LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лірика Леоніда Талалая. Інтертекстуальні параметри

що взаємодіють.

Близькими до концепції Ю.Крістевої є погляди Р.Барта, який уперше розглядав поняття тексту з двох позицій – автора та читача. Текст, за Бартом, – це не стійкий знак", а умови його породження – вільна "гра" гетерогенних культурних кодів1. Текст становить гру смислів, яка здійснюється за допомогою гри цитатами та гри цитат.

Підрозділ 1.3. "Осмислення категорії інтертексту в парадигмі "автор – читач" містить дослідження теорії інтертекстуальносі з двох позицій: авторської та читацької. Традиційно мистецтвознавство приписувало всі інтенції лише творцю тексту або тексту як іманентному утворенню. М.Бахтін зруйнував цей стереотип, він висунув ідею тексту як трансформучого поля смислів, утвореного між автором і читачем. Читацька робота при цьому повинна бути неподільною з авторськими намірами.

Голос автора не має ніяких переваг перед голосами персонажів, а читач може розглядатися як повноправний співавтор тексту. Виходячи з цих суджень, зрозуміло, що для реципієнта передбачається обов'язкова обізнаність зі світовою культурою, знайомство з різними (як у предметному, так і в етно-національному смислах) традиціями, що забезпечить йому "інтертекстуальну компетентність".

З точки зору читача, інтертекстуальність – здатність знайти в тексті інтертекстуальні примітки – пов'язана з установкою на глибше розуміння тексту за рахунок його зв'язків з іншими текстами. З точки зору автора, інтертекстуальність – це засіб створення власного тексту, ствердження своєї творчої індивідуальності через будування складної системи відношень із текстами інших авторів. Увага вчених зосереджена не тільки на розрізненні цих позицій, а й на з'ясуванні різних видів інтертекстуальності у творах письменників.

Читацька інтертекстуальність може суперечити або не збігатись з авторською позицією. У зв'язку з цим у системі читача інтертекстуальність вимірюється як взаємозв'язок між зародженням або рецепцією одного тексту та знаннями учасників діалогу текстів. Тому розуміння кодів тексту залежить від "інтертекстуальної енциклопедії" читача, вона є тим актом, до якого тяжіє інтерпретація тексту як процедура смислоутворення.

Інтертекстуальність, поняття постмодерністської текстології, залишаючись динамічною в літературі та літературознавстві, цікавить, як бачимо, багатьох учених. Сучасний поняттєво-термінологічний інструментарій цієї теорії, ґрунтуючись на попередніх терміносистемах, літературознавчих концептах, потребує більш чіткої конкретизації та систематизації. У зв'язку з цим поняття "інтертекстуальні параметри" стає дискусійним і новаторським, притягуючи до себе цілу низку традиційних і модерних понять.

Спільне в усіх дефініціях – зміст поняття "інтертекстуальність" – вихід за межі тексту, відношення "текст – тексти – система". Проаналізоване й переосмислене в дисертації розуміння категорії "інтертекст" стало основою для окреслення інтертекстуальних параметрів. Параметр – математична величина, що входить до формули і зберігає своє постійне значення лише за цих умов, це дало нам підстави визначити інтертекстуальні параметри, за яких "формула інтертексту" створить нові художні смисли.

Систему існування інтертекстуальності запропоновано уявити у вигляді піраміди (рис.1), в основі якої лежить квадрат (фігура, як відомо, з рівнозначними боками), параметри-константи в межах пірамідальної площини завжди утворюють трикутник (за математичними законами трикутник – це особлива стійка фігура, обмежена трьома прямими, які взаємно перетинаються й утворюють три кути).

До інтертекстуальних параметрів віднесено:

  • транстекстуальні та світоглядні коди (поняття "код" як ключ до способу розшифрування тексту є складовим елементом "субкоду" культурного (Р.Барт) – прямі ІМ та ОС, перетинаючись, утворюють центр симетрії (Т) – претекст та інтертекстуальну базисну площину з верхівками-рівнями, через які проявляється

Т'

Рис. 1

  • види інтертекстуальності (сучасні вітчизняні літературознавці, зокрема Ю.Ковалів та Р.Гром'як, дозволяють, інтегруючи різні інтертекстуальні теоріі, визначити чотири базисні види інтертекстуальності: генетичний (Т'І) – зауважує лише ті прото-, архетексти, які брали участь у виникненні літературного твору; інтенціональний (Т'М) – спланований автором, усвідомлений ним; іманентний (Т'С) – визначений самим літературним твором;рецепційний (Т'О) – той, який може бути виявлений емпірично різними реципієнтами);

  • авторська та читацька позиції (ОТ'С та ІТ'М – інтертекстуальні надбудовні площини, крізь призму яких треба розглядати існування інтертексту).

Запропоноване визначення інтертекстуальності як системи міжтекстових взаємодій транстекстуальних та світоглядних кодів крізь авторсько-читацьку рецепцію, репрезентовановану генетичним, інтенціональним, іманентним або рецепційним видами не заперечує існування попередніх теорій інтертекстуальності. Ця модель побудови еволюції інтертексту дає змогу створити загальну теорію інтертекстуальності як своєрідної інтертеорії, що лежить в основі світосприйняття ХХ-ХХІ століть. Поняття інтертексту як інформаційної реальності відповідає тим креативним ідеям синтезу традиційного й нетрадиційного, які базуються на інваріантності та альтернативності шляхів розвитку законів мистецтва. Вивчення параметрів інтертексту невід'ємне від аналізу цього явища у творчості конкретних письменників. Наше звернення до творчості Леоніда Талалая, поета традиційної манери письма, дасть змогу розглянути еволюцію формування художнього світу митця, визначити нові тенденції, які намітились у доробку поета останніх років.

Другий розділ "Транстекстуальні "коди" – праджерело лірики Л.Талалая" дозволив з'ясувати транстекстуальні коди, які відіграли важливу роль у змалюванні природи ліричного героя автора. Дослідження дало змогу простежити міжтекстуальний рівень художньої структури інтертексту через коло текстів, інтертекстуальних включень, стилістичних фігур, тропів, із яких конструюються образи.

Аналіз лірики (підрозділ 2.1"Генетичний аспект існування "тексту в тексті") засвідчив, що автор, поєднуючи два начала – письменника й громадянина, творчо осмислює історичні факти, фольклорні, міфологічні та писемні джерела.

Визначено феномен алюзії, який у ліриці автора репрезентований класичними різноджерельними виявами: з релігійною підосновою (елементи біблійного тексту стають не тільки структуротворчою складовою загальної картини світу, вони впливають на формування ментальності, моральних ідеалів та цінностей), що ґрунтується на реаліях стародавньої історії (здебільшого античної), які завдячують своїм походженням фактам середньовічної, нової та новітньої історії, літературні, котрі мають своїм корелятом історичне минуле й сучасне України та Росії, автобіографічні (виступають у якості позначки ситуаційної моделі, з якою асоціативно співвідноситься текст із життєвим досвідом творця), алюзії з фольклорною підосновою (прислів'я та приказки, сталі народні образи (архетипи, символи), повір'я, прикмети).

Ремінісценція як