LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Філологічні науки → Лірика Леоніда Талалая. Інтертекстуальні параметри

інтертекстуальний прийом у ліриці Л.Талалая відшукує нові інтелектуальні припущення, на ґрунті яких автор висловлює своє ставлення до світу й сучасника в ньому, завдяки чому його поезії "інтелектуальні".

Образотворчими медитативними елементами виступають у творчості лірика ремінісценції на Пушкіна з поеми "Руслан і Людмила", Шекспіра – з поем "Гамлет", "Ромео й Джульєтта", на постулат Геракліта "не можна двічі сухим ввійти у воду", афоризми Хайяма, Лесі Українки.

У низці творів автора ремінісцируються постійні лексеми, що характеризують існування внутрішньолітературних інтертекстуальних зв'язків між текстами. Ґрунтуються вони на архетипних структурах людської психіки, концентрують вічно живі проблеми людського буття, які є спільними для всіх епох і народів. У творчості Л.Талалая умовно відокремлено дві групи образів: що позначають складові українського природного, історичного та соціального буття.

Наголошено на використанні паратекстуальних елементів: заголовків ("Колискова матері", "Дід Михайло" несуть у собі автобіографічну основу, "Шевченко в Україні 1859 року" і "Надія Лесі Українки" відображають життєве кредо класиків, "Подорож Катерини ІІ по Дніпру" запозичує сюжет численних народних легенд про етимологію топонімів України, що містять у своєму складі корені "дар", "багат"); присвят (П.Мовчану – "Досвіду печаль" та "Співучий пісок", "Де човен зиму зимував" – М.Вінграновському, поезія "Чекання" присвячена пам'яті тих, хто не повернувся з боїв, "Бузина" – пам'яті загиблого діда Л.Талалая Миколи Дудки, лірики "Білий світ у мерехтінні" та "Горіла сосна" – посвяти дружині, Раїсі Петрівні, "Слово правди дорогої" – пам'яті В.Стуса, "Ще палахкоче ранній схід" присвячений В.Лопаті, "Притишено плине осінній Дінець" – М.Руденку, "Білі хорвати" – Д.Відмаровичу, "Це осінь, друже" – В.Базилевському, "Гонитва" (із ненадрукованого) присвячена В.Герасим'юку); епіграфів (вони розкривають його манеру означувати асоціативні зв'язки власних поезій з літературними традиціями П.Елюара, Г.Сковороди, О.Пушкіна, біблійними міфами); текстових приміток, які зустрічаються в тексті у вигляді прихованих маркованих цитат без авторського коментарю, іноді – курсива ("Саркастична балада про браму", "А вже в моїм теремі злотоверхім покрівля розвалена...", "Що шумить, що дзвенить перед зорею ранньою?..", "За колом коло", "Літописець"); підсилюють глибину сформованих образів і натяки на персоналії ("Вогнище із друзями навколо" та "Фіксує око, проявля душа" – на М.Рильського, "Зійшлися сосни, як сім'я" – майстерність лірика Сосюри, "Нарешті в горлівській газеті" – О.Блока та В.Сосюри як перших учителів багатьох поетів-початківців, "Був я вільний..." – Д.Павличка, "Осіннє марева тремтіння" та "Удосвіта дощ ущух" – М.Вінграновського).

Досліджено жанрову своєрідність фольклорних та міфопоетичних кодів лірики Л.Талалая. Розглянуто особливості стилізацій та жанрових модифікацій народних пісень, балад, поетичних молитов, історичних пісень та дум, притч, поезій, що мають фольклорну основу, зберігаючи традиційні конфлікти побутового та родинно-побутового змісту. Розглянуті різні генетичні засоби актуалізації "чужого" слова в творчості Л.Талалая допоможуть знайти стратегію аналізу сучасної поетики – простежити безперервний полілог митців різних епох.

Підрозділ 2.2 "Рецепція та трансформація традиційних образів, сюжетів, мотивів" відкривається інтерпретацією образів грецької міфології: Сізіфа у віршах "Співучий пісок", "Вершина", Прометея в поезії "Світлішим стає вночі" та поемах "Маруся", "Передова".

