LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лірика Бориса Чичибабіна: провідні мотиви та жанри

любов-вiдкриття свiту. Лiричний герой раннiх вiршiв Чичибабiна сповнений жаги до життя, оптимiзму, прагнення полюбити весь навколишнiй свiт ("Всі дерева й зірки з дитинства тебе обіцяли..." –1961). I свiт видається йому осяяним його любов'ю, прекрасним у своiй первозданностi. Але пiзнiше пiд впливом трагiчних життєвих обставин герой позбавляється надмiрної захопленостi щодо свiту й людства. Вiн не втратив у собi любовi, але водночас вiн вiчуває вiдсутнiсть Божих заповiдей у суспiльствi.

У зрiлiй лiрицi любов розумiється як засiб повернення до гармонiї свiту, вiдновлення Божих iстин. Також це спосiб виявити через себе образ Божий. Починаючи свiй "дiалог" iз Богом, поет стверджує високий смисл любовi та її життєдайну силу у людському буттi. В останнiй перiод творчостi любов потрактовується як втiлення в людинi Божої сутностi i особлива форма духовного осягнення свiту. Лiричний герой Чичибабiна, "з любовi народжений", пройшовши важкi шляхи випробувань, приходить до розумiння високої Божественної любовi, що дає мiць людськiй душi, перетворює її i свiт навколо неї.

В контекстi теми любовi поруч iз образом лiричного героя важливу роль в поезiї Чичибабiна вiдiграє образ лiричної героїнi - коханої жiнки. В дисертацiї простежується еволюцiя лiричної героїнi з раннiх вiршiв до останнього перiоду творчостi. Особлива увага придiляється образу, створеному в поезiї з появою в життi автора Л.С.Карась, у якому iдеал поета знайшов цiлком земне, реальне втiлення ("Не питай, що було до тебе..."– 1969, "Епіталама, весільна пісня" – 1980).

Заглибленiсть у внутрiшнiй свiт особистостi, у проблеми любовi визначає особливу задушевнiсть лiрики Чичибабiна, щирiсть її iнтонацiй, монологiзм (як внутрiшнiй монолог героя) i дiалогiчний пошук iстини ( як дiалог автора з Богом), а також високий гуманiстичний пафос позiї письменника.

В даному розділітакож дослiджується розвиток теми мистецтва i призначення поета в лiрицi Б.Чичибабiна. Як показав рiзноаспектний аналiз вiршiв письменника, думки про природу творчостi, поетичне натхнення, обов'язок поета проходять через усю спадщину митця. Тема творчостi в лiрицi Чичибабiна втiлюється в розробцi таких постiйних мотивiв: розумiння поезiї як таїни, Божественного дару; пророцтво i одкровення як сутнiсть поезiї; роль i мiсце поета у суспiльствi; образ поета як творця, котрий має виконати своє високе призначення.

На пiдставi цiлiсного аналiзу лiрики письменника встановлено, що усвiдомлення Чичибабiним мети i завдань поезiї проходить кiлька етапiв. Роздуми про призначення мистецтва слова з'являються в одному з раннiх вiршiв – "Поет – як мале дитя"(1960). Хоча остаточної вiдповiдi на те, навiщо потрiбна поезiя, в нього ще немає, поет вже замислюється над тим, чи буде важливою не тiльки для теперiшнього, але й для майбутнього його творчiсть. Пiзнiше автор переконується в особливiй мiсiї поезiї у свiтi, де зсунутi всi плани й втраченi духовнi орiєнтири. На думку письменника, поезiя, окрiм суто естетичної i пiзнавальної функцiї, виконує ще одну важливу роль – бути моральним провiдником, духовним орiєнтиром для читача, " звiсткою з висот". Саме поезiя, за словами митця, врятує свiт, бо вона звернена до душi особистостi, пробуджує людський дух, спонукає до вирiшення свiтоглядних проблем. Цiннiсть поезiї, як вiдзначав Чичибабiн, ще й в тому, що вона впливає не лише на розум людини, а передовсiм на її почуття, змушуючи "працювати душу". У такий спосiб встановлюється безпосереднiй зв'язок людини iз джерелом справжньої поезiї – Богом ("Мистецтво поезії" – 1978, "Нам вічність знайома надотик..."–1991).

