина сила, з допомогою якої Бог створив свiт, i вона ж, єдина, здатна цей свiт врятувати, з'єднавши, сплавивши "клаптя свiту". Для письменника Любов i Бог - неподiльнi поняття, для нього Бог починається з Любовi, а Любов веде людину до Бога ("Любов – не божа благодать..." - 1965, "Хто в паніці, хто в гніві..." – 1991).

Виходячи з такого розумiння любовi, дана тема у творчостi поета реалiзується в таких мотивах – любов до природи, до тваринного i предметного свiту, любов до людей i – як найвище ii втiлення – любов до жiнки, прообразу Вищої Божественної Любовi.

Весь навколишнiй свiт зiгрiтий почуттям любовi поета, тому вiн одухотворюється у його вiршах, а всi предмети i явища, що складають цей свiт, олюднюються, вони постають живими, рухливими. Письменник називає любов "вiчною музикою свiту". Згадка про музику як про символ гармонiї у нього не є випадковою, бо митець прагне до пiзнання i облаштування всесвiту через духовнi цiнностi, вiн утверджує високу iдею морального вдосконалення людини й свiту завдяки Божественнiй Любовi.

Поняття "любов" наповнюється рiзним змiстом на рiзних етапах творчого шляху поета. Спочатку це – любов-натхнення,