Лейтмотивом через усю творчість Л.Талалая проходить мотив союзу Фауста з дияволом. Трансформація трагічності фаустівської міфологеми зумовлена сьогоденням – епохою, що не може знайти втрачені моральні цінності. Продовжуючи традиції дволикості Фауста, Л.Талалай намагається відобразити його святим і гріховним одночасно, письменник розгорнув еволюцію персонажа, який, бажаючи досягти універсальності, рівноправного розвитку всіх боків особистості, гармонії духу й тіла, підводить підсумки власного життя. Фауст Л.Талалая живе, можливо, не за Божими заповідями й, скоївши гріх, не стає безпорадним, не просить у Господа прощення – він звільняється від свого пороку сам, усвідомивши все, засудивши свою душу на тяжчу покару – "зависнути між двома світами" – небом і землею, Богом і дияволом, добром і злом, пеклом і раєм. Той кривавий поєдинок не завершується, власний осуд для героя набагато вагоміший, ніж Божий (поезії "Ми відновили Божий храм...", "Дитина в церкві", "Озеро", "Змій" та ін.).

Наголошено на аксіомі філософського сприйняття триєдності Всесвіту за Сковородою: Космос (природа) – мікрокосмос (людина) – Бог (Вищий Суд правди та справедливості). Крізь усю багатолітню творчість письменника проходить лейтмотив єдності людини й природи з рідною землею, народом. "Пізнання та самовдосконалення самого себе", яке спрямовувало долю Сковороди, спрямовує й долю Л.Талалая, вивело сучасного письменника на невдячний важкий шлях осягнення сенсу – жити в гармонії з собою та світом. Талалаївський Сковорода різний: і містик, і аскет, і вчитель. Він виступає міцним ланцюгом, що з'єднує багато поколінь людської думки від Ярослава до сучасності, у ліриках "Розходиться колами", "Костур Сковороди", "Вербою гілка проросла", "Вересневі схили", "Гонитва", "Іде і минає...", "Покинуте кладовище", "Глухо в Дикому полі", "Я прахом був, у прах вернуся...", "А над степом туман...", "Сюр... сюр... сюр... сюр... сюр... тягнеться ніби услід...". Інтертекстуальний перегук лірики Л.Талалая, якому близькі духовні ідеали, символи, цінності філософа, інтерпретують сковородіану по-своєму, заглиблюючись до вихідних смислів як до адекватної для сучасного реципієнта першооснови тлумачення зразків мистецтва слова.

Окрему увагу приділено в дослідженні ремінісценціям, образним аналогіям, цитаціям зі "Слова о полку Ігоревім". Нова інтерпретація традиційних для пам'ятки елементів відповідає принципам розвитку образів у інших загальнокультурних реаліях, при цьому не порушується структура головних сюжетних традиційних матеріалів.

Третій розділ "Світоглядний "діалог" автора – читача" у якості значущого параметра інтертекстуальності розглядає філософські, релігійні, естетичні та етичні, культурологічні коди, принципи народної моралі, ті соціокльтурні чинники, які беруть участь у формуванні феноменальності інтертексту.

Дослідження підрозділу 3.1. "Філософсько-релігійний модус світобудови ліричного героя: інтенціональний аспект"побудовано на концепціях, розроблених у працях К.Юнга, Д.Фрезера, поетичних моделях світу М.Гайдеггера і Г.-Г.Гадамера. У дисертації простежено особливості розуміння ліричного доробку поета, яке дає змогу нам виділити два креативні чинники філософсько-релігійних кодів: філософсько-медитативні, духовні та інтуїтивні категорії.

Припущення Я.Мельника й І.Прокоф'єва дало нам змогу розглянути лірику автора крізь естетичні принципи теорії інтуїтивізму А.Бергсона та А.Шопенгауера, які пов'язані з естетикою дзен-буддизму. Сучасна