На початку творчого шляху Чичибабiна образ поета у його лiрицi постає багатоликим (пророк, клоун, блазень та iн.). Вiн, згiдно з розумiнням своєї високої мiсiї, несе у свiт iдею спасiння, яке вбачає у красi, радостi, любовi, волi. Його поет – втiлення гармонiї, а вiршi Чичибабiна того часу сповненi оптимiзму, життєстверджувальної сили, вiри у творче начало, вони несуть свiтло у свiт, торкаючись найтонших струн людської душi, видобуваючи з них музику Вiчностi ("Битва"–1948). Пiзнiше Чичибабiн свiдомо вiдмовляється вiд звання поета-пророка (хоча його творчiсть не втратила пророчого пафосу). Це викликано тим, що в кiнцi 1960-х р.р. з'явилася велика кiлькiсть "лжепророкiв", що проголошували красивi слова, якi не мали нiчого спiльного з реальною дiйснiстю. Тому Чичибабiн i пише:"Я пророком не був", стаючи совiстю народу, порушуючи тi важливi суспiльнi проблеми, про якi не можна було тодi говорити "нi тихо, нi вголос"("Ода тополям"–1978).

Перебуваючи у вимушенiй "внутрiшнiй емiграцiї", поет не поступається своїми принципами, не йде на компромiс iз владою. Тепер образ митця у Чичибабiна iнший – вiн "свiтлий лицар i вiрний пророк", котрий веде "тиху й звичайну розмову" з Богом. Завдання поета – пробуджувати людськi душi, дати можливiсть їм почути волю Бога. "Поет – провiдник, служитель Божий, i пропускає, проводить вiн Його звiстку через себе", – зазначає письменник ("Захист поета"–1973).

Надалi образ поета у лiрицi Чичибабiна еволюцiонує. Вiн набуває особливої цiльностi й закiнченостi. Поет Чичибабiна – спiвець правди i шукач високих iстин буття. Його обов'язок – нести людям свiтло Божих заповiдей, утверджувати справедливiсть i cпонукати до фiлософських роздумiв ("Скільки ви мене терпіли!.."–1986).

У дисертацii вiдзначається, що в розробцi теми поетичної творчостi й образу поета Чичибабiн наслiдував традицiї росiйської класичної лiтератури. Мистецтво, на його думку, покликано по-пушкiнськi пробуджувати добрi почуття i оспiвувати свободу. Разом з тим поет приносить i своє в розумiння сутностi й призначення поезiї. Визначаючи поезiю як таїнство, дар Божий, письменник по-новому пiдходить до художнього вiдтворення Бога i поета як Його пророка. Бог – невидимий спiвбесiдник, Той, хто скеровує i направляє, просвiтлює i пробуджує. У зв'язку з цим i поет у творчостi Чичибабiна не "громогласний" трибун, а пророк, якому вiдкривається iстина i який сам вiдкриває її у собi i для всiх. Вiн фiлософ i вiсник, голос народу i совiсть свiту. На думку Чичибабiна, поет має говорити людям про Головне – про "стосунки з Богом". Тобто про вiдповiднiсть людського iснування моральним нормам. Таке розуміння ролі поета й поезії зумовило особливості поетики Чичибабіна – використання біблійних сюжетів, образів, мотивів, поєднання євангельського і реального планів, розробка біблійних жанрів (одкровення, псалми та ін.), інтонаціі роздумів, великі синтаксичні конструкції тощо.

Окрім традицій класики, Чичибабін спирався і на здобутки "срібного століття", визначаючи поезію як диво,"чудотворство"(Б.Пастернак ), що несе світло, добро і радість. Поет здатний відкривати красу світу і сповнювати його гармонією. Таке розуміння лірики обумовило особливий естетичний підхід письменника до дійсності: він не прикрашає життя, але знаходить в ньому щоденне "диво", відтворюючи неповторність кожної миті. Однак поет у Чичибабіна, хоча і прихильник краси і гармонії, не відходить від реального життя. Він тісно пов'язаний зі своєю землею, своїм народом. Він, відаючи вищий смисл, не проповідує, не повчає, а веде постійний діалог не тільки з Богом, а й з усім людством, довіряючи йому найпотаємніше.

Далі в розділірозглядаються способи відображення ходу історичного розвитку в поезії письменника, його ставлення до історії і ролі людини в історичному